Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 106)

— До всіх міст, де діяли ті Бригади, було викликано Національну гвардію з наказом стріляти на ураження, якщо ті забобонні дурні не припинять своїх протиправних вчинків. Я кажу на це: амінь. ЦКЗ знову повторило, що нема й крихти правди в будь-яких…

Вітрове скло запотівало, тож, ні на мить не відриваючи очей від дороги, суддя Сілвер нахилився праворуч і ввімкнув склообдувач. Засюрчав вентилятор. З його вітром з вентиляційних отворів поринули хмари маленьких брунатних нетлів, заповнюючи кабіну, кружляючи біля голови судді. Вони заплутувалися у нього в волоссі, товклися в нього на щоках. Найгірше з усього, вони пурхали в нього перед очима, і слова одної з його старих тітоньок, сказані йому, коли він ще був малим, вразливим хлопчиком, виринули в пам’яті з ясністю доведеного факту: як низ є низом, а верх є верхом.

«Ніколи не три собі очі після того, як торкався нетлі, Оскаре, — сказала тоді вона. — Туди потрапить пилок з їхніх крилець, і ти осліпнеш».

— Ану киш! — закричав суддя Сілвер.

Відірвавши руки від керма, він ляскав себе по обличчю. Нетлі не переставали ринути з вентиляційних отворів — сотні їх, можливо й тисячі. Кабіна лендровера перетворилася на бурхливий брунатний туман.

— Ану киш, ану киш, ану…

Щось важезне всілося на лівий бік його грудей. Біль електричним струмом забринів у його лівій руці. Він роззявив рота, скрикнувши, і нетлі залетіли туди, повзаючи по язиці, лоскочучи зсередини його щоки. З останнім стражденним вдихом він втягнув їх собі до горла, де вони й загатили йому трахею. Лендровер занесло ліворуч; зустрічний ваговоз вильнув праворуч якраз вчасно, щоб уникнути зіткнення, і опинився в кюветі, похилений, але не перекинувшись цілком. По інший бік дороги не було кювету, щоб туди з’їхати — тільки бар’єр дорожнього огородження, який відокремлював міст через Доррів Рівчак від провалля й потоку внизу. Машина Сілвера пробила огорожу й перекинулася. Лендровер шкереберть полетів у воду внизу. Суддю Сілвера, вже мертвого на ту мить, викинуло крізь лобове скло до Доррового Рівчака, притоки Круглявого ручаю. Один лофер спав з його ноги і поплив за потоком, черпаючи воду, а потім потонув.

Нетлі покинули перевернуту машину, яка тепер з булькотінням вгрузала у воду, і зграєю полетіли назад у бік Дулінга.

8

— Мені ненависно було це зробити, — промовила Єва… говорячи не до своїх гостей, як відчував Клінт, а до самої себе. Вона змахнула єдину сльозу з кутика свого лівого ока. — Що довше я тут, то дужче я олюднююся. Я зовсім про це забула.

— Про що ви говорите, Євко? — запитав Клінт. — Що вам було ненависно робити?

— Суддя Сілвер хотів привезти допомогу ззовні, — сказала вона. — Можливо, це ні на що не виплинуло б, але я не могла ризикувати.

— Ти його вбила? — запитала Ейнджел зацікавленим тоном. — Дістала отою своєю незвісною силою і все таке?

— Я мусила. З цього моменту все, що відбувається в Дулінгу, має залишатися в Дулінгу.

— Але ж… — Мікейла провела рукою собі згори вниз по обличчю. — Що відбувається в Дулінгу, те саме відбувається й повсюди. Це скоро станеться й зі мною.

— Поки ще ні, — сказала Євка. — І тобі більше не потрібні стимулянти.

Вона просунула крізь ґрати руку з розкритими пальцями і покликала вказівним:

— Підійди до мене.

— Я б цього не робив, — промовив Ренд. А Ґарт перекрив його вигуком.

— Не роби дурні, Мікі! — і вхопив її за зап’ясток.

— А ви що думаєте, Клінте? — спитала Євка, усміхаючись.

Розуміючи, що він поступається — і не лише в цьому, а й у всьому — Клінт сказав:

— Пустіть її.

Ґарт послабив свою хватку. Немов загіпнотизована, Мікейла зробила два кроки вперед. Євка притислася обличчям до ґрат з очима на Мікейлі. Губи її розтулилися.

— Лесбо-штучки, — закукурікала Ейнджел. — Вмикайте камери, виродки, далі будуть мандализьки!

Мікейла не зважала. Вона притислася губами до Євчиних губ. Вони цілувалися з твердими ґратами м’якої камери між ними, і Клінт почув зітхання, коли Єва зробила видих в рота й легені Мікейлі. В ту ж мить він відчув, як у нього на руках і зашийку настовбурчилося волосся. Зір йому затуманило слізьми. Десь кричала Джінет і кувікала Ейнджел.

Нарешті Євка обірвала поцілунок і відступила.

— Солодкі губи. Солодка дівчина. Як ти почуваєшся тепер?

— Я не сонна, — сказала Мікейла. Круглоока, з тремтячими губами. — Я зовсім не сонна!

Щодо цього не виникало жодних запитань. Щезли ті фіолетові мішки в неї під очима, але то було найменше; шкіра напружилася в неї на кістках, а її до цього бліді щоки набули рожевого сяйва. Вона обернулась до Ґарта, котрий дивився на неї зачудовано, з роззявленим ротом.

— Я зовсім, зовсім свіжа!

— Свята срака, — промовив Ґарт. — Я думаю, так і є.

Клінт розчепіреними пальцями війнув в обличчя Мікейлі.

Вона відсахнулася.

— Ваші рефлекси повернулись, — сказав він. — Ще п’ять хвилин тому ви б цього не змогли зробити.

— Скільки часу я можу залишатися такою? — Мікейла обняла себе руками за плечі. — Це чудесно!

— Декілька днів, — повторила Євка. — Після цього втома повернеться, і то з прибутком. Ти заснеш, як би сильно не противилася, і обростеш коконом, як і всі решта. Якщо тільки не…

— Якщо тільки ви не досягнете того, чого бажаєте, — втрутився Клінт.

— Мої бажання наразі неістотні, — сказала Євка. — Я гадала, ви це зрозуміли. Значення має те, що зроблять зі мною чоловіки цього міста. І те, що вирішать ті жінки, які по той бік Дерева.

— Що… — почав було Ґарт, та тут Джінет увігналася в нього, наче лівий півзахисник з наміром вибити м’яч у квотербека, штовхнувши Ґарта на ґрати. Потім відштовхнула його плечем убік і, сама вхопившись за ґрати, втупилася в Євку.

— Зроби так мені! Євко, зроби мені! Я не хочу більше проти цього боротися, я не хочу більше бачити того дурокура. То зроби так мені!

Євка взяла руки Джінет у свої, дивлячись із сумом на неї.

— Я не можу, Джінет. Тобі треба припинити боротися й заснути, як усі інші. Така хоробра і сильна, як ти, стане в пригоді їм там. Вони називають це Нашим Місцем. Воно може стати й твоїм місцем також.

— Прошу, — прошепотіла Джінет, але Євка відпустила її руки. Джінет поточилася і попленталась геть, давлячи ногами розсипаний горошок і беззвучно плачучи.

— Ну, не знаю, — задумливо проказала Ейнджел. — Може, я тебе і не вбиватиму, Євко. Я думаю, може… я просто не знаю. Ти духова. Плюс, ще божевільніша за мене. А теє таки красиво.

Євка знову звернулася до Клінта й інших:

— Прийдуть озброєні чоловіки. Вони захочуть забрати мене, бо думають, що я спричинилася до Аврори, а якщо я її причина, то я можу її й припинити. Це не зовсім правда — все набагато складніше — якщо я сама щось ввімкнула, не означає, ніби я сама можу це вимкнути… але, як ви вважаєте, чи здатні злі, перелякані чоловіки в таке повірити?

— Ніколи в світі, — сказав Ґарт Флікінджер. Стоячи позаду нього, пробурмотів на згоду й Біллі Веттермор.

Євка сказала:

— Вони вбиватимуть кожного, хто заступатиме їм шлях, а коли виявиться, що я не здатна розбудити їхніх сплячих красунь помахом чарівної палички моєї Хрещеної Феї, вони вб’ють мене. Потім вони спалять в’язницю разом з усіма жінками в ній, просто зозла.

Джінет забрела до вошобійки, щоби продовжити свою розмову з дурокуром, але Ейнджел не відвертала своєї уваги. Клінт заледве не вголос чув, як підіймається в неї настрій, спершу наче чхнув, пробудившись до життя, генератор, а далі він уже гуде на повнім ходу.

— Мене вони чорта вб’ють. Без бою — дзуськи.

Уперше Євці щось дошкулило. Клінт подумав: те, що вона зробила з Мікейлою Котс, розрядило її акумулятори.

— Ейнджел, вони розмажуть тебе, як хвиля дитячий замок з піску.

— Може й так, але кількох я заберу з собою.

Ейнджел зробила кілька недолугих рухів з кунг-фу, що викликало в Клінта почуття, яке в нього ніколи не асоціювалося з нею: жалість.

— Це ви привели нас сюди? — запитала Мікейла. — Ви нас сюди затягнули? Мене й Ґарта?

— Ні, — відповіла Євка. — Ви не розумієте, яка я безвладна — не дужча за кролика, який висить на мотузці, чекаючи, поки його оббілують або звільнять. — Вона перевела свій погляд цілком на Клінта. — Ви маєте якийсь план?

Я думаю, маєте.

— Нічого аж такого грандіозного, — сказав Клінт. — Але мені може вдатися викупити трохи часу. У нас тут укріплена позиція, хоча не завадило б мати ще трохи людей…

— Що нам не завадило б, — включився Тіґ, — так це чота морських піхотинців.

Клінт похитав головою.

— Якщо Террі Кумс і той парубок Ґірі не приведуть звідкілясь собі допомогу, я думаю, ми можемо утримати в’язницю з дюжиною людей, можливо, лише з десятком. Наразі нас тільки четверо. П’ятеро, якщо ми зможемо залучити Скотта Х’юза, проте на це я не покладаю великої надії.

Клінт продовжував, говорячи переважно до Мікі й доктора, якого вона привела з собою. Йому не подобалася ідея доручати Флікінджеру будь-яку життєво важливу місію — ніщо з того, як він виглядав і як тхнув, не суперечило Євчиній характеристиці його як безоглядного наркомана — але цей Флікінджер і дочка Дженіс Котс були єдиними людьми, з якими він міг працювати.

— Справжня проблема — це зброя, і велика проблема, хто перший прибере її до рук. Від своєї дружини я знаю, що у них там доволі значний арсенал, у шерифській управі. Від одинадцятого вересня 2001 року і всіх тих терористичних загроз у країні після того, так у більшості міст розміру Дулінга. Пістолети у них Глок-17 і ті, здається, Лайла казала… Зіґ… якось так.