Стивен Фрай – Троя (страница 8)

31 Див. «Міфи».

Усі, крім однієї...

Козлоногий бог Пан стрибав навколо свого гурту сатирів, фавнів, дріад і гамадріад, граючи мелодію, настільки гучну для вух богів, що Гермеса вислали з печери, щоб він від імені Зевса наказав своєму дикому сину зупинитися.

— Так уже краще, — сказав Гермес, скуйовдивши грубе хутро, що звивалося між рогами на Пановій голові. — Тепер ми всі зможемо насолодитися привілеєм почути, як Аполлон грає на моїй лірі32.

32 Цю ліру було винайдено недоношеним немовлям Гермесом у день його народження. Див. «Міфи».

Океаніди та нереїди розташувалися найближче до входу в печеру. Одну з них одружували зі смертним героєм, що не було чимось новим — багато морських німф виходили заміж за титанів і навіть богів, — але ще ніколи такий союз не вшановувався присутністю усіх божеств.

Усіх, крім однієї...

Боги обдарували подружжя чудовими дарунками. Особливо слід відзначити двох чудових коней, Балія та Ксанфа, що стали подарунком від бога морів Посейдона33. Плямисто-сірий Балій і його гнідий брат Ксанф паслися за межами печери, коли почувся раптовий брязкіт, через що коні почали іржати й бити на сполох.

33 У грецькій міфології вважається, що Посейдон «винайшов» коней.

Гестія, богиня домашнього вогнища, вдарила в гонг, сповіщаючи про початок церемонії. Настала тиша. Боги заспокоїлися; ті, хто сидів у першому ряду та обернувся, щоб поговорити з тими, хто сидів позаду, тепер дивилися вперед, а всі їхні обличчя набули урочистого виразу. Гера розправила свою сукню. Зевс сидів прямо, підвівши голову й підборіддя так, що його борода вказувала на вхід у печеру. За його прикладом усі в печері повернули голови в одному ­напрямі.

Німфи затамували подих. Весь світ затамував подих. Якими славетними були боги, якими величними, якими могутніми, якими досконалими!..

Узявши одне одного за руки, Фетіда та Пелей повільно ввійшли у печеру. Молодята, як це завжди роблять молодята, затьмарили всіх гостей — навіть богів Олімпу — на цю коротку мить, поки вони відігравали головну роль.

Але Прометею, який сидів у глибині печери, було важко спостерігати за цим видовищем. Його пророчий розум не міг детально передбачити, що принесе майбутнє, але він був упевнений, що це зібрання безсмертних буде останнім в історії богів. Сама велич і слава цієї церемонії могли передвіщати лише якийсь занепад. Адже той момент, коли квіти та плоди є найбільш повними та стиглими, є миттю, що передує їхньому падінню, їхньому розкладу, їхньому гниттю, їхній смерті. Прометей відчув наближення бурі. Він не міг сказати, як і чому, але він був упевнений, що цей весільний бенкет якось був із цим пов’язаний і що дитина Пелея та Фетіди також буде з цим пов’язана. Майбутня буря пахла металом, запах якого завжди висить у повітрі перед громом. Пахло міддю та оловом. Кров смертних також пахне міддю та оловом. Міддю та оловом. І бронзою. Металом війни. У своїй голові Прометей почув звук удару бронзи об ­бронзу і побачив, як урізнобіч бризкає кров. Але за межами печери небо було блакитне, і всі обличчя, окрім його власного, сяяли від радості.

Усі, окрім дванадцяти олімпійців, піднялися на ноги, коли Пелей і Фетіда пройшли через вхід печери, перший гордо посміхався, а друга скромно нахилила свою голову.

«Я забагато думаю, — сказав собі Прометей. — Це не більш ніж головний біль. Подивись, які вони всі щасливі, всі безсмертні».

Всі?

Прометей не міг позбутися думки про те, що однієї бракує...

Гестія помазала молодих олією, поки син Аполлона Гіменей співав гімн на честь богів і благодаті шлюбу. Не встигла Гера сісти, благословивши союз, як біля входу в печеру почувся галас. Надворі натовп німф і дріад розсипався врізнобіч у вирі збентеження, коли крізь нього пройшло єдине божество, якого не запросили. Біля входу вимальовувався силует, але Прометей одразу впізнав її — Еріду, богиню чвар, ворожнечі, розбрату та безладу. Він розумів, що запросити її на весільний бенкет означало б засмутити олімпійців. Але не запросити її, хіба також не означало б катастрофу?

Зібрання розступилося, коли Еріда підійшла до півкола головних олімпійців. Вона засунула руку в свій плащ. Щось кругле і яскраве покотилося по землі й зупинилося біля ніг Зевса. Вона повернулася й пішла тим самим шляхом, яким прийшла, крізь натовп застиглих і приголомшених гостей. Вона не вимовила ані слова. Вхід і вихід Еріди були такими швидкими й несподіваними, що дехто в печері почав гадати, чи не уявили вони собі це. Але предмет біля ніг Зевса був досить реальним. Що б це могло бути?

Зевс нахилився, щоб підняти його. Це було яблуко. Золо­те яблуко34.

34 Це було одне із золотих яблук Гесперид. Ці чарівні фрукти відіграли свою роль в Одинадцятому подвигу Геракла та в завоюванні руки й серця Аталанти Гіппоменом. Див. «Герої». Оскільки вони спочатку були весільним подарунком від Геї, первісної Богині землі, її онукам Зевсу та Гері, поява одного з них на цьому останньому грандіозному весіллі Олімпійської епохи демонструє похмуру кругову симетрію.

Зевс обережно вертів його в руках.

Гера глянула через його плече.

— На ньому є напис, — різко сказала вона. — Що він говорить?

Зевс насупився й уважно вгледівся в золоту поверхню яблука.

— Тут написано: «Для найпрекраснішої»35.

35 На яблуку було написано: «Te kalliste» («Для найкрасивішої»). «Kalos» — грецьке слово, що означає «красивий» — як у словах «callisthenics» («художня гімнастика»), «calligraphy» («каліграфія») тощо.

— «Для найпрекраснішої»? Еріда дуже шанує мене, — Гера простягла свою руку.

Зевс уже збирався слухняно передати яблуко своїй дружині, коли з його іншого боку пролунав тихий голос.

— Світ погодиться, Геро, що це яблуко обов’язково має бути моїм.

Сірі очі Афіни зустрілися з карими очима Гери.

Позаду них обох пролунав сріблястий сміх, коли Афродіта простягла до Зевса свою руку.

— Давайте не будемо дурними. Є лише одна, кого може стосуватися словосполучення «Для найпрекраснішої». Дай мені це яблуко, Зевсе, бо воно більше ні для кого не ­годиться.

Зевс опустив свою голову й глибоко зітхнув. Як він міг зробити вибір між своєю коханою та могутньою дружиною Герою, своєю улюбленою донькою Афіною та своєю тіткою, могутньою богинею кохання Афродітою? Він міцно стиснув яблуко й побажав опинитись якнайдалі звідси.

— Не засмучуйтеся, батьку, — Гермес виступив вперед, веду­чи за собою неохочого Ареса. — Вам лише потрібен хтось, кому ми всі можемо довіряти, щоб він ухвалив рішення та вручив це яблуко від вашого імені, чи не так? Що ж, так сталося, що ми нещодавно зустріли саме таку людину, чи не так, Аресе? Молодого чоловіка, який володіє ­чесним, неупередженим та бездоганно надійним судженням.

Зевс глянув на них.

— Хто він?

Сон цариці

Щоб дізнатися, про кого йде мова, нам доведеться перетнути Егейське море і знову повернутися на рівнину Іліона. Ми залишили Трою, як ви пам’ятаєте, тліючою руїною. Чоловічу лінію Іла, Троса та Лаомедонта було знищено мстивими силами Геракла та Теламона. Тільки наймолодший син, Подарк, уникнув смерті. Залишивши живим Подарка — або Пріама, як тепер його називав увесь світ, — Геракл пощадив чудового принца, який став видатним володарем.

Усередині чудової оболонки з великих мурів і брам, побудованих Аполлоном і Посейдоном, Пріам почав відбудовувати Трою навколо храму Палладія, який, із поваги до Афіни, Геракл і Теламон також вирішили пощадити. Пріам показав себе природним лідером, який мав пристрасть до деталей і глибоке розуміння принципів торгівлі та обміну — того, що ми сьогодні називаємо економікою, комерцією та фінансами. Розташування міста в гирлі Геллеспонта — протоки, через яку завдяки її географічному положенню проходили всі морські торгові шляхи на схід та зі сходу, — давало Трої величезні можливості для збагачення, і цар Пріам скористався цією можливістю з гострим і проникливим розумом. У місто стікалися мито й збори, і королівство зростало у величі та процвітанні. Навіть якби не багатство, отримане від торгівлі з іноземними королівствами, Троя була б досить процвітаючою державою завдяки родючості землі навколо гори Іда. Велика рогата худоба, кози та вівці на її схилах давали молоко, сир і м’ясо, а низинні поля, що живилися річками Кебрен, Скамандр та Сімоїс, щороку наповнювали комори, зерносховища та склади більш ніж достатньою кількістю зерна, оливок і фруктів, аби жоден троянець ніколи не знав голоду.

Вежі нового палацу Пріама сягали вище рівня мурів і сяяли на сонці, щоб сказати світові, що Троя, перлина Егейського моря, була найвеличнішим містом у світі, яким править могутній цар і яке процвітає під захистом богів.

Царицю Пріама звали Гекуба36. Ще в перші дні їхнього шлюбу вона подарувала Пріаму сина та спадкоємця, принца Гектора. Минуло трохи більше року, і вона знову завагітніла. Одного ранку, зовсім близько до пологів, вона прокинулася вся спітніла і з тривогою в серці від надзвичайно яскравого та незвичайного сну. Вона розповіла про свій сон Пріаму, який негайно покликав найдовіренішого пророка і провидця Трої, Есака, сина від свого першого шлюбу37.

36 Походження Гекуби є спірним. Очевидно, це була улюблена гра римського імператора Тіберія — збивати вчених з пантелику, питаючи у них ім’я матері Гекуби. «Ха! Ви не можете його назвати!» — кричав він, про що писав історик Светоній у своїй книзі «Життя дванадцяти цезарів». Поширення цієї історії багато в чому є визнанням явної «завершеності» грецького міфу. Очікувати, що всі до останнього генеалогічні зв’язки у справж­ній історичній династії можуть бути нам відомі — вимагати занадто багато. А очікувати таких знань, коли йдеться про міфологічну родину, на перший погляд, узагалі абсурдно, але в цьому полягає привабливість грецької міфології та її захопливе відчуття справжності деталей...