Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 146)

— Підніміть його, — сказала Євка.

Двері її камери розкрилися разом з іншими. Тобто, якщо вони взагалі колись були замкнені. Клінт не мав сумнівів, що вона могла піти звідси, коли б забажала, в будь-який час протягом останнього тижня. А ті щури були лиш частиною її театру.

Клінт із Джаредом Норкроссом підважили бездиханне тіло Віллі. Він був важким, але Євка прийняла його так, ніби то було щось не більше за мішок гусячого пір’я.

— Ви зіграли на моєму серці, — сказала вона Клінтові. — Це жорстоко з вашого боку, лікарю Норкросс.

Обличчя в неї було серйозним, але Клінту здалося, ніби він помітив зблиск усмішки в її очах. Можливо, навіть сміху. Вона обхопила опасистий поперек Віллі лівою рукою, а праву поклала на сплутане, просякле потом волосся на потилиці старого. Потім притислася ротом до його рота.

Віллі всього пересмикнуло. Його руки піднялися, щоб обхопити Євку за спину. Якусь мить старий і молода жінка залишались у глибоких обіймах. Потім вона його поклала і відступила.

— Як почуваєтесь, Віллі?

— Збіса добре, — сказав Віллі Берк. І сів.

— Боже мій, — промовив Рід Берровз. — Він з вигляду помолодшав на двадцять років.

— Мене так ніхто не цілував відтоді, як я ще навчався в старшій школі, — сказав Віллі. — Якщо взагалі коли-небудь. Мем, я думаю, ви врятували мені життя. Я вдячний вам за це, але, думаю, цей поцілунок був ще кращим мені дарунком.

Євка заусміхалася.

— Я рада, що вам сподобалося. Мені й самій сподобалося, хоча не так сильно, як перемога в «Бум Тауні».

Клінтів запал вгамовувався; виснаженість і останнє диво Євки його остудили. Він дивився на ту лють, яку лише нещодавно відчував, так, як людина дивиться на незнайомця, який там собі екстравагантно вдерся до її будинку і порається на кухні, готуючи щедрий сніданок. Він почувався сумним, сповненим каяття і жахливо стомленим. Йому б хотілося просто поїхати додому, сісти біля своєї дружини, бути поряд неї і не промовляти ані слова.

– Ґірі, — промовив Клінт.

Френк не одразу подивився на нього, як людина, що струшує з себе ошелешення.

— Відпустіть її. Це єдиний спосіб.

— Можливо, але навіть це не гарантія, чи не так?

— Так, — погодився Клінт. — А що в цьому йобаному житті нею є?

Тоді заговорила Ейнджел.

— Добрі часи й погані часи, — сказала вона. Добрі часи й погані. Вся решта — просто конячий кізяк у стайні.

— Я гадала, це триватиме принаймні до четверга, але… — розсміялася Євка ясними дзвіночками, — я забула, як швидко можуть діяти люди, коли вчепляться у щось розумом.

— Авжеж, — сказала Мікейла. — Згадати лишень про Мангетенський проект.

6

О восьмій десять того чудового ранку колона автомобілів вирушила по Західно-Лавінській дорозі, а позаду них тліла в’язниця, наче полишений в попільниці недокурок сигари. Вони повернули на Круглявий Пагорб. Перед вів Патруль Два з увімкненою на повільних обертах блимавкою. За кермом сидів Френк. Клінт — на пасажирському сидінні. Позаду них — Євка Блек, точно там, де вона сиділа після того, як її заарештувала Лайла. Тоді вона була напівголою. У цій зворотній подорожі на ній була червона блуза Дулінгського виправного закладу.

— Як ми пояснимо це поліції штату, я не знаю, — сказав Френк. — Стільки загиблих, стільки поранених.

— Зараз усі по зав’язку заклопотані Авророю, — сказав Клінт. — І, либонь, половина навіть на службу не з’являються. Коли всі жінки повернуться — якщо вони повернуться — ніхто про це не потурбується.

З-позаду них тихо проказала Євка:

— Матері. Дружини. Дочки потурбуються. Хто, як ви думаєте, прибирає поля боїв після того, як вщухає стрілянина?

7

Патруль Два зупинився в просіці, що вела до трейлера Трумена Мейвезера, де досі тріпотіла жовта стрічка «МІСЦЕ ЗЛОЧИНУ». Інші машини — ще два поліційних крузери, два цивільних автомобілі і пікап Карсона Стразерса — стали позаду них.

— Що тепер? — спитав Клінт.

— Тепер подивимося, — відповіла Євка. — Тобто, якщо хтось із цих чоловіків не передумає і не застрелить мене.

— Цього не буде, — сказав Клінт, зовсім не такий впевнений, яким хотів здаватись.

Грюкали двері. Якусь мить тріо в Патрулі Два сиділо на своїх місцях.

— Скажіть мені що-небудь, Євко, — промовив Френк. — Якщо ви тільки посланниця, хто головний в усьому цьому родео? Якась… ну, я не знаю… жива сила? Велика Матінка Земля, можливо, натискає кнопку перезавантаження?

— Ви маєте на увазі Велику Лесбу на небесах? — перепитала Євка. — Якесь дебеле, опецькувате божество в брючнім костюмі кольору фуксії й поміркованих туфлях? Хіба не такий образ уявляє собі більшість чоловіків, коли думає про жінку, яка намагається керувати їхніми життями?

— Я не знаю.

Френк почувався кволим, знесиленим. Він сумував за своєю дочкою. Він навіть сумував за Ілейн. Він не розумів, що сталося з його гнівом. Це було так, ніби в нього порвалася кишеня і той десь випав по дорозі.

— А що спадає на думку, коли ви думаєте про чоловіків, розумако?

— Зброя, — сказала вона. — Клінте, тут, схоже, немає дверних ручок.

— Хай вас це не зупиняє, — відповів Клінт.

Її не зупинило. Задні двері прочинилися, і Євка Блек виступила надвір. Клінт із Френком — теж, ставши обабіч неї. Клінтові згадалися уроки вивчення Біблії, які його змушували відвідувати в якійсь із тих прийомних родин. Ісус — на хресті, по один його бік — поганий парубок-безвірник і по інший — доброчесний злодій, який, за словами помираючого месії, невдовзі приєднається до нього в раю. Клінт згадав, як думав тоді, що цей бідний хлопець погодився б і на менше: умовне звільнення і вечерю з курчатиною.

— Я не знаю, яка сила мене послала, — сказала вона. — Я тільки знаю, що мене було покликано, і…

— Ви прийшли, — закінчив Клінт.

— Так. А тепер я повернуся.

— Що нам робити? — запитав Френк.

Євка обернулась до нього, і тепер вона не усміхалась.

— Ви робитимете ту роботу, яка зазвичай призначена жінкам. Ви чекатимете.

Вона глибоко вдихнула.

— Ох, як пахне повітря, таке свіже після в’язниці.

Вона пройшла повз скупчених чоловіків так, немов їх там не було, і взяла Ейнджел за плечі. Ейнджел звела на неї сяючі очі.

— Ти добре все зробила, — сказала Євка. — І я вдячна тобі всім своїм серцем.

Ейнджел бурмотнула:

— Я люблю тебе, Євко.

— Я тебе теж люблю, — сказала Євка і поцілувала її в губи.

Євка вирушила до руїн метового сараю. Там сидів лис, обгорнувши пухнастим хвостом собі лапи, відпочиваючи і дивлячись на неї яскравими очима. Вона пішла за ним, а потім і чоловіки вирушили слідом.

8

— Тату, — покликав Джаред голосом не гучнішим за шепіт. — Ти це бачиш? Скажи мені, що ти теж це бачиш.

— Ох, Боже мій, — промовив поліціянт Трітер. — Що це?

Вони дивилися на Дерево з його незчисленними перевитими стовбурами і зграями екзотичних птахів. Воно піднеслося так високо, що верхівки не було видно. Клінт відчував якусь силу, що випромінювалася з нього, наче потужний електричний струм. На їх захоплення розпушив свій хвіст павич, а коли з іншого боку з’явився білий тигр, замітаючи черевом високу траву, піднялося кілька гвинтівок.

— Опустити зброю! — крикнув Френк.

Тигр ліг, його чудесні очі дивились на них крізь високу траву. Гвинтівки опустилися. Усі, крім одної.

— Чекайте тут, — сказала Євка.

— Якщо жінки Дулінга повернуться, всі жінки на землі повернуться? — запитав Клінт. — Так це працює?

— Так. Жінки цього міста репрезентують всіх жінок, і таким чином назад мусять повернутися всі ваші жінки. Крізь оцей прохід, — показала вона на розколину в Дереві. — Якщо бодай одна відмовиться…