Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 52)
— Ви напасник! — скрикнула вона. — Великий, підлий напасник!
Джаред, не думаючи, виступив уперед, поставив ногу на лисіюче тім’я тренера Вітстока і попхнув його голову вбік. Тренер Вітсток розпластався на підлозі. Пані знову почала наповнювати свій кошик. На якусь мить тренер рачкувато застиг поза нею: спираючись на три кінцівки в позі футбольного лайнмена, зиркаючи очима туди-сюди. На його лисині слабенько відбився слід протектора Джаредової кросівки. А тоді він стрибнув уперед і зі зграбною спритністю мавпи, яка краде помаранч, вихопив напівзаповнений кошик. Він ушкварив повз Джареда (подарувавши йому злобний позирк, що промовляв:
Мері кинулася було до них. Джаред помотав головою:
— З нами все гаразд. Поглянь, як там
Мері припала на одне коліно:
— Пані, ви в порядку?
— Гадаю, так. Просто шокована. Навіщо той чоловік… здається, він сказав, що має дружину… чи дочку… але я також маю дочку.
Сумка пані залишилася лежати віддалік, посередині захаращеного прогону. Її ігнорували ті кілька покупців, що гризлися за рештки біологічних додатків. Джаред допоміг підвестися Моллі і повернув сумку хазяйці. Вона поклала до неї свої слоїки «Віта-Каффа».
— Я заплачу за них іншим разом, — сказала пані, коли Мері допомогла їй звестися на рівні. — Дякую вам. Я скуповуюся тут завжди, і дехто з цих людей — мої сусіди, але сьогодні я їх не впізнаю.
Міцно притискаючи до грудей свою сумку, пані, накульгуючи, пішла.
— Я хочу до бабусі! — плакала Моллі.
— Сходи по товар, — сказала Мері Джареду. — Її звуть Норма, білявка з пишними кучерями. Я відведу Моллі назад до машини.
— Я знаю. Місіс Ренсом мені казала, — кивнув Джаред. — Будь обережна.
Мері вирушила геть, ведучи Моллі за руку, та потім знов обернулася.
— Якщо вона вагатиметься, чи продавати тобі, скажи їй, що тебе прислав Ерік Бласс. Це може допомогти.
Мабуть, вона помітила біль в його очах, бо трохи скривилася, перш ніж, заступницьки нахилившись над заплаканою дівчинкою, підтюпцем рушити до виходу з супермаркету.
6
На півдорозі вздовж довгого овочевого відділу стояв якийсь чоловік і курив сигарету. На ньому були білі штани та біла спецівка з вишитим червоними літерами зліва на грудях написом: «МЕНЕДЖЕР ОВОЧЕВОЇ СЕКЦІЇ». На той пандемоніум, що буяв у його магазині, він дивився майже з безжурним виразом обличчя.
Побачивши наближення Джареда, він йому кивнув і заговорив так, наче продовжував якусь ранішу розмову.
— Уся ця каламуть втихомириться по тому, як заснуть усі жінки. І взагалі, до більшості неприємностей спричиняються саме вони. Перед тобою чоловік, який знає, що каже. Я тричі програвав у матримоніальних війнах. Та не просто програвав, щоразу я був гнаним лузером. Так, наче шлюб — це Віксберг, а я — Конфедерація[181].
— Я шукаю…
— Норму, майже напевно, — перебив його менеджер.
— Вона тут?
— Нє. З півгодини тому пішла, як продала весь свій товар. Крім того запасу, який залишила для себе, я гадаю. Але в мене є свіжі ягоди лохини. Додаєш їх до вівсянки, вмент кращає смак.
— Дякую, я пас, — сказав Джаред.
— У цьому є й плюс, — продовжив менеджер овочевої секції. — Скоро мені не треба буде сплачувати аліменти. Південь повстає знову. Нас буви вбиви, та не затоптави[182].
— Що?
— Тільки вбиви, та не затоптави. «Полковнику, я принесу вам шматок фрака Лінкольна». Це ж Фолкнер. Вас що, діти, тепер у школі геть нічому не вчать?
Джаред пробирався до виходу з супермаркету, уникаючи тисняви побіля черг до кас. Кілька кас не працювали, і покупці поспішали проходами повз них з повними кошиками.
Надворі на лавці автобусної зупинки сидів з кошиком на колінах якийсь чоловік у картатій сорочці. Кошик був завантажений бляшанками кави «Максвел Хаус». Він перехопив погляд Джареда.
— Моя дружина спить, — оголосив він, — але я певен, невдовзі вона прокинеться.
— Сподіваюся, що так воно й буде, — сказав Джаред і кинувся бігом.
Мері сиділа на пасажирському сидінні «Датсана», тримаючи на колінах Моллі. Коли Джаред сів за кермо, вона струснула дівчинку і заговорила навмисне голосно:
— Ось і він, ось і він, ось і наш друг Джаред!
— Привіт, Джареде, — промовила Моллі хрипким, заплаканим голосом.
— Моллі була вже зовсім сонна, — сказала Мері тим самим навмисне гучним, навмисне веселим голосом. — Але тепер вона бадьора.
Мала дівчинка перелізла від Мері на заднє сидіння.
— Не хочу.
— Ти взяв? — тепер голос Мері звучав притишено. — Вдалося…
Джаред завів машину.
— Вона вже пішла. Багато людей звернулися сюди раніше. Тобі не пощастило. І місіс Ренсом також.
Парковку «Шопвела» він полишив швидко, невимушено огинаючи автомобілі, які намагалися заступити йому шлях. Занадто він був засмучений, щоб перейматися своїм умінням кермувати, а отже, робив це краще, ніж будь-коли до того.
— Тепер ми вже їдемо до бабусі? Я хочу до бабусі.
— Зразу, щойно я відвезу Мері, — сказав Джаред. — Їй треба подзвонити своєму найкращому дружку Еріку, дізнатися, чи має він пайку.
На якусь секунду Джареду стало приємно, що він так її вкусив, розрядив той страх, що вирував у ньому. Але тільки на секунду. Це таке дитиняче гівно. Він себе ненавидів за це, але скасувати сказане вже не міг.
— Про яку-таку «пайку» ти кажеш? — запитала Моллі, але їй ніхто не відповів.
Уже смеркалося, коли вони дісталися до обійстя Паків. Джаред завернув на їхній заїзд і зупинив «Датсан» місіс Ренсом.
Мері задивилася на нього в щораз густішому мороку першого вечора Аврори.
— Джаре, я не збиралася йти з ним на концерт «Аркейд Фаєр». Я збиралася розірвати ту домовленість.
Він не промовив нічого. Може, вона казала правду, може, ні. Він лише знав, що в неї з Еріком достатньо близька дружба, щоб Ерік назвав їй ім’я місцевої продавщиці наркоти.
— Ти поводишся, як дитина, — сказала Мері.
Джаред дивився прямо вперед.
— Тоді гаразд, — сказала Мері. — Гаразд, дитинко. Дитинці хочеться сосочки. К-чортам усе це. І тебе також.
— Ви двоє лаєтеся, як моя мама з батьком, — сказала Моллі і знову заплакала. — Я хочу, щоб ви перестали. Я хочу, щоб ви знову стали ґьорлфренд і бойфрендом.
Мері вилізла, затріснула двері машини і вирушила в бік будинку.
Вона вже майже дійшла до заднього ґанку, коли Джаред усвідомив: існує реальна можливість, що наступного разу він побачить Мері закутаною в білий саван невідомого походження. Він глянув на Моллі й сказав:
— Тримай очі розплющеними. Якщо ти заснеш, я тобі по макітрі надаю.
Джаред виліз із машини і побіг слідом за Мері. Він догнав її, коли вона вже відчиняла задні двері. Мері сполохано обернулась до нього. Хмарка нетлів кружляла вгорі біля світильника, цяткуючи її обличчя своїми вертлявими тінями.
— Пробач, — сказав він. — Мені дуже жаль, Мері. Просто зараз таке безумство. Хтозна, може, моя мати вже спить зараз десь у своїй машині, і мені страшно, і я не зміг дістати того, що тобі треба, і мені так жаль.
— Гаразд, — відповіла вона.
— Не лягай сьогодні спати. Прошу, не лягай.
Він притягнув її до себе й поцілував. Дивина з див — вона відповіла на його поцілунок розкритими губами, її дихання змішувалося з його.
— Я зараз явно не сплю, — сказала вона, відсторонюючись, щоб подивитися йому в обличчя. — А тепер вези Малу Лепетливу Червону Капелюшку до її бабусі.
Він вирушив униз по сходах, передумав, піднявся назад і знову її поцілував.
— Вауїіі! — гукнула Моллі, коли він повернувся до машини. В голосі дівчинки Джаред дочув, що настрій у неї значно покращився. — А ви ж там насправді смокталися.