Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 33)

Це прозвучало пафосно? Френкові було байдуже.

— Мені нецікаво побачити його заарештованим за звинуваченням у тому, що збив кішку і втік, але я маю свій інтерес у тому, щоб упевнитися, що він ніколи не зіб’є Нану. Якщо заради цього треба було його трішки налякати, тоді…

— Скажи мені, що ти не виступав там як сущий Чарльз Бронсон[140]?

— Ні, я був з ним стриманим.

Принаймні це було близьким до правди. То з його машиною він не був стриманим. Але Френк не мав сумніву, що такий кебетний док, як цей Флікінджер, має дебелу страховку.

— Френку, — мовила вона.

— Що?

— Навіть не знаю, з чого почати. Можливо, з того запитання, якого ти не поставив, коли побачив, що вона рисує на заїзді.

— Що? Якого запитання?

— «Чому ти сьогодні не в школі, а вдома, любонько?» Ось якого запитання.

Не в школі. Може, саме це його й гризло?

— Сьогодні так сонячно, я просто… відчуття таке, ніби літо, розумієш. Я забув, що зараз ще травень.

— Френку, ти так далеко вдивляєшся у хибному напрямку. Ти такий заклопотаний безпекою своєї дочки, що навіть не згадав, що досі триває шкільний рік. Подумай про це. Ти не помічав, як вона робить домашні уроки, коли буває в тебе? Знаєш, оті зошити, в яких вона пише, оті підручники, які вона читає? Хай будуть свідками мені Бог і син його єдиний Ісус…

Він був готовий приймати докори і готовий визнати, що деякі з них заслужені, але це лайно про Ісуса-свідка-мого було вже поза межами. Це не Божий Син з-під тієї єпископальної церкви багато років тому дістав єнота і забив нору дошкою, не Він зодягав тіло Нани і здобував їжу для її шлунку. Не кажучи вже про саму Ілейн. Френк усе те робив, і жодної магії в тому не було.

— Ближче до суті, Ілейн.

— Ти не бачиш, що з ким відбувається, окрім як із самим тобою. Світ обертається навкруг того, що сьогодні дратує Френка. Світ обертається навкруг того, що хтось не розуміє, що тільки Френк знає, як робити правильно. Бо такою є твоя типова позиція.

Я можу це прийняти. Я можу це прийняти я можу це прийняти я можу це прийняти але о, Господи, Ілейн, якою ж позахмарною курвою ти вмієш ставати, коли маєш на це настрій.

— Вона хвора?

— О, тепер ти весь із себе містер Негайна Тривога.

— Вона захворіла? Вона хвора? Бо на вигляд вона була в порядку.

– Із нею все гаразд. Я залишила її вдома, бо у неї місячні. Її перші місячні.

Френка наче громом прибило.

— Вона збентежилась і трохи злякалася, хоча ще торік я їй розказала про все, що з нею буде. І засоромилася також, бо трохи крові потрапило на простирадло. Як для перших місячних, вони проходять доволі важко.

— У неї не може бути… — На якусь мить це слово застрягло у нього в горлі. Йому довелось викашляти його, наче шматок їжі, який не туди потрапив. — У неї не може бути менструації! Їй же тільки дванадцять, заради Бога!

— Ти думав, вона вічно буде твоєю прекрасною принцесою в іскристих черевичках і з крильцями феї?

— Ні, але… в дванадцять?

— У мене це почалося в одинадцять. І не в цьому справа, Френку. Ось у чому справа. В твоєї дочки були болючі судоми, вона почувалася ніяково, пригнічено. Вона малювала на заїзді тому, що це завжди її збадьорює. А тут під’їжджає її татусь, весь заведений, і кричить…

— Я не кричав!

Ось тут уже бляшанка «Дочки гірника» не витримала. Піна ринула крізь його стиснуті в кулак пальці, ляпаючи на підлогу.

— …кричить і тягне її за майку, її улюблену майку…

Його шокував приплив пекучих сліз. Після того, як вони роз’їхалися з Ілейн, він плакав кілька разів, але ніколи під час розмови з нею. Глибоко в душі він боявся, що вона вхопиться за будь-яку виявлену ним слабкість, оберне її на плішню і, розламавши його нарозтвір, з’їсть його серце. Його ніжне серце.

— Я боявся за неї. Невже ти цього не розумієш? Флікінджер — п’яниця чи нарик, чи те й те разом, у нього та велика машина, і він уже вбив кішку судді Сілвера. Я боявся за неї. Я мусив щось вдіяти. Я мусив.

— Ти так поводишся, наче ти єдина в світі людина, яка боїться за свою дитину, але ти не єдиний такий. Я за неї боюся, і ти — головна причина, яка змушує мене боятися.

Він мовчав. Те, що вона щойно сказала, було занадто жахливим для усвідомлення.

— Продовжуй у тому ж стилі, і ми знов зустрінемося в суді, щоб переглянути твої привілеї на побачення з нею по вікендах.

Привілеї на побачення, подумав Френк. Привілеї! Йому хотілося завити. Ось що він отримав за те, що розказав їй правду про свої почуття.

— Як вона зараз?

— Нормально, я гадаю. З’їла майже весь обід і сказала, що ляже здрімнути.

Френк буквально відхитнувся назад на підборах і кинув продавлену бляшанку пінявого напою на підлогу. Ось що його весь цей час гризло, а не питання, чому Нана не в школі, а вдома. Він знав її реакцію на стрес: переспати його. А він довів її до стресу.

– Ілейн… а ти хіба не дивилася телевізор?

— Що? — Не розуміючи такого різкого повороту в розмові. — Я подивилася по ТіВо[141] два пропущені випуски «Щоденного Шоу»[142].

— Новини, Іл, про це в новинах! По всіх каналах!

— Про що це ти говориш? А чи ти зду…

— Підніми її! — гаркнув Френк. — Якщо вона ще не заснула, підніми її! Мерщій!

— Щось ти таке верзеш без усякого се…

От тільки був у його словах важливий сенс. Хотілося б Френкові, щоб його не було.

— Не став запитань, просто зроби це! Зараз же!

Френк обірвав розмову і кинувся до дверей.

5

Джаред чекав у засідці, коли, з великим галасом ломлячись чагарями, перекидаючись жартами і сміючись, з боку школи наближалися Ерік, Курт і Кент.

— Це мусить бути якась вигадка.

Голос Кента, подумав Джаред, і ентузіазму в ньому звучало менше, ніж коли він чув їхні патякання в переодягальні.

Звістка про Аврору поширилася. У коридорах плакали дівчата. А також кілька хлопців. Джаред бачив, як один із викладачів математики, той здоровань з бородою, що носить ковбойські сорочки на кнопках і тренує дискусійну команду, каже купці заплаканих десятикласниць, що їм треба опанувати себе, що все буде гаразд. Підскочила місіс Лейтон, яка викладала цивільне право, і уткнула палець йому в сорочку, просто між двома елегантними кнопками.

— Легко вам казати! — закричала вона. — Ви нічогісінько про це не знаєте! Це не торкається чоловіків!

Химерія якась. Більш ніж химерія. Від цього Джаред відчував наелектризованість, як перед великою грозою, коли клубочаться гнітючі фіолетові хмари і всередині них спалахують блискавки. Світ тоді здається не химерним; світ тоді здається взагалі несхожим на цей світ, а якимсь іншим місцем, куди тебе закинуло.

Полегшенням було зосередитися на чомусь іншому. Принаймні на який час. Він перебував у самостійній місії. Назвемо її Операція Викрити Цих Мудаків.

Батько розказував йому, що шокова терапія — тепер це називається ЕСТ[143] — насправді доволі ефективний засіб лікування психічно хворих людей, що вона може викликати певний паліативний ефект у мозку. Якби Мері спитала в Джареда, чого він збирається досягти тим, що зараз робить, він сказав би їй, що це як ЕСТ. Коли вся школа побачить і почує, як Ерік з його поплічниками трощать прихисток Старої Ессі і вправляються у дотепах щодо її цицьок — Джаред не сумнівався, саме те вони й робитимуть — це через шок може зробити їх кращими людьми. Більш того, це може через шок зробити певних інших людей трішки обачнішими у виборі тих, з ким вони зустрічаються.

Тим часом ті тролі вже майже прибули в Кульмінаційний Пункт.

— Якщо це вигадка, це найкрутіша містифікація всіх часів. Це є в твіттері, у фейсбуці, в інстаграмі, всюди. Пані лягають спати і обмотуються отим лайном, як гусені. А ти якраз казав, що бачив його на цій старій шкапі.

Це вже точно Курт Мак-Лауд, отой облудний хер.

Ерік був першим, хто з’явився на екрані Джаредового телефона, перестрибнувши через розсип каміння на краю галявини Старої Ессі.

— Ессі? Бейбі? Золотко? Ти тут? Кент хоче заповзти в твій кокон, щоб тебе зігріти.

Місце, яке Джаред вибрав собі для засідки, ховалося серед гущавини папороті, футів за тридцять від куреня. Зовні воно здавалося щільно зарослим, але всередині був переважно голий ґрунт. Там, на землі, де перепочивав якийсь звір, лежало кілька пасем помаранчево-білого хутра. Мабуть, лис. Джаред простягнув вперед руки з айфоном. Камера дивилася крізь прогалину в листі і була націлена на Стару Ессі, яка лежала в лазі свого куреня. Як і казав Кент, на її обличчі була якась порость… але якщо до цього вона була схожою на павутиння, то тепер це була щільна біла маска, точно, як ті, що їх тепер усі бачили у своїх телефонах, в новинах і на сайтах соціальних мереж в інтернеті.

Було в цьому щось, від чого він почувався ніяково: бездомна жінка лежить тут, беззахисна, хвора на цю Аврору. Якби він повторив своє пояснення щодо ЕСТ Лайлі, подумалося Джареду, що б вона сказала про нього, коли він просто стоїть тут і знімає відео, замість покласти цьому край? Отут його логічна конструкція починала тріщати. Мати навчала його відстоювати себе й інших, особливо дівчат.

Ерік присів напочіпки перед лазом до куреня, поряд з обплутаною білим головою Ессі. В руці він тримав ломачку.