Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 61)
— Ван, я не можу. Мені треба перевірити, як там Джаред, мені треба побачити Лайлу…
Так я хоч зможу попрощатися, подумав Клінт. Це зненацька зайшло йому до голови. Отака-от потенційна неминучість. Скільки ще часу вона зможе залишатися на ногах? Недовго. По телефону її голос звучав… віддалено, ніби вона вже прямувала до якогось іншого світу. Щойно вона почне куняти, нема підстав вірити, що буде можливість повернути її назад.
— Я розумію, — сказала Ваннеса, — але це не забере більше хвилини. І ви також, містере Гікс, сер. Це… я не знаю, але це може все змінити.
2
— Дивіться монітор номер два, — сказала Ван, коли вони підійшли до Вартівні.
Номер другий наразі показував коридор Крила А. Дві жінки — Джінет Сорлі і Ейнджел Фіцрой — якраз штовхали кавовий візок в його кінець, до м’якої камери А-10. Не доїхавши туди, вони зупинилися побалакати з одною надзвичайно великою утримуваною, котра з якихось причин сиділа в пункті санобробки.
— Поки що в нас уже мінімум десять жінок сплять упаковані в тому білому лайні, — сказала Ван. — Зараз, можливо, таких уже п’ятнадцять. Більшість у своїх камерах, але три у загальній вітальні і одна в меблевій майстерні. Це лайно починає обмотувати їх, щойно вони засинають.
Вона стукнула по кнопці на своєму пульті, і другий монітор почав показувати камеру А-10 зсередини. Там на койці лежала із заплющеними очима їхня нова насельниця. Груди її здіймалися й опадали, вона рівномірно дихала.
— Окрім неї, — сказала Ван. Щось таке, неначе благоговіння, було в її голосі. — Нова рибка спить, як дитина, а на обличчі в неї нема нічого, крім її наче свіжовмитої милом «Камей» шкіри.
— Якщо в неї заплющені очі, це не обов’язково означає, що вона спить.
— Послухайте, доку, я роблю цю роботу довше, ніж ви робите свою. Я розумію, коли вони не сплять, і розумію, коли вони сплять. Оця-от спить, і спить вона вже мінімум сорок п’ять хвилин. Хтось щось упустить, брязне чимось, вона, типу, тільки ворухнеться та перекинеться на інший бік.
— Тримайте її на оці. Ви можете подати мені повний рапорт, коли я повернуся, — сказав Клінт. — Я мушу їхати.
Попри запевнення Ван, що вона вміє розрізняти, коли в людини просто заплющені очі, а коли вона спить, Клінт на це не покладався. А головне, він мусив побачити Лайлу, поки ще має шанс. Він не хотів втратити її з отим… що б воно не було… отим її обманом між ними.
Він уже вийшов за двері і прямував до своєї машини, коли та недоладність, яка його досі бентежила, нарешті оформилася йому в голові. Євка Блек кілька разів билася об захисну сітку в Лайлиному крузері, а вже за якихось кілька годин всі забої й синці з її обличчя цілком зникли. А там, де вони були, не залишилося нічого, крім наче свіжовмитої милом «Камей» шкіри.
3
Джінет штовхала кавовий візок, а Ейнджел ішла поряд, брязкала кришкою по одному з баняків і гукала:
— Кава! Спеціяльна кава! Маю бадьорливе вариво для всіх вас! Нумо скакати, замісто спати!
Мало було в них клієнток у Крилі А, де більшість камер стояли відкритими й пустими.
Раніше, у Крилі В, реакція Рі показала, що на них чекало далі. Спеціальна кава була непоганою вигадкою, але смакувала важко. Покуштувавши, Рі скривилася і віддала назад свою чашку.
— Бігме, Джінет, соку я вип’ю, але це для мене надто міцне.
— Хто міцне п’є, довше жиє, — оголосила Ейнджел.
Цього вечора вона обміняла свою нормальну південну говірку на маніакально борзий жаргон якогось міського гетто. Джінет чудувалася, скільки чашок їхньої спеціальної кави вже встигла спожити сама Ейнджел.
— Це крута муляка, відкривай ротяку, як не хо’ заспати, мумією стати!
Одна з жінок у Крилі А вирячилася на Джінет:
— Душечко, якщо це в тебе реп, я скажу: поверніть нам диско.
— Не гань мої римфи. Ми робим вам ласку. Якшо хто не п’є, той не думає.
Але чи доброю насправді була сама ідея відтягувати невідворотне? Джінет спершу так вважала, розбуркана думками про свого сина, але зараз її знову облягала втома, відчуття, що зразу за рогом на неї чекає безвихідь. Та й не дуже-то відтягувалося невідворотне: коли вони зі своєю пропозицією звернулися до офіцерки Лемплі, в тюрмі спали три жінки, а відтоді вимкнулося ще кілька. Втім, Джінет не порушувала цієї теми. Не тому, що боялася славнозвісного гніву Ейнджел, а тому, що сама думка про обговорення будь-чого була втомлива. Сама вона випила три чашки спеціальної кави — ну, дві з половиною, третю її шлунок відмовився до кінця приймати — але все одно почувалася виснаженою. Здавалося, роки минули відтоді, як її розбудила Рі і питалася, чи спостерігала вона коли-небудь за квадратом світла від вікна, як він пересувається по підлозі.
— Тпру! Стривай-но, подруго! — гаркнула Ейнджел, щосили штовхнувши дупою візок. Той врізався в промежину Джінет, на мить збадьоривши її аж до незмоги. Спеціальна кава сплеснулася в баняках, і сік сплеснувся в джбанках.
— Що? — запитала вона. — Що, збіса, трапилося, Ейнджел?
— Це ж моя землячка Клодія, — закричала Ейнджел. — Агов, дівонько!
Вони проїхали футів з двадцять коридором Крила А. На лавці, біля диспенсера «Квелл»[199], згорблено сиділа Клодія Стівенсон, відома всім утримуваним (а також офіцерам, хоча вони не користалися цією кличкою в загальній зоні) як Клодія Фігура-Динаміт. Утім, зазначена фігура вже не була такою динамітною, як ще десять місяців тому. Відтоді, як її замкнули, вуглеводи і галони тюремної підливи обважнили Клодію тридцятьма чи й сорока фунтами. Руки Клодії відпочивали на її коричневих формених штанях. Відповідна блуза жужмом лежала в неї біля ніг, відкриваючи очам спортивний бюстгальтер XL. «А цицьки в Клодії, — подумала Джінет, — досі просто чудові».
Ейнджел начерпала кави у полістироловий стакан, у своєму невгамовному ентузіазмі розплескавши трохи на підлогу. Вона подала стакан Клодії.
— На, пий до дна, міз Динаміт! Плата щогодинна, бо час хуткоплинний, сестричко!
Клодія похитала головою, не піднімаючи очей від кахляної підлоги.
— Клодіє? — спитала Джінет. — Що трапилось?
Декотрі з утримуваних недоброзичливо ставились до Клодії, але Джінет вона подобалася, їй було її шкода. Клодія розтратила велику купу грошей тієї пресвітеріанської церкви, в якій вона працювала технічним директором, щоб фінансово забезпечувати жахливе прагнення наркоти її чоловіком і старшим сином. І ці двоє зараз на волі, вільні, як ті пташки. Є в мене одна рима для тебе, Ейнджел, подумала Джінет: «Чоловіки тратять — жінки платять».
— Нічого не трапилось, я просто набираюся хоробрості.
Клодія так само не відривала очей від підлоги.
— Набираєшся для чого? — спитала Джінет.
— Щоб попросити її дозволити мені нормально спати, як вона сама.
Ейнджел підморгнула Джінет, висолопивши кінчик язика з кутика рота, і пару разів крутнула пальцем собі біля вуха.
— За кого ти це говориш, міз Динаміт?
— За новеньку, — сказала Клодія. — Я думаю, що вона — дияволиця, Ейнджел.
Це розвеселило Ейнджел.
— Дияволиця-Ейнджел! Ейнджел-Дияволиця! — зображала вона в повітрі терези, то опускаючи їх, то піднімаючи. — Це ж історія мого життя, міз Динаміт!
Клодія туркотіла своє:
— Вона мусить мати щось від нечистого, якщо вона єдина, хто може спати так, як раніше.
— Щось я тебе не втямлю, — промовила Джінет.
Нарешті Клодія підвела голову. Під очима в неї були фіолетові копалини.
— Вона спить, але не в коконі, як усі. Підіть самі подивіться. Спитайте, як вона це робить. Скажіть їй, якщо їй треба мою душу, хай забирає. Я лише хочу знову побачити Мирона. Він — моя дитинка, йому потрібна його матуся.
Ейнджел вилила каву з чашки, яку вона пропонувала Клодії, назад до баняка, потім обернулася до Джінет.
— Нам тре’ на це роздивитися.
На згоду Джінет вона не чекала.
Коли туди прибула з кавовим візком Джінет, Ейнджел, вчепившись руками в ґрати, дивилася в камеру. Та жінка, яку Джінет примітила ще в той час, як її мучив Пітерз, тепер лежала з заплющеними очима на койці, розслаблено розкинувши руки, розмірено дихаючи. Прекрасним віялом розгорнулося її темне волосся. Зблизька обличчя в неї виглядало ще вродливішим, воно було бездоганним. На ньому не лише не було якогось плетива, і ті забої, які раніше бачила Джінет, тепер зникли. Як таке могло бути?
Може, вона насправді дияволиця, подумала Джінет. Або янголиця, яка прийшла врятувати нас. Хоча це не здавалось імовірним. Янголи не літають у цьому закладі. Окрім нашої Ейнджел Фіцрой, тобто, а вона далебі ближча до кажана.
— Вставай! — крикнула Ейнджел.
— Ейнджел, — поклала їй на плече долоню Джінет, — може, тобі не варто…
Ейнджел струсила з себе руку Джінет і спробувала відчинити двері камери, але тут вони були замкнені. Ейнджел вхопила кришку кавового баняка і почала гатити нею по ґратах, створюючи такий безбожний брязкіт, що Джінет мерщій затулила долонями собі вуха.