Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 101)
Щось ворухнулося серед тієї купи, і вона почула писк. Схоже, тюремні пацюки пережили шарварок.
Лайла знову полізла вгору. Здавалося, кожна наступна металева решітка більше подається під її вагою, рипить довше й різкіше з кожним відштовхуванням. Шоста камера була порожньою, а також і сьома, восьма, дев’ята. Знахідка завжди чекає в останньому місці з усіх, які перевіряєш, хіба не так? Завжди на верхній полиці шафи під тильною стіною. Завжди в найнижчій теці в стосі. Завжди в найменшій, найрідше використовуваній кишені рюкзака.
Якщо вона зараз упаде, принаймні помре моментально.
Ти завжди — завжди, завжди, завжди — падаєш з найвищого щабля решітки підвісної стелі, яку використовуєш як драбину в тюрмі максимально суворого режиму, яка з’їхала з нестійкого останку колишньої вугільної гори.
Але вона вирішила, що зараз не поступиться. Вона вбила Джессіку Елвей, щоб захистити себе. В історії округу Дулінг вона була першим шерифом-жінкою. Вона замкнула кайданки на братах Ґрайнерах, а коли Лов Ґрайнер сказав їй, щоб пішла нахер, вона розсміялася йому в обличчя. Ще кілька футів її не зупинять.
І вони не зупинили.
Вона відхилилася в темряву, вільно розхитуючись, наче розкручена партнером у танці, і спрямувала промінь свого ліхтаря крізь вікно десятої камери.
Обличчям на склі лежала надувна лялька. Її здивовано надуті вишнево-червоного кольору губки були зроблені готовими до феляції; її бездумні й заманливі очі синявою не поступалися Бетті Буп[290]. Протяг, що дув звідкись, змушував ляльку кивати її пустою головою і стенати рожевими плечиками. Наліпка на її лобі містила напис:
12
— Нумо, давай, Лайло, — сказала Тіффані. Її голос долинав угору з дна цього колодязя. — Просто зроби один крок, а потім уже думатимеш про інший крок.
— Гаразд, — видушила з себе Лайла. Вона зраділа, що Тіффані її не послухалася. Фактично вона не пам’ятала, чи було колись щось інше, чому б вона так раділа. В горлі у неї було сухо; тіло відчувалося таким, ніби йому було тісно у власній шкурі; долоня в неї горіла. Але голос знизу обіцяв продовження життя. Ця темна драбина не мусила стати його кінцем.
— Усе добре. А тепер один крок, — сказала Тіффані. — Просто зроби один крок. Так ти почнеш.
13
— Надувна, їбать мене, лялька, — чудувалася Тіффані пізніше. — Подарунок на день’родження якомусь засранцю. Їм дозволяють тримать таке лайно?
Лайла знизала плечима.
— Я знаю тільки те, що бачила. За цим, мабуть, є якась історія, тільки ми її ніколи не дізнаємося.
Вони їхали весь день, і далі в темряві. Тіффані хотіла, щоб одна жінка в Нашому Місці, яка мала медсестринський досвід, почистила Лайлі долоню якомога швидше. Лайла сказала, що з нею все буде гаразд, але Тіффані була впертою.
— Я пообіцяла тій шкиринді, яка була колись директоркою тюрми, що ми не загинемо.
Вона розповідала Лайлі про свою квартиру в Шарлотсвіллі, яку вона мала до того, як мет випалив нанівець останні років десять її життя. В неї там росло до біса папороті. Чортяки просто буяли, авжеж.
— То пра’льне життя, коли маєш у хаті великі рослини, — сказала Тіффані.
Низько згорблена в своєму сідлі — хода коня так приємно її колисала — Лайла докладала всіх сил, щоб не заснути, щоб не зсунутися і не впасти.
— Що?
— Мої папороті, — сказала Тіффані. — Я тобі заправляю за свої папороті, щоби ти мені просто тут не зомліла.
Це підбило Лайлу до хихотіння, але все, що вона змогла видати, це стогін. Тіффані сказала їй, щоб не печалилася.
— Ми тобі дістанемо. Папороті, бля, будуть по всій хаті. Вони не рідкісні.
Пізніше Лайла спитала в Тіффані, на кого вона сподівається: на дівчинку чи хлопчика.
— Просто на здорову дитину, — відповіла Тіффані. — Хоч хто, аби лиш було здорове.
— А якщо буде дівчинка, можна назвати її Папороть.
Тіффані розсміялася:
— Оце по-нашому!
Дулінг показався на світанку, крізь блакитний туман спливали будинки. З парковки поза рештками «Рипливого колеса» вгору вився дим. Там було влаштовано їхнє комунальне вогнище. Електрика досі залишалася дефіцитом, тому всі готували їжу якомога частіше надворі. («Колесо» виявилося чудовим джерелом палива. Його дах і стіни поступово розбирали.)
Тіффані повела їх до вогнища. Там було з десяток жінок, безформних у їхніх важких пальтах, шапках і рукавицях. Два великих баняки кави закипали на буйному вогні.
— Вітаємо вдома. У нас є кава, — виступила з гурту Котс.
— На відміну від нас, бо в нас нема нічого, — сказала Лайла. — Вибачте, то була лише Краля Виїби-Мене, лялька в режимному крилі. Якщо й є хтось інший у цьому світі, жодних їхніх слідів досі нема. А наші….
Вона похитала головою.
— Місіс Норкросс?
Усі обернулися, дивлячись на новеньку, яка прибула лише минулого дня. Лайла ступила крок до неї та й зупинилася.
— Мері Пак? Це ти?
Мері підійшла до Лайли і обняла її.
— Просто я була з Джаредом, місіс Норкросс. Я подумала, вам захочеться дізнатися, з ним усе гаразд. Чи було гаразд, коли я бачила його востаннє. Це було на горищі того демон-страційного будинку, що поза вашим кварталом, перед тим, як я заснула.
Розділ 5
1
Тіґ Мерфі став тим першим офіцером, якому Клінт розповів правду про Євку і про те, що вона казала: все нібито залежить від того, чи вдасться Клінтові вберегти її живою, але аргументів висувала на свою користь не більше за Христа, коли того притягнули й поставили перед Понтієм Пілатом.
Закінчив Клінт фразою:
— Я обманював, бо не міг примусити себе сказати правду.
Ця правда така велика, що вона застрягала мені в горлі.
— Еге ж бо. Знаєте, доку, до цього я викладав історію в старшій школі.
Тіґ дійсно дивився тим поглядом, який сильно нагадав Клінтові старшу школу. Це був погляд того, хто сумнівається, що ти справді маєш дозвіл під часу уроку перебувати не в класі. Це був погляд того, хто приглядається, чи не розширені в тебе зіниці.
— Так, я про це знаю, — сказав Клінт.
Він завів офіцера до пральні, де вони приватно.
— Я був першим у моїй родині, хто закінчив коледж. Лізти з шкури в якійсь жіночій тюрмі — не зовсім крок угору для мене. Але, розумієте, я бачив, як ви піклуєтеся про цих дівчат.
І розумію, що, хоча чимало з них робили багато поганих речей, більшість не геть наскрізь погані. Тому я хочу допомогти…
Офіцер скривився і пригладив руками поріділе волосся в себе на скронях. Легко можна було уявити собі того вчителя, яким він був, побачити, як він міряє кроками класну кімнату, розводячись про величезну різницю між легендою про Гетфілдів і Мак-Коїв[291] та історичними фактами тієї міжусобиці, чим дедалі то різкіше й різкіше розчісуючи пальцями собі волосся, що дужче він збуджувався і розпалювався ентузіазмом щодо своєї теми.
— То допоможіть, — сказав Клінт.
Якщо ніхто з офіцерів не погодиться залишитися, йому доведеться спробувати утримати в’язницю замкненою без могли поговорити них, і він напевне зазнає поразки. Террі Кумс і той новий парубок мають рештки сил поліції. Якщо треба, вони можуть зібрати інших чоловіків. Клінт сам бачив, як Френк Ґірі вивчав огорожу й ворота, шукаючи слабких місць.
— Ви в це насправді вірите? Ви думаєте, що вона… чародійка?
Тіґ промовив слово
— Я вважаю, що вона володіє певним знанням про те, що зараз коїться, і, що важливіше, я вважаю, що чоловіки поза в’язницею теж так вважають.
— Ви вважаєте її чародійкою.
Тіґ знову окинув його тим підозріливим учительським поглядом:
— Направду сказати, так і вважаю, — промовив Клінт і підняв руку, щоб зупинити тираду Тіґа бодай на мить. — Але навіть якщо я помиляюся, ми все одно мусимо тримати цю в’язницю. Це наш обов’язок. Ми мусимо захищати кожну з наших ув’язнених. Я не довіряю пиякові Террі Кумсу чи Френку Ґірі, чи будь-кому іншому, ніби вони хочуть лише побалакати з Євою Блек. Ви її чули. Хоч причинна вона, хоч ні, вона геній у справі роздратовування людей. Вона робитиме це, аж поки комусь не лийне лайно в голову і її застрелять. Хтось один або всі вони. Показове спалення на вогнищі також не поза ймовірністю.
— Ви ж в це не вірите.
— Насправді вірю. Випалювальні бригади. Ви щось про це чули?
Тіґ прихилився до одної з промислових пральних машин.
— Гаразд.