Стивен Фрай – Троя (страница 23)

Отже, такою була ситуація, коли за кілька років Агамемнон відправив Одіссея та Діомеда з Авліди шукати у грецькому світі втраченого сина Пелея та Фетіди. Щодо Фетіди та її сподівань заховати Ахілла від усіх, то, на жаль, Скірос розташований так близько до Авліди, тож цей острів став одним із найперших місць, куди вирішив заглянути ­Одіссей.

Щойно Одіссей прибув до палацу царя Лікомеда, у хитрого царя Ітаки відразу виникли підозри. Його було важко обдурити, а Лікомед ніколи не був досвідченим брехуном.

— Ахілл? — із сумнівом перепитав цар, наче це ім’я було йому незнайоме, що, на думку Одіссея, здавалося малоймовірним. Ще в юності Ахілла слава про нього поширилася далеко за межі його батьківщини. — Тут немає нікого з таким іменем, запевняю вас.

— Справді? — сказав Одіссей. — Я говорю про Ахілла, сина Пелея і Фетіди. Вашої подруги Фетіди, — багатозначно додав він.

— Можете пошукати, якщо хочете, — сказав Лікомед, знизавши плечима. — У палаці немає нікого, окрім моїх дванадцяти прекрасних дочок.

Діомед та Одіссей увійшли до великого відкритого двору, де принцеси проводили свій день. Якась купалась, якась грала на струнних музичних інструментах, якась ткала, якась розчісувалася. Поруч шумів фонтан.

Співочі пташки солодко співали у своїх очеретяних клітках. Це була справжня картина жіночої безтурботності. Діомед залишився ніяково стояти на порозі, не знаючи, куди подіти свої очі, проте Одіссей повільно оглянув двір примруженими очима. Він звернувся до Діомеда.

— Вирушай на наш корабель і повертайся сюди з двадцятьма найлютішими та найпотворнішими з наших людей, — сказав він. — Увірвись сюди разом із ними. ­Штурмуйте це місце. Без попередження, з мечами напоготові. Нападіть на дівчат. Налякайте їх. Голосно кричіть і бийте у щити.

— Серйозно? — сказав Діомед.

— Так, я кажу серйозно, — мовив Одіссей. — І не стримуйтеся. Все буде добре. Довірся мені.

Коли Діомед пішов, Одіссей вийшов уперед і тихо поклав свій меч на кам’яний край фонтана. Тоді він відступив у тінь, склав руки і став чекати.

Можливо, Діомед був спантеличений проханням Одіссея, але він сумлінно виконав свою роль. Він і двадцять здоровенних, волохатих, м’язистих солдатів жорстоко ввірвалися до двору з оголеними мечами, вигукуючи найстрашніші бойові крики, від яких стигла кров. Принцеси закричали й стривожено позадкували — всі, окрім однієї з них, гарненької рудоволосої дівчини, яка схопила меч, що лежав біля краю фонтана, і почала з криками та ревінням махати ним.

Одіссей ступив уперед, усміхаючись.

— Вітаю тебе, Ахілле, сину Пелея, — сказав він.

Ахілл, важко дихаючи, з мечем у руках переводив погляд із Одіссея на Діомеда та двадцятьох чоловіків і назад. Потім він засміявсь і опустив меч.

— Дозвольте вгадати, — сказав він. — Ви Одіссей, син Лаерта?

Одіссей уклонився.

— Моя мати попередила мене, що якщо хтось і зможе мене знайти, то це будете ви.

— Хочеш приєднатися до нас? — запитав Одіссей. — Повернутися до Фтії, зібрати своїх мірмідонян і здобути Греції славу? Нашу честь поставлено на карту, і твоя присутність неодмінно гарантує нам перемогу. Агамемнон, Менелай, твій двоюрідний брат Патрокл і великий флот чекають на тебе в Авліді.

Ахілл усміхнувся.

— Звучить весело.

Іфігенія в Авліді

Прибуття Ахілла та його мірмідонян поліпшило бойовий дух військових сил. Усі вони знали пророцтва. Ахілл забезпечить їм перемогу. Він буде їхнім чемпіоном, їхнім тотемом. Цей поштовх, який дала його присутність, був дуже потрібним для морального духу греків: десятки тисяч воїнів томилися в Авліді, тупаючи ногами, чекаючи наказу вирушати до Трої.

Агамемнон привітав Ахілла з такою сердечністю, на яку він тільки був спроможний.

— Тепер ми нарешті можемо відплисти й завершити цю справу.

Але вони не змогли відплисти. Ніякий флот, хоч яким би могутнім він був, не може плисти без вітру, а його не було. Ані подуву. Недостатньо, щоб перемістити іграшковий кораблик поверхнею ставка. Недостатньо, щоб змусити ворухнутися хоч одну травинку. Кораблі, які перевозили їжу, зброю, персонал, слуг і всі необхідні для війни припаси, потребували вітру, щоб зрушити з місця. Для воїнів було б неможливою дурістю веслувати на пентеконтерах до Трої без кораблів постачання, які б не пливли відразу за ними.

— Калхасе! — заревів Агамемнон. — Нехай хтось знайде мені мого клятого провидця.

Калхас низько вклонився своєму царю, але не бажав нічого говорити.

— Що з тобою? Просто скажи це, чоловіче. Чому немає вітру? Чи ти не знаєш?

— Я знаю, ваша величносте, тільки... можливо, якби я розповів вам про це пізніше... наодинці?

— Наодинці? — Агамемнон озирнувся. На нараді були присутні його давні союзники: Менелай, Діомед, Аякс, Одіссей і цар Нестор із Пілосу. — У мене немає від них секретів. Кажи швидше.

— Я... це... стало відомо, що... як би це сказати... богиня Артеміда... це все вона...

— Артеміда?

— Вона наказала Еолу, божественному хранителю вітрів, заспокоїти всі бризи, царю людей.

— Але чому? Хто її образив?

— Отже... здається... що... що...

— Може, ти нарешті перестанеш розкривати й закривати рота, як та клята риба, і розкажеш нам усе? Хто був настільки божевільним, аби образити богиню Артеміду?

Страждання на обличчі Калхаса було таким очевидним, що його значення відразу стало зрозумілим принаймні одному з цього гурту.

— Мені здається, — сказав Одіссей, — що Калхасу важко вимовити твоє ім’я, Агамемноне.

— Моє? Ти смієш натякати...

— Навряд чи він наважиться щось запропонувати нам, якщо ти так на нього продовжиш гримати, — сказав Одіссей. — Ти або хочеш, щоб він говорив, або хочеш налякати його, щоб він мовчав. Ти не можеш отримати і те, й інше.

Агамемнон роздратовано махнув рукою.

— Ти можеш говорити тут вільно, Калхасе, ти це знаєш. Я дужче гавкаю, ніж кусаю.

Калхас перевів подих.

— Пам’ятаєте, як минулого тижня, ваша величносте, ви ходили на полювання до гаю, що на південному заході звідси?

— І що з цього?

— Якщо ви пам’ятаєте, царю людей, я згадував тоді, що цей гай священний для богині...

— Хіба? Не пам’ятаю. І що з цього?

— Ви... ви застрелили оленя того дня. Чудовий постріл, але... але, здається, олень також був священним для божественної Мисливиці. Вона гнівається, ваша величносте.

Агамемнон перебільшено зітхнув, як зітхають усі правителі, коли хочуть сказати, що вони оточені дурнями й вічно обтяжені проблемами, які б давно зламали звичайних людей.

— Гаразд. Розумію. І я вважаю, що нам потрібно принести якусь жертву, щоб її задобрити, чи як?

— Ваша величність має рацію.

— Що ж, тоді віддавай потрібні накази! Чи мені все робити власноруч? Що саме принести в жертву? Що було б доречно? Ще один олень? Бик, коза, що?

Калхас покрутив край свого плаща й подивився на всі боки, але тільки не на свого царя.

— Вона справді дуже розгнівана, ваша величносте. Справді дуже розгнівана.

— Десять биків? Двадцять? Ціла кривава гекатомба95?

95 Гекатомба — це жертвопринесення сотні голів худоби. Згідно з одним джерелом, Менелай пообіцяв Афродіті, що якщо він виграє Єлену в лотерею, то влаштує для неї гекатомбу в подяку, але в усьому хвилюванні він забув про це. Її гнів через таку образу вказується як причина, чому Афродіта вибрала Єлену як нагороду, запропоновану Парісу під час суду на горі Іді.

— Це... це ще гірше, ваша величносте... Богиня вимагає не що інше, як принести в жертву, — голос провидця знизився до хрипкого шепоту, а на його очах виступили сльози, — вашу дочку.

— Мою дочку? Мою дочку? Це якийсь жарт?

Страждання, написане на обличчі Калхаса, не залишало ніяких сумнівів у відповіді. Настала крижана тиша. Агамемнон порушив її іншим запитанням.

— Яку дочку?

Калхас іще дужче скрутив тканину свого плаща.

— Лише жертва у вигляді твоєї найстаршої задобрить богиню.

Менелай, Одіссей та інші повернули свої голови до Агамемнона. Його дружина Клітемнестра народила йому трьох дівчат. Електра й Хрісотеміда були ще дітьми, але Іфігенія вже наближалася до ранньої зрілості. Казали, що вона розумна, благочестива та добродушна.

— Ні, — відповів Агамемнон після тривалого мовчання. — Ніколи.