Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 103)
Мікейла призналася:
— Я думала, як дивно, що вам так сильно подобається працювати у в’язниці.
– Єва Блек — це ім’я, під яким вона тут зареєстрована, — сказав Клінт. — І так, вона дійсно спить і нормально прокидається. Хоча небагато іншого в ній здається бодай трохи нормальним.
Він відчув запаморочення, як людина, що йде по натягнутому канату із зав’язаними очима.
— Вам хотілося б зробити інтерв’ю з нею?
— Ви жартуєте?
За мить у Мікейлі не залишилося навіть щонайменших ознак сонливості. Вона вся освітилася збудженням.
Почали, відкриваючись, відсуватися зовнішні й внутрішні ворота. Ґарт підчепив Мікейлу рукою під руку і вступив у мертву зону між ними, але Клінт підняв долоню:
– Є певні умови.
— Назвіть їх, — вмент відгукнулась Мікейла. — Хоча з тими кадрами, які вже маю в камері, не думаю, щоб вам хотілося бути надто скнаристим.
Клінт запитав:
— Ви бачили де-небудь поблизу поліційні крузери?
Ґарт з Мікейлою похитали головами.
Отже, крузерів досі нема. Ніхто не стежить за під’їзною дорогою, яка веде від Західно-Лавінської. Це той фокус, який Ґірі випустив з уваги, поки що принаймні, але Клінта це не так щоб немислимо здивувало. З Террі Кумсом, який шукає втіхи у фляжці, його Номер Другий, містер Урядник Контролю За Тваринами, змушений грати, надолужуючи рахунок. Утім, Клінт не вірив, що це триватиме довго. Вже зараз хтось сюди може їхати. До речі, якщо подумати, він мусив визнати, що виїзд по піцу й обід із Джаредом треба скасувати. Ґірі може бути байдуже, хто заходить до в’язниці, але йому точно не бажано, щоби хтось її полишав. Як мінімум, цей проблемний психолікар. Чи Євка Блек, яку могли б десь потай вивезти в тюремному фургоні, як максимум.
— Ваші умови? — запитала Мікейла.
— Це мусить бути швидко, — сказав Клінт. — І якщо ви почуєте те, що, як мені віриться, ви почуєте, і побачите те, що як мені віриться, ви побачите, ви мусите мені допомогти.
— Допомогти з чим? — запитав Тіґ, який приєднався до них.
— З підсиленням, — сказав Клінт. — Зі зброєю, — він зробив паузу. — З моїм сином. Мені потрібен мій син.
4
Ніякого пирога в «Олімпії» не було. Та жінка, яка робили пироги, спала в коконі в кімнаті відпочинку. Ґас Ферейн, приймаючи замовлення поліціантів, сказав, що в нього нестача всіх і всього.
— Знайшов на дні холодильника торт-морозиво, але ручатися за нього не можу. Він там відтоді, як іще Гектор був щеням[294].
— Я покуштую, — сказав Дон, хоча це була вбога заміна. Їдальня без пирога — це нахабство, але з Френком Ґірі по інший бік стола він поводився якомога пристойніше.
Також у закладі за цим дальнім столом були присутні Берровз, Ренґл, Ерік Бласс, плюс один старий юрист-проноза на прізвище Сілвер. Вони щойно закінчили їсти доволі паскудний обід. Дон собі замовив галушки особливі, і їх було подано плаваючими в озері жовтого жиру[295]. Він їх однаково з’їв, почасти зозла, та ж і «Магічне око»[296] провіщало, що в майбутньому йому вряди-годи підпливатиме всякого лайна. Інші їли сендвічі й бургери; ніхто не впорав більше половини своєї страви. Від десерту вони відмовилися, що, напевне, було мудрим рішенням з їхнього боку. Френк витратив півгодини на побіжне ознайомлення їх із тим, що йому було відомо про ситуацію у в’язниці.
— Гадаєш, Норкросс її дрючить? — під час цього викладу бовкнув Дон.
Френк обернув на нього насуплений погляд з важкими повіками:
— Це сумнівно і не стосується справи.
Дон вловив натяк і не промовив більше ні слова, аж поки не підійшов спитати, чи не потрібно їм чого-небудь ще, Ґасе Ферейн.
Коли Ґас віддалився, заговорив суддя Сілвер:
— Які ти бачиш для нас варіанти, Френку? Яку має думку щодо цього Террі?
Колір шкіри в Його Честі був тривожно сірим. Говорив він приплямкуючи, немов крізь ковтюх жувального тютюну.
— Варіанти у нас обмежені. Ми можемо чекати, поки Норкросс вилізе звідти, але хтозна скільки це забере часу. В’язниця має, мабуть, чималий запас харчів.
— Слушна думка, — сказав Дон. — Навряд чи там є першосортна яловичина чи щось подібне, але в них достатньо сухих продуктів, щоб вистачило до кінця днів.
— Що довше ми чекатимемо, — продовжив Френк, — то більше гулятиме балачок. Чимало хто з парубків тут почнуть думати про те, щоб узяти цю справу в свої руки.
Він чекав, що хтось скаже:
— А якщо ми не чекатимемо? — запитав суддя Сілвер.
— Норкросс має сина і, звісно ж, ви знаєте його дружину.
— Вона — гарний коп. Ретельна, вдумлива. Діє суворо за статутом.
Ерік, двічі впійманий шерифом Норкросс за перевищення швидкості, зробив кисле обличчя.
– І нам хотілося б, щоб вона була з нами, — промовив Френк Ґірі.
Дон у це й на секунду не повірив. З того, першого разу, коли Френк вхопив Дона під пахву, повівшись з ним, як із цуценям, він побачив, що Френк не той парубок, який задовольняється другорядною роллю.
— Але вона десь пропала, так само, як і її син. Якби вони були тут, я сказав би, що нам варто спробувати вмовити їх переконати Норкросса попуститися з тим чимось, що він там баламутить з тією жінкою, тією Блек.
Суддя Сілвер цмокнув язиком і задивився в свою чашку. Кави він так і не торкнувся. Його краватка була помальована ясно-жовтими лимонами, і такий контраст з його шкірою тільки підкреслював хворобливий вигляд цього чоловіка. Біля його голови пурхала нетля. Суддя відмахнувся, і вона злетіла, щоб опуститися на один з тих сферичних світильників, що звисали зі стелі їдальні.
— Отже… — промовив суддя Сілвер.
— Йо, — підпрігся Дон. — Отже, що нам робити?
Френк Ґірі похитав головою і змів кілька крихт зі столу, вловивши їх собі в долоню.
— Ми зберемо групу відповідальних людей. П’ятнадцятьдвадцять надійних чоловіків. Ми озброїмося. В управі мусить бути достатньо бронежилетів. Бозна, що ще. У нас зовсім нема часу на облік.
— Ти насправді думаєш… — почав було з сумнівом Рід Берровз, але Френк його перебив.
— У кожному разі, півдюжини штурмових гвинтівок там є. Вони дістануться тим хлопцям, які вміють із ними поводитись. Усі решта візьмуть вінчестери або свої пістолети, або і те, й інше разом. Дон, отут, викладе нам план в’язниці, всі деталі, які можуть допомогти. Потім ми зробимо демонстрацію сили і дамо Норкроссу ще один шанс видати її. Я думаю, він поступиться.
Суддя поставив очевидне питання:
— А якщо не поступиться?
— Я не думаю, що він зможе нас зупинити.
— Це здається доволі екстремальним, навіть за надзвичайних обставин, — сказав суддя. — А як щодо Террі?
— Террі, він… — Френк струсив свої крихти на підлогу їдальні.
— Террі п’яний, пане суддя, — сказав Рід Берровз.
Що вберегло Френка від озвучення цього факту. Натомість він сказав (начепивши пісну маску):
— Він намагається робити все, що може.
— П’яний є п’яний, — сказав Рід. Верн Ренґл підтвердив, що це суща правда.
— Тоді… — торкнувся суддя кремезного Френкового плеча і стиснув його. — Гадаю, це ти, Френку.
Підійшов Ґас Ферейн із Доновим шматком торта-морозива. Обличчя хазяїна їдальні виражало сумнів. Шматок поріс крижаною бородою.
— Ти впевнений, Доне?
— Та що за нахер, — скинувся Дон. Якщо майстрині пирогів усього світу пропали, а йому все одно хочеться солоденького, значить він харчуватиметься відважніше.
— Гм, Френку? — озвався Верн Ренґл.
— Що?
Це прозвучало як:
— Я просто подумав, може, нам варто послати крузер спостерігати за тюрмою. На той випадок, розумієш, якщо док вирішить вивезти її й заховати деінде.