Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 109)

— Це не так вже й багато, — промовила Лайла і розплющила очі.

— Для мене це вже багатство.

Тіффані торкнулась руками Лайли і притягнула її обличчя до свого.

6

Лис чкурнув від кварталу Соснові Пагорби, через Трімейнстрит, у гущавину озимої пшениці, стебла якої високо піднялися по той бік. Він нюшкував запах залеглих у сплячку ховрахів. Лис любив ховрахів — Хрусткі! Соковиті! — а по цей бік Дерева, так давно не загрожені існуванням поряд з людьми, вони росли необачливими.

Після півгодинного пошуку він знайшов невеличке їх сімейство у камері викопаної в землі нори. Вони так і не прокинулися, навіть коли він перемелював їх зубами.

— Такі смачненькі, — приказував він сам собі.

Лис вирушив далі, глибоко в ліс, прямуючи до Дерева. Він ненадовго затримався, щоб дослідити один занедбаний дім. Обісцяв там купу книжок, розкиданих на підлозі, безплідно понюшив у коморі, повній зопрілої постільної білизни. В кухні цього будинку в холодильнику лежала їжа, і пахла вона смачно зіпсутою, але його намагання киданням на двері їх прочинити нічого не дали.

— Впусти мене, — наказував лис холодильнику, просто на той випадок, якщо той тільки прикидався мертвою річчю.

Холодильник височів собі, нечутливий.

Мідноголовка[312] вислизнула з-під дров’яної печі в дальнім кінці кухні.

— Чому ти світишся? — спитала вона в лиса.

Й інші тварини висловлювалися про цю його особливість і побоювалися її. Лис сам це бачив, коли дивився на своє віддзеркалення у стоячій воді. Його облягало золоте сяйво. Це була Її позначка.

— Поталанило було якось, — сказав лис.

Змія посмикала язиком в його бік.

– Іди сюди. Дай мені тебе вжалити.

Лис вибіг з хатини. Різноманітні пташки джерґотіли кпинами на його адресу, поки він мчав під покрівлею покручених і покривлених голих гілок, але їхні дрібні насмішки нічого не важили для лиса, чий шлунок був повним, а хутро густим, як у ведмедя.

Коли він вилетів на галявину, Дерево височіло там домінантою зеленої, паркої оази серед довколишніх снігів. Його лапи перескочили з холодної землі на щедрий ґрунт теплого літа, який був вічним підніжжям Дерева. Гілля Дерева вкривало листя безлічі відтінків зелені, а біля пролазу в стовбурі білий тигр, посмикуючи своїм чудовим хвостом, дивився сонними очима, як наближається лис.

— Не звертай на мене уваги, — сказав лис. — Просто собі проходжу.

Він метнувся повз тигра в чорну нору і вискочив по інший бік.

Розділ 7

1

Дона Пітерза з Еріком Блассом ще тільки мусили змінити на посту при Західно-Лавінській дорозі, коли з боку тюрми до них підкотив пошарпаний мерседес SL600. Дон якраз стояв у бур’янах, струшуючи після відливання. Він поспіхом засмикнув зіпер і повернувся до пікапа, що слугував їм крузером. Ерік стояв серед дороги з пістолетом у руках.

— Сховай свого мушкета, Юніоре. — сказав Дон, і Ерік засунув ґлока до кобури.

Коли Дон підняв руку, водій мерседеса, кучерявий чоловік з буряковим обличчям, слухняно зупинився. Поряд з ним сиділа якась гарна жінка. Тобто, надзвичайно гарна, особливо після тих зомбі-кралечок, яких вони з Еріком тільки й бачили останніми днями. А ще вона здавалася знайомою.

— Права і паспорт машини, — промовив Дон.

Він не отримував наказу перевіряти водійські документи, але ж так кажуть копи, коли зупиняють машину. Вчися, Юніоре, подумав він. Дивися, як діють чоловіки.

Водій подав свої права. Жінка порилася у панельній скриньці і знайшла документи на машину. Чоловік виявився Ґартом Флікінджером, доктором медицини. Сам з Дулінга. Зареєстрований у садибі в найкозирнішому районі міста, аж ген на Браярі.

— Не проти розказати мені, що ви робили там, у в’язниці?

— Це була моя ідея, офіцере, — сказала жінка.

Господи, якою ж гарною вона була. Жодних мішків під очима в цієї курви. Дон загадався, що ж вона таке приймає, щоб залишатися такою жвавою.

— Я Мікейла Морган. Знаєте, з «Ньюз Америка»?

Ерік вигукнув:

— Я знаю, я вас упізнав!

Це хер що значило для Дона, який не дивився новинних каналів, що вже й казати про бла-бла-бла, оте лайно, яке цілодобово, сім днів на тиждень крутять по кабельних, але він згадав, де її бачив.

— Точно! «Рипливе колесо»! Ви там пили!

Вона подарувала йому високовольтну усмішку — всі зуби сяють, високі вилиці.

— Саме так! Якийсь чоловік виголошував промову, як Бог покарав жінок за те, що носять штани. Вельми цікаво було.

Ерік запитав:

— А можна мені ваш автограф? Це буде крута штука після того, як ви… — він затнувся збентежений.

— Після того, як я засну? — перепитала вона. — Гадаю, ринок автографів мусив би вже обвалитися, принаймні тимчасово, але якщо Ґарт — доктор Флікінджер — тримає у себе в панельній скриньці ручку, я не бачу причини, щоби не…

— Забудьте, — різко обірвав її Дон. Йому було ніяково через непрофесійність свого молодого напарника. — Я хочу знати, навіщо ви були у в’язниці, і поки ви мені цього не розкажете, ви нікуди не поїдете.

— Звичайно, офіцере, — вона знову осяяла його своєю усмішкою. — Хоча робочий псевдонім у мене Морган, справжнє моє прізвище Котс і сама я звідси, з цього міста. Фактично, директорка в’язниці це…

— Котс ваша мати?

Дон був шокований, але якщо не завважувати її гострого, прямого, як стріла, носа, тоді як у старої Дженіс він був гачкуватий, то він роздивився схожість.

— Ну, мені прикро це казати, але вашої матері більше нема з нами.

— Я знаю, — тепер без жодної усмішки. — Доктор Норкросс мені сказав. Ми говорили з ним по інтеркому.

— Гівнюк він, а не людина, — промовив Флікінджер.

Дон розплився в усмішці, буквально не міг втриматися:

— Згоден на сто відсотків, — віддав їм документи Дон.

— Не впустив її, — співав далі Ґарт. — Навіть не дозволив їй попрощатися з власною матір’ю.

— Ну, — втрутилася Мікейла, — правду сказати, це не єдина причина, чому я умовила Ґарта повезти мене туди. Я також хотіла зробити інтерв’ю з жінкою на ім’я Єва Блек. Я певна, ви чули поголоски про те, що вона спить і прокидається. Це могло б стати неабиякою сенсацією, розумієте. Зовнішній світ мало що чіпляє в цей час, але це б його зачепило. Тільки Норкросс сказав, що вона в коконі, як і решта утримуваних.

Дон не міг втриматися, щоб її не виправити. Жінки — вочевидь, навіть журналістки — можуть бути жалюгідно наївними.

— То суте лайно, і всі це знають. Вона інакша, особлива, а він тримається за неї з якоїсь своєї дурнуватої причини. Але скоро все переміниться. — Він підморгнув їй так дубово, що зачепив і Ґарта, який у відповідь підморгнув йому. — Будьте зі мною лагідною, і я зможу організувати вам таке інтерв’ю, коли ми її захапаємо.

Мікейла підлесливо захихотіла.

— Гадаю, мені треба зазирнути у ваш багажник, — сказав Дон. — Просто, щоб я міг сказати, що зробив це.

Ґарт виліз і рвонув кришку багажника, яка піднялася із втомленим рипінням — Ґірі тоді й сюди приклався кілька разів. Ґарт сподівався, що цей клоун не перевірятиме під запасним колесом; це там він заховав пакет з Пурпуровою блискавкою. Клоун тим не поклопотався, тільки кинув короткий погляд і кивнув. Ґарт закрив багажник. Той видав ще гучніше ойкання, голосом кота, якому прищемило лапу дверима.

— Що трапилося з вашою машиною? — запитав Ерік, коли Ґарт знову сідав за кермо.

Ґарт відкрив було рота, щоб сказати хлопцю, що її понівечив один божевільний урядник контролю за тваринами, та потім згадав, що цей божевільний урядник контролю за тваринами, за словами Норкросса, є тепер чинним шерифом.

— Діти, — сказав він. — Вандали. Вони бачать щось гарне і просто хочуть його зруйнувати, хіба не так?

Той клоун нахилився, щоб подивитися на гарненьку пані:

— Коли в мене закінчиться зміна, я збираюсь до «Колеса». Якщо ви ще не спатимете, я б радо пригостив вас випивкою.

— Це було б чудово, — відповіла Мікейла так, ніби справді зраділа.

– Їдьте обережно і гарного вам вечора, — сказав клоун.

Ґарт ввімкнув трансмісію, але не встиг він завернути на головну дорогу, як крикнув хлопець: