Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 65)

Поліціанти Берровз, Ордвей і Перл заявили, що вони тверезі, і Верн Ренґл також підняв руку, наче він свідчив у суді. Клінта почала розбирати злість. Через цей сміх. Він усе розумів, звісно, Лайлі неминуче було стати дещо очманілою після тридцяти, чи й більше годин без сну, і підживлення з комори речових доказів було його власною ідею, та все одно йому це й на крихту не подобалося. Їдучи до міста, він вважав себе готовим майже до будь-чого, але виявився неготовим почути те, що Ван застрелила Рі, і неготовим потрапити в шерифській управі на ірландські поминки[205].

Тим часом Лайла провадила:

— Ми якраз згадували той випадок, коли Роджер приїхав якось на домашній скандал, а хазяйка висунулася з вікна другого поверху і закричала йому, щоб уйобував нахер і здох. Коли він не зробив ні того, ні іншого, вона вилила йому на голову відро фарби. Він ще й через місяць після того видряпував її в себе з волосся.

— Червона румба малого голландця![206] — зареготала Лінні і впустила сигарету собі в пелену. Підхопила її, ледь не встромила до рота запаленим кінцем і, намагаючись правильно перевернути, впустила сигарету вже на підлогу. Це викликало новий вибух загального реготу.

— Що ви вживали? — запитав Клінт. — Ти з Лінні? Там був кокс?

— Ні, його ми приберегли на пізніше, — сказала Лайла.

— Не хвилюйтесь, шерифе, я буду вас захищати, — сказав Баррі. — Я скористаюся посиланням на надзвичайні обставини. Жодний суд присяжних в Америці не визнає вашої провини.

Це викликало черговий спалах веселощів.

— У рейді на братів Ґрайнерів ми захопили понад сотню Синіх Скуті[207], — сказала Лінні. — Лайла розкрила одну капсулу і ми винюхали звідти пудру.

Клінт подумав про Дона Пітерза, який спершу змусив Джінет Сорлі сексуально задовольнити його в загальній вітальні, а потім затруїв каву Дженіс її ж ліками. Він подумав про ту ідіотську кав’яну бурду, на яку дала дозвіл особисто Котс. Він подумав про ту чудернацьку жінку в Крилі А. Він подумав про те, як Рі душила Клодію, намагаючись розірвати зубами їй горло. Він подумав про тих переляканих утримуваних, які плачуть у своїх камерах, і про Ваннесу Лемплі, як вона сказала: «Я не хочу, докторе Норкросс».

— Бачу, воно подіяло, — промовив Клінт. Докладаючи для такої стриманості концентрованих зусиль. — У вас вельми бадьорий вигляд.

Лайла взяла Клінта за руки.

— Я знаю, який це має вигляд, любий — якими ми зараз виглядаємо — але в нас не було вибору. Аптекам гаплик, все, що продається підгонистого в супермаркетах, розібрано. Джаред мені сказав. Я з ним говорила. Він у порядку, знаєш, тобі не варто хвилюватися, ти…

— Угу-угу. Я можу хвильку поговорити з тобою наодинці?

— Звичайно.

3

Вони вийшли надвір, у прохолодну ніч. Тепер він почув запахи приску і горілого пластику — все що залишилося від «Райт Ейд», подумалося йому. Поза ними знов розпочалися балачки. І сміх.

— Отже, що там із Джаредом?

Вона підняла руку, наче перевідниця школярів через дорогу. Наче він був якимсь агресивним водієм.

— Він няньчить малу дівчинку на ім’я Моллі. Це онучка старої місіс Ренсом. Місіс Ренсом у коконі, тож він нею заопікувався. Зараз принаймні з ним усе гаразд. Тобі нема потреби за нього хвилюватися.

«Ні, — подумав Клінт, — не наказуй мені не хвилюватися за мого сина. Поки йому не виповниться вісімнадцять — це наша робота, — хвилюватися за нього. Невже ти така вгашена, що про це забула?»

— Чи принаймні не більше, ніж ти мусиш, — додала вона за мить.

«Вона втомлена і в неї так багато всякого клопоту, — нагадав собі Клінт. — Господи, вона лиш нещодавно вбила жінку. Ти не маєш підстав злитися на неї». Але він все одно злився. Логіка має дуже малу владу над емоціями. Як мозкоправ, він це знав, щоправда, це знання не було наразі допоміжним.

— Можеш сказати, скільки ти вже на ногах?

Лайла примружила одне око, підраховуючи. Вона набула якогось піратського вигляду, до якого йому було байдуже.

— Десь, мабуть… від першої години вчорашнього дня, я гадаю. Це значить… — вона помотала головою. — Не можу порахувати. Чорт, серце ледь не вискакує. Натомість сонливості нуль. А поглянь-но на зірки! Які ж вони гарні, правда?

Клінт порахувати зміг. Згрубша, виходило тридцять дві години.

— Лінні дивилася в інтернеті, скільки людина може обходитися без сну, — промовила безжурно Лайла. — Рекорд: двісті шістдесят чотири години, правда ж цікаво? Одинадцять днів! Це рекорд одного старшокласника, який писав якусь наукову роботу. І я тобі кажу — цей рекорд не втримається. Є в світі певні рішуче налаштовані жінки. Утім, когнітивна функціональність слабшає дуже швидко, а потім контроль над власними емоціями. На додаток, існує таке дивне явище, як мікросон, якого я сама зазнала в трейлері Трумена Мейвезера, жах як злякалась, я відчула як перші пасма цієї штуки вилазять просто з мого волосся. Надихає те, що люди все ж таки денні тварини, а це означає — щойно лишень зійде сонце, всі жінки, які спромоглися не заснути вночі, отримають підзарядку. Ця енергія витратиться ще до полудня, проте…

— Як же погано, що тобі довелося ту глуху вахту тягнути минулої ночі, — сказав Клінт.

Ці слова прозвучали раніше, ніж він усвідомив, що вимовляє їх.

— Йо, — вмент відгукнулася вона реготом. — Дуже погано, що я там була.

— Ні, — перебив її Клінт.

— Перепрошую?

— Машина з їжею для тварин дійсно перекинулася на Гостинно-Гірській дорозі, це таки правда, але трапилося це рік тому. То що ти робила минулої ночі? Де ти, збіса, була?

Обличчя в неї було блідим аж білим, але в цій темряві її зіниці збільшилися більш-менш до їх нормального розміру.

— Ти певен, що це саме те, у що б тобі зараз хотілось зануритися? З усім іншим, що зараз з нами тут відбувається?

Він уже мало не промовив «ні», але черговий напад того дратівного сміху вибухнув з її грудей і Клінт вхопив Лайлу за руки.

— Розкажи мені.

Лайла подивилася на його пальці в себе на біцепсах, потім на нього. Він прибрав руки і відступив від неї.

— На баскетбольному матчі, — сказала Лайла. — Поїхала подивитися, як грає одна дівчина. Номер тридцять чотири. Її звуть Шейла Норкросс. А її матір — Шеннон Паркс. Ну, то скажи мені, Клінте, хто кому бреше?

Клінт роззявив рота — сказати щось, сам не знаючи що — але перш ніж він встиг бодай щось вимовити, з дверей вискочив Террі Кумс з дикими очима.

— Ох, Господи, Лайло! Господи, курва, Ісусе!

Вона відвернулась від Клінта:

— Що?

— Ми забули! Як ми могли забути! Ох, Господи Ісусе!

— Що забули?

— Платину!

— Платину?

Вона вирячилася на Террі, і побачене Клінтом в неї на обличчі зруйнувало всю його лють. Розгублений вираз показував, що вона ніби знає, про що той говорить, але не може це до чогось прикласти, вкласти в бодай якийсь контекст. Занадто виснаженою вона була.

— Платина! Маленька дочка Роджера з Джессікою! — крикнув Террі. — Їй тільки вісім місяців, і вона досі в їхньому будинку! Ми забули за цю сучу дитину!

— Боже правий, — охнула Лайла.

Вона вертнулась і побігла вниз сходами, і Террі за нею по п’ятах. Ні та, ні той не глянули на Клінта і не озирнулися, коли він гукнув їм услід. Він побіг, перестрибуючи через дві сходинки, і вхопив Лайлу за плече до того, як вона встигла сісти в машину. Вона не була в тому стані, щоб кермувати, і Террі теж, але Клінт побачив, що їх це не зупинило.

— Лайло, послухай. З цією дитиною майже напевне все гаразд. Щойно вони опиняються в коконах, схоже, входять у свого роду стабільний стан, як на штучному життєзабезпеченні.

Вона скинула з себе його руку.

— Побалакаємо пізніше. Зустрінемось вдома.

Террі вже сидів за кермом. Террі, який пив.

— Надіюсь, ви маєте рацію щодо дитини, доку, — сказав він і захряснув двері.

4

Біля Фредеріксберга[208] запасне колесо, на якому вже кілька тижнів їздила дочка директорки в’язниці, лопнуло в найбільш незручний час, саме так, як її мати — зазвичай для матерів і директорів маніакально схильна до вираховування найгірших сценаріїв — й попереджала Мікейлу. Вона потихеньку завела свою машину на парковку біля «Макдональдза», й пішла досередини попісяти.

Якийсь байкер, масивний, з голим торсом, якщо не рахувати жилетки з вистроченим на ній написом SATAN’S 7, із закинутим на ремені за спину чимось схожим на TEC-9[209], стояв перед шинквасом. Він пояснював дівчині з очима єнота, яка стояла за шинквасом, що за свої біг маки він нічого платити не буде. Цього вечора для нього діє спецпропозиція; все, що йому схочеться, безплатне. Серед тиші байкер обернувся на звук дверей і побачив Мікейлу.

— Гей, сестричко, — поглянув він, оцінюючи: непогано. — Я тебе знаю?

— Думаєш? — відгукнулась Мікейла, не зупиняючи ходи через залу; вона проминула туалет, пішла далі і знову вийшла надвір крізь задні двері. Поспішивши в кінець парковки, вона пропхалася там між гілляччям живоплоту. По інший бік живоплоту розташована парковка «Хоббі Лоббі»[210]. Крамниця була освітлена, вона побачила всередині людей. Якими ж треба бути відданими своєму рукоділлю, щоб їхати до «Хоббі Лоббі» скуплятися в такий день, що всім дням день, зачудувалася Мікейла.

Вона зробила крок і дещо вже поблизьку притягнуло її увагу: футів за двадцять від неї чиясь «Тойота Королла» вуркотіла на холостому ходу. Переднє сидіння займала якась біла фігура.