Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 141)
Хоча Террі розумів, що в Патрулі Чотири сидить сам, відпливаючи геть з Дулінга й з усього іншого, все одно відчував, як дружина стискає йому руку.
10
Френк із Джонні Лі Кронським продиралися між руйновищем автодому Баррі Голдена і стіною в’язниці. Вони вже майже дійшли до розбитих центральних дверей, коли почули, як зі свистом до них наближається другий снаряд з базуки.
—
Френк озирнувся через плече і побачив дивовижну річ: снаряд базуки стукнувся хвостовиком об парковку, не вибухнувши, зрикошетив високо вгору і носом вниз упав на той бульдозер, який пілотував тепер уже покійний Джек Албертсон. Детонація була оглушливою. Водійським сидінням прорвало тонку шкаралупу даху ’дозера. Сталевими клавішами піаніно підлетіли в повітря роз’єднані траки гусениць. А один з тих залізних щитів, що їх причепили для захисту дверей кабіни, метнувся вперед, пробиваючи наскрізь «Флітвуд» перед собою, немов голівка велетенського молота.
Френк перечепився об покручений низ одвірка, і це врятувало йому життя. Джонні Лі Кронського, який досі лишався стояти, не просто обезголовило летючим клином обшивки «Флітвуда», його розрізало навпіл від плечей. І все ж він спромігся ще на два чи три кроки, його серце билося досить довго, щоб послати в повітря два барвистих фонтани крові. Потім він повалився. Футбольний м’яч Сі-чотири випав з його рук і перевальцем покотився в бік КПП. Вибухівка вляглася так, що було видно вставлений у неї мобільний телефон, і Френк побачив як 1:49 стало 1:48, стало 1:47.
Він поповз туди, зморгуючи собі з очей бетонний пил, потім перекинувся на бік, під укриття напівповаленої реєстраційної стійки, тим часом, як за куленепробивним склом КПП підскочив Тіґ Мерфі і вистрелив з пістолета крізь щілину, в яку відвідувачі здавали свої особисті посвідчення і телефони. Кут був невигідним, тож Тіґова куля пішла зависоко. Френк був у безпеці, якщо лишатиметься лежати, але якби він спробував сунутися до дверей, які вели до самої тюрми, став би «сидячою качкою». Вертатися назад — так само.
Фойє заповнювалося дизельним димом від палаючого бульдозера. До цього додавався різкий, нудотний сморід пролитої крові Кронського — цілі галони її, як поглянути. Під Френком опинилася одна з відбитих ніг реєстраційної стійки, її кінець вгризався йому між лопаток. Поза досяжністю Френка лежала Сі-чотири, 1:29 стало 1:28, стало 1:27.
— Уся в’язниця оточена! — крикнув Френк. — Здавайся і тобі не заподіють шкоди!
— Гівна поїж! Це наша в’язниця! Ти вдерся незаконно, плюс ти не маєш жодних повноважень!
Тіґ вистрелив удруге.
— Тут вибухівка! Сі-чотири! Вона на шмаття тебе розірве!
— Авжеж, а особисто я той йобаний Люк Скайвокер![372]
— Подивися! Поглянь униз! Ти сам її побачиш!
— Щоб ти загнав мені кулю в живіт крізь щілину? Дякую, я пас.
У відчаї Френк озирнувся на двері, крізь які він сюди потрапив, частково заблоковані рештками автодому.
—
Ніякого прикривного вогню не надійшло. Жодного підкріплення також. Двоє з тамтих хлопців — Стів Пікеринг і Віллі Вітсток — були заклопотані активним відступом, несучи пораненого Рупа Вітстока.
На захаращеній підлозі фойє, майже під основою коробки КПП з Тіґом Мерфі всередині неї, мобільний телефон продовжував вести зворотний відлік до нуля.
11
Вигляд Біллі Веттермора, безсумнівно мертвого, підвищив настрій Дону Пітерзу. Дон раз змагався з ним у боулінг, ця маленька принцеса вибила 252 і забрала собі двадцять Донових баксів. Ну, та очевидно ж, він тоді користувався якоюсь спецом підробленою кулею, але Дон йому попустив, як він багатьом попускав, бо такий уже він сам із себе несперечливий хлопець. Атож, світ інколи схиляється до справедливості, і от цей факт тому підтвердження. Ще на одного підара у світі менше, тож усі ми на це скажемо «ура».
Він поспішив до спортзалу. «Може, я стану саме тим, хто її вхопить, — думав Дон. — Увігнати кулю Євці Блек просто у той її ворожбитський рот і покінчити з цим назавжди. Вони всі забудуть про ту помилку з Юніором, а я до кінця життя не платитиму за випивку в „Колесі“».
Він підступив до дверей, вже уявляючи Євку Блек у себе на прицілі, але Елмор Перл його відштовхнув.
— Тримайся позаду, Скоростріл.
— Гей! — замекав Дон. — Ви не знаєте, куди там іти!
Він знову рушив уперед, але тут уже його вхопив Дрю Т. Баррі й похитав головою. Сам Баррі не мав наміру опинитися всередині першим, навіщо, коли він не знає, що там чекає. Ймовірно, той, кого він застрелив, був єдиним охоронцем їхнього тилу, але якщо там є ще хтось, у Перла кращі шанси його вбити, ніж у Пітерза, чиєю єдиною жертвою цього ранку став один зі своїх.
Перл подивився через плече на Дона і ошкірився, роблячи крок у спортзал:
— Розслабся, дозволь справжньому чоловіку вести пере…
Це все, що він встиг сказати, перед тим як його вхопили холодні руки Мори Данбартон: одна за горло, а інша за потилицю. Перл вирячився в ті бездушні очі й почав верещати. Довго він не верещав; реанімована істота, яка була колись Морою, ігноруючи кусючі зуби, встромила пальці йому до рота і рвучко смикнула вниз. Звук розлуки його нижньої щелепи з верхньою нагадав той звук, з яким відривається стегенце від запеченої на День Подяки індички.
12
— Чорти нас забирай, коли ми не парочка вдатних скурвих зухів! — вигукнув Мейнард Ґрайнер. — Бодай троха далі було б, і всі снаряди вибухали б тіки на отій парковці. Ти бачив, як отой останній відбився, Лове?
— Бачив, — погодився Лов. — Підскочив, як той камінь на ставку, і впорав бульдозер. Непогано, але я зможу зробити краще. Заряди мені.
Унизу в’язниця вирувала димом з діри в західній стіні. Розкішне видовище, схоже на прорив із шахти, коли там вибухнуло, тільки вочевидь набагато краще, бо тут вони не просто камінь ламають. Вони ламають клятий державний заклад. Це варто було зробити, навіть якби вони не мали потреби заткнути Кітті Мак-Дейвід її зрадницького рота.
Мей потягнувся до мішка зі снарядами, коли раптом почув, як тріснула гілка. Він підхопився, сягаючи рукою собі за спину, де в нього за поясом було заткнуто пістолет.
Ван стрелила з пістолета, з якого її намагався вбити Фріц Мешаум. Відстань була коротка, але сама вона була вимотана, тож замість поцілити Мейнарду в груди, куля тільки скубнула плече, кинувши його пластом на спорожнілий мішок зі снарядами. Його невикористаний пістолет відлетів у кущі й завис там на спусковій скобі.
— Брате! — закричав він. — Встрелила! Вона мене встрелила!
Лов кинув базуку і вхопив гвинтівку, яку поклав був поряд із собою.
З одним із них, вибулим з гри, Ван могла дозволити собі зосередитися. Вона встановила руків’я пістолета посеред своїх видатних грудей і натисла гачок. У малого Лова вибухнув рот, ззаду черепа вилетів його мозок, і з останнім ковтком повітря він вдихнув свої зуби.
— Лове! — заревів Мейнард. — Братику!
Він вхопив повислий у кущах пістолет, але не встиг ще й узяти, як слід, аж його зап’ясток стиснуло щось більш схоже на залізний ланець, аніж на людську руку.
— Тобі варто було думати, перш ніж націлювати зброю на чемпіонку з армреслінгу, навіть якщо вона тиждень не спала, — промовила Ван на диво ніжним голосом і крутонула.
Усередині Меєвого зап’ястя луснуло, наче гілочки ламалися.
— Ти встрелила Лова, — белькотів Мей. — Фпила його!
— Саме це я зробила.
У голові Ван гуло; її стегно горіло; вона почувалася так, ніби стоїть на палубі в шторм. Вона вже наблизилася до кінця своєї значної витривалості, і сама це розуміла. Але тут виклалася картина значно корисніша, ніж убивство самої себе, це поза всякими сумнівами. От тільки що тепер?
Схоже, Мея турбувало точно таке питання:
— Що зробите зі мною?
«Зв’язати я його не можу, — подумала Ван. — У мене нема нічого, чим би його зв’язати. Чи мені просто заснути, а він хай собі втече? Радше за все, після того, як випустить в мене кілька куль, поки на мені зростатиме той кокон».
Вона подивилася вниз на в’язницю, де передні двері блокували розчавлений автодім та палаючий бульдозер. Вона задумалася про діру, яку перший снаряд із базуки проробив у Крилі С, де спали десятки жінок, безпорадних у своїх коконах. Скількох там убили ці двоє селюцьких гівнюків?
— Ти котрий? — спитала вона. — Ловелл чи Мейнард?
— Мейнард, мем, — спробував він посміхнутись.
— Ти той, що тупий, чи той, що кмітливий, Мейнарде?
Його посмішка поширшала.
— Я той, що тупий, без сумнівів. Із школи виперли у восьмому класі. Я просто роблю все, що каже Ловелл.
Ван теж відповіла йому посмішкою.
— Ну, гадаю, я тебе просто відпущу, Мейнарде. Без образ і без кривди. Там у тебе є пікап. Я зазирала, ключі на місці. Навіть кермуючи однією рукою, думаю, якщо не щадитимеш коней, до полудня ти встигнеш до Педро За Південним кордоном[373]. То чому б тобі не піти, поки я не передумала?
— Дякую вам, мем.
Мей підтюпцем вирушив між надгробками маленького сільського цвинтаря. Ван коротко зважила вартість своєї обіцянки, але залишався добрячий шанс, що він повернеться і знайде її сплячою поруч його брата. А якщо навіть не повернеться, як же вони реготали тут, у своїй підлій засідці, наче хлопчаки, що збивають бейсбольними м’ячами дерев’яні пляшки на окружному ярмарку. І відпустити далеко вона його також не могла, бо більше не довіряла власній прицільності.