Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 84)

Клінт дивився на це, відзначаючи собі, як Террі тиняється, як він копає носаком землю, відійшовши до узбіччя, як прикладається до фляжки, і вирішив, що перед ними заварюється серйозна халепа. І, можливо, вона зовсім поряд.

Він натис інтерком.

— Агов, там. То ми все узгодили? Террі? І Френку? Вас же звуть Френком, чи не так? Приємно познайомитися. Ви отримали фото?

Замість відповіді, новий поліціант і чинний шериф виру-шили до своєї машини, сіли й поїхали. Френк Ґірі за кермом.

5

На півдорозі між в’язницею і містом був мальовничий заворот. Френк заїхав на майданчик кишені для зупинки і заглушив двигун.

— Хіба не чудесний краєвид? — промовив він тихим, захопленим голосом. — Думаєш, ніби світ і зараз такий самий, яким він був ще минулого тижня.

«Френк має слушність, — подумав Террі, — гарний тут краєвид». Звідси їм було видно аж до Перевозу і далі… але навряд чи зараз був слушний час, щоб насолоджуватися краєвидами.

— Гм, Френку, я гадав, нам треба…

— Це обговорити? — значливо кивнув Френк. — Я теж так і подумав. Як на мене, все досить просто. Норкросс може бути психіатром чи ким завгодно, але він дипломований спец з дурні. Він видав класичну бюрократичну тяганину і морочитиме нам голови, допоки ми не відмовимося з цим погоджуватись.

— Я гадаю.

Террі думав про те, що сказав Клінт про випивку на роботі. Мабуть, його правда, і Террі готовий був визнати (нехай навіть лише перед собою), що він зараз близький до п’яного стану. Це все через його розгубленість. Шериф — робота не для нього. В охороні правопорядку його клас — поліціантом.

— Що нам потрібне, це покласти край балачкам, шерифе Кумс. Не тільки нам — усім. Нам потрібен доступ до тієї жінки, фото якої він прислав, нам потрібно розрізати покрив на її обличчі, щоб перевірити, чи це та сама жінка, що на фото. Якщо виявиться, що це так, тоді ми можемо перейти до плану Б.

— А це ще який?

Френк поліз собі до кишені, видобув пакетик жувальної гумки, розгорнув обгортку на одній пластинці.

— А хер його зна.

— Розрізати кокони небезпечно, — сказав Террі. — Люди загинули.

— Тож подумай, яка велика удача, що в твоїй команді є сертифікований фахівець із контролю за тваринами. Свого часу я мав справу з кількома небезпечними собаками, Террі, а якось отримав виклик на одного дуже роздратованого ведмедя, який примудрився замотатися в колючий дріт. Щоби впоратися з міз Блек, я візьму свій найбільший звіроловний дрюк, десятифутовий Томагавк. Іржостійка сталь. Пружинний замок. Накину петлю їй на шию, перед тим як зістригати те лайно з її обличчя. Засмикну туго, наскільки мушу, коли вона почне брикатися й кусатися. Вона може знепритомніти, але це її не вб’є. Те павутиння виросте знову, і вона знову западе в своє люлі-люлі, бай-бай. Нам треба лише подивитися. Ото й усе. Швиденько поглянути.

— Якщо це вона і ті балачки виявляться лайна вартими, всі будуть розчаровані, — сказав Террі. — Включно зі мною.

— Я теж, — Френк думав про Нану. — Але ми мусимо знати. Ти ж це розумієш?

Террі розумів.

— Йо.

— Питання в тім, як нам змусити Норкросса дати нам доступ? Ми могли б залучити збройний громадський загін, можливо, так і доведеться зробити, але це вже крайній крок, як ти гадаєш?

— Так.

Террі сама ідея збройного збройного ополчення була неприємною аж до нудоти в животі. За наявної ситуації такий загін може запросто перетворитися на велелюдну банду.

— Ми могли б використати його дружину.

— Га? — вирячився Террі на Френка. — Лайлу? Ти про що? — Для обміну, — сказав той. — Ти нам віддаєш Єву Блек, а ми тобі твою дружину.

— Чому б він на таке погодився? — запитав Террі. — Він знає, що ми ніколи не заподіємо їй шкоди.

Коли Френк нічого на це не відповів, Террі вхопив його за плече:

— Ми ніколи не заподіємо їй шкоди, Френку. Ніколи. Ти це второпав, авжеж?

Френк струсив з себе його руку.

— Звісно, так.

Він продемонстрував Террі усмішку.

— Я кажу про те, щоб розіграти блеф. Це якраз те, у що він міг би повірити. У Чарлстоні вже палять кокони. Просто роздута в інтернеті дурня, я знаю. Але чимало людей у це вірять. І Норкросс міг би повірити, що ми в це віримо. І ще… в нього ж є син, правильно?

— Так. Джаред. Гарний хлопець.

— Він може в це повірити. Його можна було б переконати подзвонити тату і сказати, щоб віддав нам ту Блек.

— Тому що ми пригрозимо спалити його матір, наче якусь комаху на електромухобійці?

Террі не міг повірити в те, що він промовив ці слова. Не дивно, що він п’є на роботі. Послухати лишень дискусію, до якої його наразі змусили.

Френк жував гумку.

— Не подобається мені це, — сказав Террі. — Погрожувати спалити шерифа. Мені це й на дрібку не подобається.

— Мені теж не подобається, — сказав Френк, і то була правда. — Але розпачливі часи іноді вимагають розпачливих заходів.

— Ні, — промовив Террі, на мить почуваючись зовсім не п’яним. — Навіть, якщо хтось з наших знайде її, тут — глухе «ні». Чорти забирай, як на наше знаття, вона досі не спить. Взула свої буґі-черевички та й майнула геть з міста.

— Кинула свого чоловіка й сина? Кинула свою роботу, коли тут діється такий розгардіяш? Ти в таке повіриш?

— Мабуть, ні, — сказав Террі. — Хтось із наших врештірешт її знайде, але використовувати її таким чином — все одно ні. Копи не дозволяють собі погроз, і копи не беруть заручників.

Френк знизав плечима.

— Зауваження прийнято. Це була просто думка.

Він повернувся обличчям до вітрового скла, завів двигун і зрушив задом Патруль Чотири назад на шосе.

— Я сподіваюся, хтось перевіряв будинок Норкроссів щодо неї?

— Рід Берровз з Верном Ренґлом, учора. Нема ні її, ні Джареда. В домі порожньо.

— Отже, й хлопець, — задумливо промовив Френк. — Няньчить її десь, либонь? Мозкоправ міг подати таку ідею. Він, далебі, не тупий, треба віддати йому належне.

Террі не відповів. У думках він був поділений навпіл: половина вважала, що прикладатися до фляжки було поганою ідеєю, а інша думала, що ще ковток не завадив би. Він видобув фляжку з кишені, відкрутив кришку і запропонував спершу Френку, що було лише жестом ввічливості, оскільки та належала йому.

Френк похитав головою.

— Ні, поки я кермую, аміго.

Через п’ять хвилин, коли вони проїжджали їдальню «Олімпія» (пюпітр перед нею більше не намагався спокусити перехожих обіцянкою яєчного пирога, тепер там було написано: «МОЛІМОСЯ ЗА НАШИХ ЖІНОК»), дещо сказане по інтеркому мозкоправом вигулькнуло в голові у Френка: «Відтоді як у п’ятницю вранці самоусунувся Гікс, я єдиний офіцер-адміністратор, який залишився у цій в’язниці».

Його великі долоні ляснули по керму, аж крузер вильнув. Рвучко прокинувся вже було заснулий Террі:

— Що?

— Нічого, — відповів Френк.

Думаючи про Гікса. Загадуючись, що знає Гікс. Загадуючись, що Гікс бачив. Але поки що він триматиме ці запитання при собі.

— Усе гаразд, шерифе. Усе гаразд.

6

Що дратувало Євку в цій відеогрі, це сині зірочки. Різнокольорові трикутники, зірочки і вогнисті кружальця сипались донизу по екрану. Потрібна була низка з чотирьох вогнистих кружалець, щоб підірвати одну таку іскристу зірку. Інші фігури спалахували і щезали вервечками, якщо їх підчепиш, але ці іскристі зірочки, либонь, були зроблені з якогось майже діамантового матеріалу, що його тільки вибухова сила вогнистих кружалець могла зруйнувати. Назва цієї гри для Євки була непіддатною раціональному осягненню: «Бум Таун»[257].

Вона перебувала на 15-му рівні, балансуючи на межі щезнення. З’явилася рожева зірка, потім жовтий трикутник, а потім — нарешті, курва, дякую! — вогнисте кружальце, яке Євка спробувала посунути ліворуч, щоб долучити до тічки з трьох вогнистих кружалець, які вона вже згуртувала побіля синьої зірки, що захаращувала собою ту місцину на її екрані. Та тут виник зелений трикутник смерті, й по всьому.

«ВИБАЧТЕ! ВИ ПОМЕРЛИ!» — блимало сповіщення.

Простогнавши, Євка пожбурила Гіксів телефон у дальній кінець своєї койки. Вона хотіла якомога далі дистанціюватися від цієї нечестивої речі. Звісно, перегодом та її знову в себе затягне. Євка бачила динозаврів; вона дивилася на величезні ліси Америки очима мандрівної голубки[258]. З плавом пустельного піску вона просковзала в саркофаг Клеопатри і пестила мертве обличчя славетної королеви своїми комашиними лапками. Один драматург, кмітливий англієць, якось написав нехай не вельми коректну, але забавну промову про Євку:

То повитуха фей, з’являється вона