Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 63)
Ван вирішила швиденько пересвідчитися. В неї було лише непевне відчуття, але їй не сподобалася хода Клодії: з похиленою головою, волосся затуляє обличчя, а її формена блуза скинута бозна-де. Це забере лише якусь хвилину, а вона зможе трохи розім’яти собі ноги. Щоб кров почала знову циркулювати.
5
Клодія не мала на думці крадіжки. Єдине, чого їй хотілося, це трішки спокійної розмови. Згаяти час, поки в Крилі А все заспокоїться і вона зможе поговорити з тією новою жінкою, з’ясувати, як можна їй, Клодії, також заснути, а потім знову прокинутися, як будь-якого дня. Ця нова жінка може їй цього не сказати, але з іншого боку, може й сказати. Диявол непередбачуваний. Він же колись був янголом.
Рі лежала на своїй койці, обличчям до стіни. Клодія вперше помітила, і то не без печалі, що волосся в Рі вже почало сивіти. У Клодії так само, але своє вона фарбувала. Коли вона не могла дістати справжнього засобу (чи коли не могла вмовити когось зі своїх небагатьох відвідувачів принести їй трохи «Ньютріс[202] Шампань Блонд», її улюблений колір), Клодія використовувала «РіалЛимон»[203] з кухні. Він діяв доволі добре, але не тримався довго.
Вона потягнулася рукою торкнутися волосся Рі, але зразу ж її відсмикнула, стиха скрикнувши, коли трохи тієї сивини прилипло до її пальців. Пасма секунди дві маяли в повітрі, а потім розтали.
— Ох, Рі, — простогнала Клодія. — От і ти теж.
Та, може, ще не пізно, у волоссі Рі було тільки кілька джгутиків того кокону. Може, Бог послав Клодію у В-7, поки ще є час. Може, це таке випробування. Вона вхопила Рі за плече і перевернула на спину. Плетиво спіралями розгорталося зі щік і бідного пошрамованого лоба Рі, павутинки виринали з ніздрів, вихрячись від її дихання, але обличчя поки ще було видно.
Ну, здебільшого.
Клодія однією рукою почала зчищати це лайно зі щік Рі, з боку до боку, не забуваючи й про ті білуваті волоконця, що виринали з її рота, переплітаючись на губах. Іншою рукою Клодія вхопила Рі за плече і почала трясти.
— Стівенсон? — з кінця коридору. — Утримувана, що ви там робите? Це не ваша камера.
— Прокинься! — закричала Клодія, струшуючи жінку ще дужче. — Прокидайся, Рі! Поки ще не пізно!
Безрезультатно.
— Утримувана Стівенсон? Я з вами говорю.
— Це офіцер Лемплі, — сказала Клодія, не перестаючи трусити і обдирати те невгамовне біле прядиво. Господи, за ним так важко було угнатися. — Вона мені подобається, а тобі? А тобі, Рі?
Клодія почала плакати.
— Не йди, любонько, тобі так рано назавжди йти!
І спершу їй подумалося, що жінка на койці з цим ніби погоджується, бо очі її розчахнулись і вона почала усміхатись.
— Рі! — зраділа Клодія. — Ох, слава Богу! А я було думала, що ти…
Тільки та усмішка не перестала ширитися, губи відтягувалися назад, аж поки усмішка не перестала бути усмішкою, перетворившись на вищирене гарчання. Рі різко сіла і, вхопивши руками Клодію за шию, відкусила одну з її улюблених сережок, пластикову котячу мордочку. Клодія заверещала. Рі виплюнула сережку разом з пипкою вуха і допалась до горла Клодії.
Клодія переважувала мініатюрну Рі Демпстер на всі сімдесят фунтів і взагалі була сильнішою, але Рі оскаженіла. Клодія ледве здужала тримати її на відстані. Пальці Рі зісковзнули з шиї Клодії, нігті втопилися в голі плечі більшої жінки, потекла кров.
Сторопіла Клодія спробувала дістатися до відчинених дверей камери, Рі вчепилася в неї, неначе якась п’явка, вона гарчала й скреготала зубами, смикаючись у різні боки, намагаючись вирватись із захвату Клодії, щоби кинутися вперед і наробити справжньої шкоди. Так вони опинилися в коридорі, де вже почали кричати утримувані, щось горлала офіцер Лемплі, але всі ті звуки були в якійсь іншій галактиці, в іншому всесвіті, бо очі Рі вибалушувалися, і зуби Рі клацали лише за кілька дюймів від обличчя Клодії, а тоді, ох Господи, ноги її сплуталися і вона повалилася навзнак у коридорі, і Рі опинилася верхи на ній.
— Утримувана! — закричала Ван. — Утримувана, зараз же відпустіть!
Жінки верещали. Клодія — ні, принаймні на початку. Крик забирає сили, а їй потрібні були сили, щоби держати цю скажену —
— Утримувана, я вже дістала зброю! Не змушуйте мене стріляти!
— Застрельте її! — крикнув хтось, і Клодія второпала, що ця хтось — вона сама. Схоже, в неї все ж таки було достатньо сили. —
Велетенський гуркіт пролунав у коридорі. У лобі Рі з’явилася велика чорна діра, просто посеред решітки тих її шрамів. Очі її підкотилися вгору так, ніби вона намагалася подивитися, куди їй влучило, і тепла кров залила обличчя Клодії.
Останнім спазматичним зусиллям Клодія відштовхнула від себе Рі. Та з безживним звуком гупнулась у коридорі. Офіцер Лемплі стояла, напруживши ноги, тримаючи обома руками наставлений службовий пістолет. Димок, що звивавсь угору з його дула, нагадав Клодії ті білі прядки, що прилипли до її пальців, коли вона погладила волосся Рі. Обличчя Ваннеси Лемплі було смертельно бліде, крім фіолетових мішків під її очима.
— Вона хотіла мене вбити, — схлипнула Клодія.
— Я розумію, — сказала Ван. — Я розумію.
Розділ 17
1
На півдорозі до міста в Клінта Норкросса зринула думка, яка змусила його заїхати на стоянку їдальні «Олімпія» і припаркуватися проти пюпітра з написом: «О, БІГМЕ, ДЕ ТВОЯ ЖАГА — СКУШТУЙ НАШОГО ЯЄЧНОГО ПИРОГА». Він дістав телефон і пошукав ім’я ГІКС. Такого номера в нього не було, і це проказувало все про його стосунки із заступником директорки Дулінгського виправного закладу. Клінт прокрутив далі і знайшов ЛЕМПЛІ.
Лемплі відповіла після другого гудка. Чутно було, що вона захекана.
— Ван, ви в порядку?
— Йо, але ви пішли, не дочекавшись феєрверка. Мені довелося тут декого застрелити.
— Що? Кого?
— Рі Демпстер. Вона мертва.
Ван почала розповідати, що трапилося. Клінт слухав, ошелешений.
— Господи Ісусе, — промовив він, коли вона закінчила. — Ван, а з вами все гаразд?
— Тілесно неушкоджена. Емоційно — затрахана до краю, але сеанс психоаналізу ви зможете провести зі мною пізніше. — Ван видала мокрий сльозливий звук, висякаючи щось собі з носа. — Це ще не все.
Вона розповіла Клінту про жорсткий конфлікт між Ейнджел Фіцрой і Євкою Блек.
— Я там не була присутня, але частково бачила це на моніторах.
— Ви добре все зробили. А Клодія… Схоже, ви врятували їй життя.
— Для Демпстер це вийшло недобре.
— Ван…
— Мені подобалася Демпстер. Якби ви мене спитали, я б сказала, що вона тут остання жінка, яка здатна оскаженіти.
— Де її тіло?
— У каптерці сантехніка, — сказала Ван присоромленим голосом. — Кращого місця ми не змогли придумати.
— Звичайно.
Клінт міцно заплющив очі і тер собі лоба. Він розумів, що мусить сказати ще щось, щоби втішити Лемплі, але слова не знаходились.
— А Ейнджел? Що з нею?
— Сорлі — ну, хто б міг таке собі уявити — підхопила балон з перцевим газом і пальнула їй в обличчя. Квіґлі з Олсон силоміць запроторили її в одну з камер Крила А. Зараз вона там гатить у стіни і волає, що їй потрібен лікар. Кричить, що вона осліпла, хоча це повне лайно. А ще заявляє, що в неї нетлі в волоссі, що, можливо, не таке вже лайно. У нас зараз нашестя цієї зарази. Вам треба повертатися, доку. Гікс поїхав глуздом. Попросив, щоб я здала йому свій пістолет, але я відмовилася, попри те, що за інструкцією мусила б, я гадаю.
— Ви правильно зробили. Поки все не вгамується, к чорту інструкції.
— Від Гікса ніякого пуття.
«А то я не знаю», — подумав Клінт.
— Тобто, від нього завжди не було пуття, але за цих обставин він вже реально небезпечний.
Клінт налапав ниточку:
— Ви казали, що Євка якось підначувала Ейнджел. Що саме вона говорила?
— Я не знаю, і Квіґлі з Міллі також. Мусить знати Сорлі. Це ж вона зупинила бучу Ейнджел. Краля заслуговує на медаль. Якщо вона не зляже, можете почути цілком всю історію від неї самої, коли повернетеся. Це ж скоро станеться, правильно?
— За першої ж можливості, — сказав Клінт. — Послухайте, Ван, я розумію, що ви приголомшені, але мені треба з’ясувати одну річ. Ейнджел наїхала на Євку тому, що Євка не була в тому коконі?
— Таке і в мене враження. Я тільки бачила як вона гатила по ґратах кришкою від кавового баняка й волала на все горло. А потім я була змушена відволіктися на ту, свою справу.
— Але вона прокинулася?
— Атож.
–
— Атож. Фіцрой її розбудила.