Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 43)
Наприкінці останнього слова прозвучало легеньке тремтіння, якого, як сподівався Джаред, батько не вловив.
Наступне запитання:
— Вибач, Джареде, — промовив Клінт після кількох секунд повної тиші. — Я поки ще не можу звідси піти. Хотів би, але персонал не в повному складі. Утім, я буду вдома зразу ж, щойно зможу. Обіцяю.
А потім, мабуть відчувши те запитання, якого не промовив Джаред, він додав:
– І мама теж буде. Люблю тебе. Будь обережним і нікуди не виходь. Відразу ж дзвони мені, якщо я буду тобі потрібен.
Джаред проковтнув усю свою тривогу, яка купчилася у нього в горлі, і зумів попрощатися.
Він заплющив очі і глибоко дихав. Ніякого плачу більше. Йому треба вилізти зі свого брудного порваного одягу, піти в душ. Тоді справи бодай трішки покращають. Джаред виважив себе з крісла на ноги і зашкутильгав до сходів. Ритмічне гупання лунало знадвору, а за ним — деренчливе, якесь бляшане торохтіння.
Крізь скляну панель на вершечку передніх дверей йому видно було садибу по той бік вулиці. Останній із житлових будинків на їхній вулиці належав місіс Ренсом, сімдесят-из-чимось-літній жінці, яка, завдяки відсутності в Дулінгу законів стосовно зонування, провадила пекарсько-кондитерський бізнес просто у себе вдома. Це був акуратний, світло-зеленого кольору дім, обвішаний навіконними ящиками, в яких весело буяли весняні квіти. Місіс Ренсом сиділа у пластиковому садовому кріслі на своєму заїзді, потягуючи кока-колу. Якась дівчинка, років десяти чи одинадцяти — напевне онучка, Джареду подумалося, що він її вже якось там бачив — гупала баскетбольним м’ячем об асфальт, роблячи кидки в одиноке кільце, що стояло обіч заїзду. Хвіст брунатного волосся помахував із вічка позаду її темного бейсбольного кашкета. Дівчинка виконала дриблінг колом, метнулася туди-сюди, обводячи невидимих супротивниць і вийшла на джампер[162] із середньої дистанції. Ступні поставила не зовсім ладно, тож кидок вийшов зависоким. Кручений м’яч вдарився об верхівку щита, рикошетом підскочив угору і відлетів на сусіднє подвір’я — порослу бур’янами й лабуззям ділянку перед першим у ряду незаселених будинків на їхній вулиці.
Вона пішла забрати м’яч, шарудячи між лабузинням. М’яч підкотився до самого ґанку порожнього будинку — зовсім гола деревина, на віконних шибках досі фірмові липучки виробника. Дівчинка зупинилася, задивившись угору на будівлю. Джаред спробував угадати, про що вона зараз думає. Що це сумно: дім, в якому ніхто не живе? Чи, що це лячно? Чи, що весело було б пограти всередині, поганяти м’яча в порожніх коридорах. Закидати уявні лей-апи у кухні?
Джареду дуже хотілося, щоб його батько або мати приїхали додому скоріше.
3
Вислухавши розповідь Рі Демпстер двічі — другий раз, щоб прикмітити суперечності, яких більшість утримуваних не могли уникнути, коли брехали, — Дженіс Котс зробила висновок, що ця молода жінка каже залізну правду, і відіслала її назад до камери. Хай якою вона була виснаженою після вчорашньої незгоди її організму з мексиканською вечерею, Дженіс відчула дивний приплив бадьорості. Нарешті з’явилася справа, за яку вона може взятися. Вона так довго, довго чекала підстави, за якою могла б видати Дону Пітерзу його документи на вихід, а якщо ключова деталь в історії Рі знайде підтвердження, вона нарешті зможе приперти його до стіни. Дженіс викликала Тіґа Мерфі і чітко пояснила йому, чого їй треба. А коли офіцер не скочив негайно виконувати:
— У чому проблема? Візьміть гумові рукавички. Ви знаєте, де вони лежать.
Він кивнув і поплентався виконувати для неї цю дрібну, але неприємну криміналістичну роботу.
Вона подзвонила Клінту:
— Ви будете вільні хвилин за двадцять, доку?
— Звісно, я якраз збирався поїхати додому, перевірити, як там син, але мені вдалося його розбудити.
— Він спав? Щасливець, якщо так.
— Дуже смішно. Що трапилося?
— Трапилася одна добра річ у цей йобнутий, пересраний день. Якщо все вийде, я збираюся вигнати Дона Пітерза геть під сраку. Я не очікую від нього жодної фізичної загрози, такі знущальники зазвичай вдаються до фізичних дій, коли унюхають слабкість, але я не проти, щоби в кімнаті був інший чоловік. Краще підстрахуватися, ніж потім шкодувати.
— Це розвага, в якій я радо візьму участь.
— Дякую, доку.
Коли вона розповіла йому про те, що Пітерз на очах Рі змусив робити Джінет, Клінт із себе видушив:
— От сучий син. А хто-небудь уже говорив із Джінет? Скажіть мені, що ні.
— Ні, — сказала Котс. — У певному сенсі в цьому й полягає вся краса. — Вона прокашлялася. — За теперішніх мерзосвітніх обставин Джінет нам і не потрібна.
Тільки-но вона завершила цю розмову, як її телефон задзвонив знову. Телефонувала Мікейла, і Мікі не витрачала часу. У жінок усього світу в Перший День Аврори не було часу, щоби зайве його витрачати.
4
За двадцять два місяці роботи на «Ньюз Америка» Мікейла «Мікі» Морган бачила чимало гостей, які губилися під гарячим студійним світлом, безпорадно нашукуючи відповіді на запитання, до яких не були готові, або намагаючись виправдати бездумні заяви, які вони зробили багато років тому і які збереглися на відео. Наприклад, як той конгресмен від Оклахоми, що був змушений дивитися кліп з собою, де він прорікав: «У більшості тих незаміжніх матерів м’язи ніг мляві. От тому вони й розставляють їх так легко». Коли модераторка програми «Недільне інтерв’ю на „Ньюз Америка“» попрохала його прокоментувати це відео, пан законодавець промекав: «Се було до то’ як я впустив Суса в моє сесе». Всю решту його терміну колеги так його й кликали (а одного разу й під час поіменного голосування) — Конгресмен Сесе.
Такі призові моменти попадань у лабети траплялися доволі часто, але до надвечір’я Першого Дня Аврори Мікейла ніколи не бачила справжнього знавісніння. І знавіснів цього разу не хтось із гостей.
Вона сиділа за пультом у телевізійнім фургоні — очі сяйливі, хвіст пістолетом, завдяки понюшкам техніка. В переділі з кондиціонером у задній частині фургона чекала, відпочиваючи, її наступна гостя, одна з тих жінок, яких розганяли сльозогінним газом перед Білим Домом. Жінка була молодою і гарною. Мікейла вважала, що вона мусить справити сильне враження, почасти тому, що була красномовною, а головним чином тому, що на ній досі було видно наслідки дії того газу. Мікейла вирішила зробити інтерв’ю з нею перед фасадом Перуанського посольства, далі по цій же вулиці. Будівля стояла яскраво освітлена сонцем, яке акцентуватиме червоні подразнені очі жінки.
«Крім того, якщо я просто правильно її поставлю, — подумала Мікейла, — здаватиметься, ніби вона плаче кривавими сльозами». Думка була огидною; утім, саме так і робили бізнес на каналі «Ньюз Америка». Не відставати від «Фокс Ньюз» — справа не для слабаків.
Вихід у прямий ефір було призначено на 16:19, після завершення бесіди, яка точилася в студії зараз. Джордж Елдерсон — крізь пасма зачосу масно сяяла його лисина — інтерв’ював лікаря-психіатра на ім’я Еразм ДіПото.
— Докторе ДіПото, чи траплялися в історії світу подібні цьому епідемічні спалахи? — запитав Джордж.
— Це цікаве питання, — промовив ДіПото. Він був у круглих окулярах без оправи і в твідовому піджаку, в якому під прожекторами, либонь, було спекотніше, ніж у пеклі. Хоча профі є профі: складалося враження, ніби він не пітніє.
— Подивися на цей маленький святенницький рот, — сказав її технік. — Якби він спробував срати крізь таку маленьку дірочку, його б розірвало.
Мікейла заливисто розреготалася. Почасти це був кокс, почасти втома, почасти звичайний переляк, поки що придушений професіоналізмом, який просто чекав часу, щоб вивільнитися.
— Будемо сподіватися, що ви маєте цікаву відповідь, — сказав Джордж Елдерсон.
— Мені на думку спадає Танцювальна пошесть 1518 року, — сказав ДіПото. — Це також була пошесть, яка вражала тільки жінок.
— Жінок, — промовив голос позаду Мікейли. Це була та протестантка з-під Білого Дому, яка й собі підійшли подивитися. — Саме
— Той спалах розпочався з жінки на ім’я пані Троффеа, яка шалено танцювала на вулицях Страсбурга шість днів і шість ночей, — сказав ДіПото, налаштовуючись на свій предмет. — Ще до того, як їй упасти, до неї приєдналося багато інших. Ця танцювальна манія поширилася по всій Європі. Сотні, можливо, тисячі жінок танцювали в містах і селах. Чимало померло від сердечних нападів, крововиливів у мозок або виснаження. — Він зважився на легеньку, зарозумілу посмішку. — То була просто істерія, і поступово вона вщухла.
— Ви хочете сказати, що Аврора щось подібне? Підозрюю, що багатьом нашим глядачам важко буде з цим погодитися.
Мікейла зраділа, побачивши, що Джордж не зміг утриматися від недовірливої інтонації в голосі і виразу на своєму обличчі. Джордж переважно був просто базікало, але десь під оксфордською сорочкою в нього билося маленьке, гаряче серце репортера.
— Сер, у нас є свідчення про тисячі жінок і дівчат з цим волокнистим матеріалом — з отими коконами, що покривають їхні обличчя й тіла. На це наражаються мільйони людей жіночої статі.
— Я жодним чином не применшую серйозності ситуації, — сказав ДіПото. — Абсолютно ні. Проте фізичні симптоми і справжні фізичні зміни внаслідок масової істерії не є рідкісними. У Фландрії, наприклад, наприкінці вісімнадцятого століття десятки жінок демонстрували стигми — кровоточиві рани в себе на долонях і ступнях. Попри гендерну політику і політкоректність, я вважаю, ми мусимо…