Стивен Фрай – Троя (страница 7)

— Але ти майже нікого не бачив протягом цілого року.

— Я бачив її дуже давно. Коли я мандрував морем разом із Ясоном. Але я ніколи її не забував.

— Розкажи мені.

— О, це так нерозумно. Якось уночі я спирався на корму «Арго». Ви коли-небудь бачили, як море іноді світиться зеленим сяйвом?

— Мене навряд чи можна назвати досвідченим моряком, — відказав Хірон.

— Так, звісно, — всміхнувся Пелей, уявивши, як копита Хірона стукотять і ковзають слизькою палубою. — Що ж, повірте моєму слову, іноді вночі можна побачити у воді чарівне сяйво.

— Безсумнівно, це морські німфи.

— Авжеж. Я думаю, можливо, тієї ночі ми пливли над морським палацом самого Посейдона. Бо ті вогні були особ­ливо яскраві. Я нахиливсь якомога нижче, і з води піднялася якась істота. Я ніколи не бачив нічого чи нікого настільки красивого.

— Овва!..

— Вона дивилася на мене, а я дивився на неї. Здавалося, минуло ціле століття. А потім на поверхні з’явився дельфін. Заклинання зникло, і вона знову поринула на глибину. Я був наче уві сні... — Пелей зупинився, заново переживаючи ту мить.

Хірон чекав. Він був упевнений, що історію ще не завершено.

— Ви, мабуть, знаєте, — сказав нарешті Пелей, — що фігурну голову на носі «Арго» вирізали з деревини, взятої зі священного дубового гаю в Додоні, і наділили даром пророцтва.

Хірон схилив голову, показуючи, що він знайомий із цією загальновідомою істиною.

— Я порадився з нею. Я запитав, що це була за істота, ким вона була. Голова фігури мені відповіла, що це була Фетіда, моя майбутня наречена. Це була вся відповідь, яку я зміг отримати. Фетіда. Я скрізь розпитував про неї. Жерці та мудреці погодилися, що існує морська німфа з таким ім’ям. Але хто вона, Хіроне? Щоночі, коли я сплю, її образ підіймається переді мною, як тієї миті, коли вона поставала з хвиль.

— Кажеш, Фетіда?

— Так! Ви щось чули про неї?

— Чи чув я щось про неї? Ми з нею родичі. Ми, можна сказати, кузени. У нас спільна бабуся — Тетія28.

28 Див. «Міфи».

— Чи вона?..

— Фетіда й досі така ж прекрасна та бажана, як ти пам’я­таєш. Усі боги в той чи інший час підпадали під її незрівнянні чари...

— Я так і знав, — простогнав Пелей.

— Дозволь мені закінчити, — вів далі Хірон. — Усі боги колись потрапляли під чари її краси, особливо Зевс. Але бага­то років тому захисник людства, титан Прометей, відкрив пророцтво про Фетіду, яке не дозволяє богам і напівбогам наважитися наблизитися до неї.

— Є якесь прокляття?

— Для богів це справді було б важким прокляттям, але, можливо, не для тебе, не для смертного. Прометей передбачив, що будь-який син, народжений Фетідою, виросте сильнішим за свого батька. Я впевнений, ти можеш собі уявити, що жоден олімпійський бог не бажає мати сина, який міг би затьмарити або, можливо, навіть скинути його. Урана, першого Володаря неба, скинув син Кронос, якого, натомість, скинув його син Зевс29, котрий, можеш бути упевнений, не бажає повторення цього циклу. Тож незважаючи на неймовірну красу Фетіди та власну хтиву природу, усі ці роки Цар небес обходив її далекою дорогою. Та й жоден інший олімпійський бог не наважувався вступати з нею в союз.

29 У грецькій мові закінчення «-id» або «-ides» означає «походить від», що вказує на батьківську лінію. Отже, нащадками бога моря Нерея є нереїди, Океана — океаніди, Геракла — геракліди тощо. Матір’ю Фетіди була океаніда, чиє ім’я, хоча це цілком вдале грецьке ім’я для дівчинки, зазвичай викликає посмішку в сучасного читача — Доріс.

Пелей у захваті сплеснув руками.

— Оце і все? Їх зупиняє страх, що їхній син може стати величнішим за них? Чому я маю перейматися такими речами? Я б пишався тим, що став батьком хлопчика, який зміг би затьмарити мене у досягненнях і славі, чому б цим не пишатися?

Хірон усміхнувся.

— Не всі боги, та й далеко не всі люди, такі, як ти, Пелею.

Пелей відмахнувся від цього компліменту, якщо це був комплімент.

— Це дуже добре, — сказав він із легким смутком, коли його огорнула холодна реальність, — але моря величезні й широкі. Як я можу її знайти?

— О, щодо цього... Хіба твій друг Геракл ніколи не розповідав тобі історію своєї зустрічі з її батьком?

— З Океаном?

— Ні, Фетіда — нереїда. Це сталося, коли Геракла послали принести золоті яблука Гесперид, це був Одинадцятий із його подвигів. Він не мав ніякого уявлення, де їх знайти. Німфи річки Ерідан сказали йому, що він мусить відшукати Нерея, сина Понта і Геї. Але, як і Протей, як і більшість водних божеств, Нерей може за бажанням змінювати свою форму. Гераклові довелося міцно тримати старого морського бога, поки той перетворювався на різноманітні істоти. Нарешті його енергію було вичерпано. Він підкоривсь і розповів Гераклові все, що той хотів знати. Дочка Нерея Фетіда така сама. Вона піддасться лише тому, хто зможе міцно утримати її, хоч скільки б разів вона змінювала свою форму.

— У мене немає сили Геракла, — сказав Пелей.

— Але у тебе є пристрасть, у тебе є мета! — сказав Хірон, нетерпляче тупнувши копитом. — Те, що ти відчув, коли поглянув униз на кільватер «Арго» і побачив, як Фетіда піднімається з води, — це почуття достатньо сильне, щоб утримати її?

— Чи достатньо воно сильне? — сказав Пелей, а потім знову зі зростаючою впевненістю додав: — Звичайно, воно достатньо сильне!

— Тоді спустись на берег і поклич її.

Весілля і яблуко

Пелей стояв на березі Егейського моря і так довго кликав Фетіду, що в нього аж у горлі пересохло. Від скель і гір тіні повільно спускалися на берег, наче темний приплив, коли Геліос і його сонячна колісниця пливли за ним на захід. Незабаром Селена промчала небом над його головою, відки­даючи сріблясто-блакитне світло зі своєї місячної колісниці на мокрий пісок біля ніг Пелея. А він усе одно дивився на чорні води й хрипко вигукував ім’я Фетіди. І ось нарешті...

Чи він задрімав, чи там справді була бліда постать, що піднімалася з хвиль? Здавалося, вона збільшувалася.

— Фетідо?

Вона наблизилася до берега, тож мала змогу стояти. Лише стрічки з водоростей прикривали її витончену наготу, коли вона ступала піском до нього.

— Який смертний наважується викликати мене? О! — Вона підійшла до нього так швидко, що він позадкував од страху. — Я знаю це обличчя. Одного разу вночі ти насміливсь подивитися на мене. Що було в тому погляді? Мене він занепокоїв.

— Це... Це було кохання.

— О, кохання. І це все? Мені здалося, що я побачила в ньому дещо інше, те, що я не можу назвати. Я все ще це бачу в твоїх очах.

— Долю?

Фетіда закинула голову й засміялася. Її волога шия, оздоблена тонким намистом із водоростей, була прекраснішою за все, що Пелей бачив у своєму житті. Це був його шанс. Він кинувся вперед і схопив її за талію. Миттєво він відчув, як його руки розширились, а долоні зісковзнули. Фетіда зникла, а він тримав у руках дельфіна, який звивався. Він обій­няв його так сильно, що кров заспівала у його вухах, і він мало не впав, коли дельфін раптом перетворився на восьминога. Далі був вугор, морський орлан, медуза, тюлень... Він побачив більше різних істот, ніж міг порахувати. Не бажаючи, щоб його налякала жахлива дивина того, що він бачив і робив, Пелей заплющив очі, напружив ноги, зміцнив свою хватку і міцно тримався, відчуваючи різні текстури колючості, слизькості, шовковистості та м’якості, поки не почув зітхання та благання. Виснажена величезними витратами енергії, що знадобилась, аби стільки разів і з такою швидкістю змінювати свою форму, Фетіда підкорилася. Коли Пелей розплющив свої очі, вона лежала в його руках, почервоніла і втомлена.

— Я мав рацію, — сказав Пелей ніжним голосом. — Така наша доля. Ти не переможена. Ти не в моїх руках, ти в руках Мороса30. Ми обоє в його руках.

30 Грецьке уособлення долі. Див. «Міфи».

І там, на мокрому піску, він поклав її і так ніжно, як тільки міг, зробив її своєю.

На Олімпі всі видихнули з полегшенням. Небезпечне пророцтво Прометея тепер стосувалося лише Пелея, якого, хоч який він був гарний хлопець, шляхетний воїн, чудовий принц і таке інше, навряд чи можна було зарахувати до першого розряду смертних героїв, аби згадувати разом із Тесе­єм, Ясоном, Персеєм або Гераклом. Він був радий стати батьком сина, який може виявитися величнішим за нього. Крім того, Пелей був таким же гарним, як і Фетіда.

Коли пара попередньо повідомила, що їх одружить Хірон у його печері на горі Пеліон, кожен олімпієць — а точніше всі боги, напівбоги та другорядні божества — зробили їм неоціненний комплімент, прийнявши їхнє запрошення відвідати останнє велике зібрання безсмертних, яке побачить світ.

Усі боги, напівбоги та другорядні божества?

Усі, крім однієї...

У печері Хірона облаштували місця для відпочинку лише для самого кентавра, дванадцяти олімпійських богів і щасливої пари. Можливо, «щаслива» — занадто сильне слово, але на той час Фетіда вже змирилася зі своєю долею. Вона добре знала пророцтво Прометея, і тепер материнське полум’я, про яке вона навіть не підозрювала, запалало в ній із неймовірною силою, яскраво засяяло та спалахнуло лютим жаром. Вона раділа перспективі виношувати у своєму безсмертному лоні дитину, якій призначено велич.

Божественні почесні гості зайняли свої місця двома напівкруглими рядами в задній частині печери: Зевс розмістився на троні, що стояв у центрі, з одного боку якого сиділа його дружина Гера, Цариця небес і Богиня шлюбу, а з іншого — його улюблена дочка Афіна. Інші олімпійці штовхалися за краще місце біля та позаду Царя небес, наче розпещені діти. Деметра, богиня родючості, найменш марнославна з усіх, тихо сиділа в задньому ряду біля своєї дочки Персефони, королеви Підземного царства; вона представляла на святі свого чоловіка Аїда, який ніколи не наважувався піднятися до світу смертних. Близнюки Аполлон і Артеміда обігнали Посейдона й Ареса, зайнявши місця попереду, тоді як Афродіта рішуче прослизнула на місце поруч із Герою, що різко схилила голову перед Гермесом, який увійшов до печери, сміючись разом із Діонісом і кульгавим Гефестом. Коли олімпійці нарешті розсілися з усією гідністю, на яку вони тільки були спроможні, старших напівбогів і титанів Хірон розмістив на стоячі місця у решті печери, залишивши своєрідний центральний прохід, яким мали рухатися наречений і наречена. Надворі німфи морів, гір, лісів, лугів, річок і дерев сиділи на траві біля входу в печеру й постійно перешіптувались одна з одною, не маючи сил опиратися хвилюванню. Настільки повного зібрання безсмертних в одному місці не було з часів церемонії встановлення Дванадцятьох на горі Олімп31. Усі вони були тут.