Стивен Фрай – Троя (страница 22)

— Дивіться! — сказав Калхас. — Аполлон посилає нам знак. Змія з’їла дев’ять птахів. Це знак, що дев’ять років ми будемо тримати Трою в облозі й переможемо лише на десятий.

Агамемнон високо цінував Калхаса, але, як і більшість могутніх людей, він знаходив способи або ігнорувати, або якось експлуатувати такі неприємні пророцтва на свою користь.

— Звідки ти знаєш, що перемога буде не на десятий тиждень чи десятий місяць? — запитав він.

Калхас знав, що царя краще не дратувати.

— Справді, можливі й інші значення, ваша величносте.

— Добре. Що ж, не роби знову таких гнітючих прогнозів.

— Не буду, ваша величносте, — сказав Калхас, схиляючи голову. Але він також мав гордість і не міг втриматися, щоб не додати: — Однак є одна істина, в якій я абсолютно впевнений...

— Яка ж?

— У нас не буде жодної можливості перемогти троянців, якщо в грецьких лавах не буде найвидатнішого воїна нашого часу.

— Що ж, я буду в грецьких лавах. Ба більше, я командир грецьких лав.

— З великою повагою, ваша величносте, проте існує воїн, навіть видатніший за вас.

— Що ж, — холодно сказав Агамемнон. — І хто це може бути?

— Ахілл, син Пелея та Фетіди.

— Хіба він ще не мале дитя?

— Ні, ні, я вважаю, що тепер він уже справжній ефеб91.

91 Ефеб — це підліток чоловічої статі, який досяг певного віку — як правило, сімнадцяти або вісімнадцяти років, — коли він міг розпочати повне навчання мистецтва війни.

— Але у нас немає доказів. Він може бути швидким на стадіоні та вміти гарно кидати свій спис, але...

Калхас виструнчився.

— Ваша величносте, це так само ясно, як і все, що я коли-небудь бачив, що принц Ахілл виявиться найкращим воїном у нашій армії і що без нього ми не можемо сподіватися на перемогу.

— Гаразд, гаразд, хай тобі грець, — сказав Агамемнон. — Пошліть за цим диво-воїном.

Однак була проблема. Ахілл кудись зник.

І ніхто не знав, де він.

Чоловіки в Авліді невдовзі почули про пророцтво Калхаса щодо незамінного місця Ахілла в їхніх лавах, і хоча Агамемнон уже збирався плисти до Трої без нього, вони були достатньо забобонними й достатньо поважали Калхаса, аби аж під загрозою відкритого заколоту наполягати на тому, щоб Ахілла знайшли й зарахували в їхнє військо. Але де він був?

Агамемнон викликав Одіссея та Діомеда.

— Знайдіть Ахілла, — наказав він. — Візьміть із собою стільки людей, скільки вам потрібно, але не смійте повертатися без нього.

Прекрасна Пірра

Кілька років тому Пелей сильно здивувався, коли Фетіда прийшла до нього в його палац у Фтії. Жахлива картина, де вона тримає над полум’ям немовля Ахілла, так і не зник­ла з його пам’яті.

Тепер вона покірно підійшла до нього, впала перед ним, схопила його за коліна й розмахувала своїм довгим волоссям над його ногами в акті жалісливого благання, який був би надмірним для селянина чи раба, а для безсмертної був узагалі безпрецедентним.

— Прошу тебе, — сказав збентежений Пелей, піднімаючи її. — В цьому немає потреби.

— Я давно мала тобі пояснити, — сказала Фетіда. — Тоді ти був надто розлючений, аби вислухати мене, але тепер ти мусиш це зробити.

Коли він нарешті зрозумів, як і чому його перші шість синів були спалені та втрачені, настала його черга плакати.

— Наскільки краще було б, Фетідо, якби ти довірилася мені й розповіла все на самому початку.

— Я знаю! — сказала Фетіда. — Не минуло жодного дня, щоб я не пошкодувала про своє мовчання. Але тепер, Пелею, я ділитимуся з тобою всім. Весь світ знає про пророцтво, яке вже давно зробив Прометей...

— Що будь-який твій син стане величнішим за свого батька? Звичайно, і ти знаєш, що я ніколи не мав нічого проти. І це виявилося правдою. Ти маєш побачити Ахілла на стадіоні. Ніякий інший хлопець не зрівняється з ним у жодному виді...

— Ти думаєш, я не знаю про це? — сказала Фетіда. — Я часто приходжу сюди у різних формах, щоб подивуватися його швидкості та силі, його майстерності та грації. Але є ще одне пророцтво, про яке ти не знаєш, видіння, яке бачила тільки я.

— Яке видіння?

— Мені стало відомо, що в Ахілла є два майбутніх. Перше — це життя у безтурботному щасті, довге життя, наповнене дітьми, задоволенням і спокоєм. Але це життя він проживе у невідомості. А тоді його ім’я помре разом із ним.

— А яке інше майбутнє?

— Інше життя — це іскра слави, якої світ іще не бачив. Життя, наповнене героїзмом, доблестю та досягненнями, яке затьмарить Геракла, Тесея, Ясона, Аталанту, Беллерофонта, Персея... всіх героїв, які коли-небудь жили серед нас. Він матиме вічну славу й пошану. Це буде життя, оспіване поетами та бардами у вічності. Але це буде коротке життя, Пелею, таке коротке... — Сльози знову наповнили її очі. — Звичайно, навіть перше його життя, довге життя в невідомості, буде для мене закоротким. Дев’яносто зим і літ — це всього лише мить для безсмертних. Але друге майбутнє... — Вона здригнулася. — Воно промчить, не встигну й оком кліпнути. Ми не можемо цього допустити.

— Хіба ми не мусимо дати йому можливість обрати?

— Йому лише чотирнадцять років...

— Навіть у такому разі вибір має бути за ним...

— Наближається війна.

— Війна? — здивувався Пелей. — Але світ іще ніколи не був таким мирним. Немає ніякої загрози для нашого миру з жодної сторони світу.

— Проте війна наближається. Я відчуваю це. Я це знаю. Війна, якої ще не знав світ. І вони прийдуть за нашим сином. Ти мусиш дозволити мені забрати його з собою і сховати.

— Куди ти його забереш?

— Для всіх буде краще, якщо ти не знатимеш цього, ніхто не має знати. Тільки тоді він буде в безпеці.

Ахілл обійняв свого друга Патрокла.

— Я залишаю тебе керувати мірмідонянами, — сказав він.

— Вони не слухатимуться нікого, крім тебе, — мовив Пат­рокл. — І ти це знаєш.

Це правда, що, незважаючи на юний вік Ахілла, фтійська армія була більш вірною йому, ніж навіть його батькові, ­своєму царю.

— Дурниці, я просто талісман, — сказав Ахілл. — Крім того, я повернуся, перш ніж ти встигнеш кліпнути.

— Я все ще не розумію, чому ти маєш піти.

— Моїй матері не відмовляють, — сказав Ахілл із сумною усмішкою. — У неї у вусі дзижчить настирлива бджола. Вона переконана, що наближається війна, і якщо я візьму в ній участь, то мене там уб’ють.

— Тоді вона має рацію, що забирає тебе!

— Я не боюся смерті!

— Ні, — сказав Патрокл, — але ти боїшся своєї матері.

Ахілл усміхнувсь і дружньо вдарив кулаком по руці свого друга.

— Не так сильно, як ти.

Фетіда забрала Ахілла на острів Скірос, чий правитель Лікомед був її давнім другом. Його найважливішим вчинком в історії до цього часу було вбивство героя Тесея92.

92 Він скинув Тесея з однієї зі скель Скіросу. Див. «Герої».

— Здається, я знаю, як сховати твого хлопця, — сказав Ліко­мед Фетіді. — Як ти знаєш, у мене є одинадцять дочок93. Ахілла можна переодягнути у дівчину, і він житиме серед них. Нікому й не спаде на думку шукати його в їхній компанії.

93 Різні джерела приписують Лікомеду різну кількість дочок: від восьми до ста.

З Ахілла вийшла дуже приваблива дівчина; але незабаром він довів, що переступив поріг мужності, ставши батьком дитини, яку народила Деїдамія, найкрасивіша з дочок царя. Вони назвали свого маленького сина Пірром на честь імені, яке Ахілл узяв, аби прикинутися дівчиною, — Пірра, що означає «дівчина з полум’я» — через його червоно-золоте волосся94.

94 Деякі джерела кажуть, що в Ахілла був іще один син від Деїдамії, якого звали Онейрос, що в перекладі з грецької означає «мрія». Якщо це правда, то Онейроса, здається, проігнорували міфографи, на відміну від його брата Пірра, чиє життя, як ми побачимо згодом, було повністю зафіксовано під його пізнішим іменем Неоптолем. Якщо говорити про імена, то ім’я Ахілла під час його перебування на Скіросі викликає великий інтерес і варте того, щоб його дослідити. Існує часто цитований уривок із трактату «Поховання в урнах» Томаса Брауна, написаного 1658 року: «Яку пісню співали сирени чи яке ім’я взяв Ахілл, коли він сховався серед жінок: ці загадкові питання існують винятково у межах різноманітних припущень». Питання виникли в результаті міркувань римського письменника-біографа Светонія, але Браун знову використав їх як спосіб (за іронією долі) порівняти реальну можливість отримати всі деталі неісторичного міфу з майже неможливістю поєднати воєдино ці історії за допомогою решток, меморіальних урн та інших предметів, залишених реальним життям, — тому Едгар Аллан По використав цей відомий уривок як епіграф до свого оповідання «Вбивства на вулиці Морг», яке дехто вважає першим детективним оповіданням, у якому йдеться про збирання воєдино всіх ниток правди. Питання, порушувані Брауном, справді залишаються «у межах різноманітних припущень». Щодо імені, яке взяв Ахілл, то більшість письменників і дослідників називають ім’я Пірра — «вогневолоса». Але згідно зі Светонієм у його «Дванадцяти цезарях», імператор Тіберій (який полюбляв жартувати з учених щодо цих питань, як ми зазначали раніше, коли обговорювали родовід Гекуби) запропонував чимало варіантів, окрім імені Пірра. Одним із них було ім’я Церкісера (або Керкісера), що походить від грецького слова, яке означає прядку, що здавна символізувала жіночність і жіночу лінію в родині, хоча слово «kerkos» означає «хвіст» або «пеніс», тож дехто вважає, що це прізвисько було пізнішим жартом, а один учений зайшов настільки далеко, припустивши, що це ім’я походить від слова «kerkouros», яке означає «той, хто мочиться через хвіст» (враховуючи сумнозвісне похмуре та хворе почуття гумору Тіберія, він цілком міг віддати перевагу цьому варіанту). Іншим запропонованим дослідниками ім’ям було ім’я Ісса (або Аісса), що стосувалося швидкості Ахілла (слово «aisso» означає «я прискорююся, мчу або кидаюся вперед»). Роберт Ґрейвс сказав так: «Я вважаю, що Ахілл називав себе Дакріоесса («сльозлива») або навіть Дросоесса («росяна»), адже слово «drosos» є поетичним синонімом до сліз». Ім’я Аспестос, яке означає «безмежний» або «великий», також пропонують деякі автори, хоча, здається, це прізвисько використовувалося вже пізніше, коли Ахілл здобув собі славу.