Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 16)

Після дози галопу[64] її перевели до Крила А.

Клінт вийшов зі свого кабінету і, минувши адмінсекцію, вирушив до східної частини в’язниці, де містилися крила з камерами. Сама в’язниця формою приблизно нагадувала літеру «t», всередині якої довгий центральний коридор, знаний як Бродвей, тягнувся паралельно напрямку Шосе № 17 — Західно-Лавінська дорога. Кабінети адміністрації, центр зв’язку, приміщення офіцерів, кімната відпочинку персоналу, а також навчальні кімнати — всі вони розташовувалися в західному кінці Бродвею. Інший коридор — званий «Центральним проспектом» — пролягав перпендикулярно до Західно-Лавінської дороги. Центральний проспект вів від передніх дверей в’язниці прямо до майстерні, комори, пральні і спортзалу. По інший бік Центрального проспекту Бродвей продовжувався у східному напрямку повз бібліотеку, їдальню, приміщення для відвідин, лікувальний та приймальний блоки, доводячи до трьох крил з камерами.

Камери від Бродвею відгороджували спецдвері з підвищеним рівнем захисту. Клінт зупинився перед ними і натиснув кнопку, повідомляючи Вартівню, що він хоче увійти. Прозвучав дзвінок, і засуви з брязкотом від’їхали. Клінт протиснувся крізь двері.

Загалом Крила А, В і С нагадували формою спінер-клішню. У центрі «клішні» була Вартівня — яткового типу конструкція, захищена куленепробивним склом. У ній містилися монітори і комунікаційний пульт.

Хоча більшість мешканок в’язниці перемішувалися у дворі й інших місцях, крила було організовано відповідно до теоретичної небезпеки, яку становила собою кожна конкретна утримувана. У в’язниці було шістдесят чотири камери: дванадцять у крилі А, дванадцять у Крилі С і сорок у Крилі В. Крила А та С були цілком одноповерховими; над Крилом В — надбудували другий рівень камер.

Крило А слугувало медчастиною, хоча дехто з утримуваних, яких вважали «тихомирними», також мешкали тут, у дальнім кінці коридору. Не гарантовано тихомирні, але «згідливі», як от Кітті Мак-Дейвід, мешкали в Крилі В. Крило С слугувало для бешкетниць.

«В» було найменш заселеною секцією, і зараз там половина з дванадцяти камер стояли порожніми. Коли траплялася якась криза або серйозні проблеми з дисципліною, утримувану, згідно з офіційною процедурою, переводили до якоїсь із «прозорих» камер у Крилі С. Утримувані називали їх «мастурбудками», бо камери стеження під стелею дозволяли офіцерам у будь-який час спостерігати, хто й що там робить. Припускалося, що офіцери-чоловіки насолоджуються, підглядаючи за цими жінками. Утім, камери стеження мали вкрай важливе значення. Якщо якась із утримуваних намірялася завдати собі шкоди або навіть вчиняла спробу самогубства, спостереження дозволяло цьому запобігти.

Сьогодні офіцером у Вартівні була капітан Ваннеса Лемплі. Вона нахилилася над пультом, щоб відчинити для нього двері. Клінт сів поруч із нею і спитав, чи може вона вивести на монітор Пункт 12, щоб йому подивитися, як там Мак-Дейвід.

— Нумо, до відео! — життєрадісно вигукнув він.

Лемплі скинула на нього оком.

— Нумо, до відео! Розумієте? Так завжди каже Ворнер Вулф[65]. Лемплі на це знизала плечима й відкрила Пост 12 для візуальної перевірки.

— Спортивний оглядач, знаєте? — уточнив Клінт.

Ваннеса знову знизала плечима:

— Вибачте. Можливо, ще до мого часу.

Клінт подумав, що це просто якась примха: Ворнер Вулф — легендарна особа, але облишив цю тему, придивляючись, що відбувається на екрані, обхопивши руками обличчя.

— Бачили що-небудь поза нормою?

Лемплі похитала головою. Вона прийшла о сьомій і весь цей час Мак-Дейвід кімарила.

Це Клінта не здивувало. Галоп — потужний засіб. Проте його турбував стан Кітті, матері двох дітей, засудженої за підробку рецептів. У якомусь ідеальному світі Кітті взагалі б не запроторили до виправного закладу. Вона була наркозалежною з біполярним розладом особистості, чия освіта закінчилася в молодшій середній школі.

Сюрпризом стало те, як її біполярність проявилася в цьому випадку. В минулому вона зазвичай замикалася в собі. Запеклий вибух маячні, який трапився цієї ночі, не мав прецедентів в її історії. Клінт був упевнений, що приписаний ним для неї курс літію працює. Кітті понад півроку залишалася врівноваженою, переважно бадьорою — без помітних піків чи спадів. І вона погодилася свідчити на суді у справі братів Ґрайнерів, що було не тільки хоробрим рішенням, але також мало потужний потенціал для перегляду її власної справи. Були всі підстави вірити, що невдовзі по тому процесу до неї застосують умовно-дострокове звільнення. Вони з нею вже обговорювали особливості життя в проміжному домі[66]: як поведеться Кітті, коли здогадається, що в когось там є наркотики, як вона відновлюватиме стосунки зі своїми дітьми. Чи все це почало їй здаватися надто рожевим?

Лемплі немов прочитала його думки:

— З нею все буде гаразд, доку. Це був разовий зрив, я так думаю. Місяць у повні, можливо. То така химерія, що на все діє, розумієте.

Ця кремезна ветеранка була прагматичною, але відповідальною, саме як і годиться чільному офіцерові. Не вадило також те, що Ван Лемплі була доволі знаменитою учасницею змагань з армреслінгу. Біцепси напинали сірі рукави її уніформи.

— О, так, — сказав Клінт, згадавши аварію на трасі, про яку йому казала Лайла.

Він бував на вечірках на честь дня народження Ван; вона жила по той бік гори. — Вам, либонь, довелося довгим шляхом добиратися на роботу. Лайла мені рзповідала про той ваговоз, що розбився. Казала, що завал довелося бульдозером розгрібати.

— Хух, — гмикнула Ван. — Я там нічого такого не бачила. Ма’ть, розчистили до того, як я виїхала. Не знаю, що з Вест і Рікмен.

Джоді Вест і Клейр Рікмен були штатними денними фельдшерками. Як і Клінт, вони працювали з дев’ятої до п’ятої.

— Обидві на роботу не з’явилися. Отже, на медчастині в нас нікого нема. Котс психує. Сказала, що зробить…

— Ви нічого не бачили на Горі?

Хіба Лайла не казала, що це було на Гостинно-Гірській дорозі? Клінт був певен — майже певен наразі — що саме це вона й казала.

Ван похитала головою.

— Хоча там таке не вперше. — Вона усміхнулась, демонструючи добрий набір жовтавих різців. — Минулої осені там теж занесло ваговоза. Ото була катастрофа. З «ПетСмарту»[67], ви ж розумієте? Котячий пісок і собача їжа по всій дорозі.

5

Трейлер, що належав покійному Трумену Мейвезеру, не був приємним місцем, коли Террі Кумс відвідував його минулого разу (щоб вгамувати домашню бучу за участю однієї з багатьох Труменових «сестер», котра невдовзі по тому звільнила від себе цю резиденцію), але цього ранку він виглядав як м’ясне чаювання[68] в пеклі. Мейвезер лежав розпростертий під обіднім столом з кавалками власного мозку в себе на голих грудях. Меблі (здебільшого придбані на придорожніх розпродажах різношерстих залишків у «Доларовому Дисконті»[69] або у «Статті 11»[70] — гадав Террі) були розкидані навсібіч. Телевізор догори дриґом у лускатій від іржі душовій кабіні. У раковині тостер товаришував з підремонтованим клейкою стрічкою одним кедом «Конверс». Усі стіни заляпані кров’ю. Плюс, звісно, там було скоцюблене тіло з головою, яка стирчала знадвору трейлера, що світило напівголою сракою, яка вилізла з його безпоясних джинсів. В портмоне на підлозі трейлера знайшлося посвідчення містера Джейкоба Пайла з міста Літл-Рок у штаті Арканзас.

«Скільки ж це треба мати сили, щоб отак пробити стіну людською головою?» — чудувався Террі. Зрозуміло, що стіни в цього трейлера тонкі, та все ж.

Він усе ретельно сфотографував, а потім ще й зробив 360-градусний панорамний знімок офісним айпадом. Всередині він не затримався довше, ніж пішло часу на те, щоб відправити фотодокази Лінні Марс в управу. Вона роздрукує весь комплект знімків для Лайли і заведе дві теки: одну цифрову і одну паперову. Лайлі Террі послав лаконічне текстове повідомлення:

«Знаю, що ви втомлена, але краще вам прибути сюди». Слабенько, але дедалі гучніше почувся звук єдиної цілком обладнаної санітарної машини лікарні Святої Терези, не на повнім газу ГИРР-ГИРР-ГИРР, а якесь манірне чмих — чмих-чмих.

Роджер Елвей з повислою в кутику губ сигаретою напинав жовту стрічку з написом: «МІСЦЕ ЗЛОЧИНУ, ХОДИТИ ЗАБОРОНЕНО». Террі гукнув йому зі східців трейлера:

— Якщо Лайла взнає, що ти курив на місці злочину, вона тебе на шмаття порве.

Роджер витяг сигарету з рота, подивився на неї так, ніби ніколи раніше не бачив такої речі, загасив її об підошву черевика і запхнув недокурок до кишені сорочки.

— А де Лайла, до речі? Заступник окружного прокурора вже їде, він очікує, що й вона тут буде.

Під’їхала санітарна машина, двері розчахнулися, і звідти, натягаючи рукавички, швидко вилізли Дік Бартлет і Енді Емерсон, парамедики, з якими Террі вже працював раніше. Один із ношами «спінальна дошка», інший ніс портативний шпиталь, який вони називали «Торбою негайної допомоги».

Террі пробурчав:

— Тільки сраний ЗОП, еге ж? Два трупи, і все одно ми не заслуговуємо на верховода.

Роджер знизав плечима. Тим часом Бартлет з Емерсоном після початкової метушні заклякли біля трейлера, де зі стіни стирчала людська голова.

Емерсон сказав:

— Не думаю, щоб цьому джентльменові надто покращало від наших послуг.

Бартлет обтягнутим гумою пальцем показав на те місце, де видавалася шия: