Стивен Фрай – Одіссея (страница 4)
— Але навіщо тобі окрема буря?
— Посейдон чинитиме шкоду грекам, які пливуть до себе додому, на захід. Але мені треба, аби він наслав бурю на інший корабель, який пливе на південь, троянський корабель.
— Троянський? Знову троянці? Які троянці? Де троянці? З них же не лишилося нікого?
— Я про царевича Енея.
— Але заради всього святого, я не можу дозволити його вбити. Він син Афродіти9.
9 Афродіта завдяки хитрощам Гермеса закохалася в Анхіза, двоюрідного брата троянського царя Пріама, і народила йому сина, якого прийняли у вищі кола Трої. Див. «Троя». —
— А я й не прошу, щоб ти його вбив — лише потопив його корабель і сплутав його плани.
— Але навіщо? Еней — людина порядна й благочестива. Я не чув, аби він робив щось недостойне. Я розумію, ти недолюблюєш троянців, але Троя впала, троянці переможені. Маєш тішитися...
— Ні, я вимагаю цього.
— Ні. Ще раз ні. Мені справді час припинити все це. Афіна отримає, що просила, бо Аякс справді заслужив на кару. Але у твоєму випадку, люба Геро, я на поступки не піду. Еней і так смиренний, та й втратив усе, що мав, тож твоє бажання принизити його ще більше — воно дріб’язкове й огидне. Нехай собі пливе спокійно. Такою є наша воля!
На підтвердження слів Зевса в небі пролунав грім.
Щоки в Гери почервоніли від гніву, однак вона слухняно вклонилася верховному богові. Потім, коли вони із Зевсом залишаться наодинці, вона обов’язково скаже йому все, що думає щодо цього публічного приниження, але тут, перед іншими олімпійцями, вона не буде влаштовувати сімейних сцен. До того ж Гера чудово знала: коли Зевс починає говорити про себе у множині — сперечатися з ним немає сенсу.
Грецькі армади
Корабель Агамемнона стояв на чолі могутнього флоту, який мав свідчити про блиск і велич Мікен, найбільшого й найпотужнішого з грецьких царств. Агамемнон залюбки називав би Мікени імперією, якби знав це слово10.
10 Що, мабуть, свідчить про його любов до пишних зворотів. Так-то Мікени були радше гегемонією — областю, здатною правити кількома сусідніми. На піку своєї могутності, між 1750 і 1100 роками до Різдва Христового влада Мікен сягала Афін і Фів на грецькому материку, багатьох островів та прибережних міст на східному узбережжі Егейського моря (якщо дивитися на схід) Пілоса (якщо дивитися на захід) і Кріта (якщо дивитися на південь). —
Він дякував усім богам небесним за те, що нарешті повертається додому та може пишатися собою. Військо під його проводом зробило те, що мало зробити, — врятувало честь дому Атрея та репутацію еллінів. Неприступна, непереможна Троя впала, а прекрасна Єлена повернулася до Менелая — і все це під командою Агамемнона, повелителя народів. У свій зоряний час, арістею, він убив більше троянців, ніж будь-хто інший з греків. Ніхто не міг поставити під сумнів його здібність і як командира, який керує битвою з намету, і як воїна, який б’є ворога в полі. Але, попри все, мікенський володар відчував, що ніхто його не любить, не шанує, не захоплюється ним так, як захоплювалися Ахіллом, Одіссеєм, Діомедом, Аяксом, Патроклом, Нестором чи Тевкром. Він ще міг зрозуміти той цілий культ Ахілла — безстрашного та незборимого. Інакше, мабуть, і бути не могло. Але навіть Менелай був у більшій пошані серед грецьких вождів, ніж він! Агамемнон любив брата щиро й усім серцем, але ж уся ця жахлива війна почалася якраз через Менелая, який не зміг припильнувати власну дружину!
І — боги! За десять років війни кожному із цих уславлених грецьких героїв допомагав якийсь з олімпійців — чи одразу декілька. Кожному, окрім нього, Агамемнона. А Парісу, Гектору й троянцям за найменшої нагоди допомагали Арес, Афродіта й Аполлон. Чому ж усі забули про нього, Агамемнона?
І саме на ньому лежав невдячний тягар командування. Так, ніхто не дякує командирові за перемогу — зате всі дружно винуватять його в усіх невдачах. Із самого початку експедиції Агамемнону доводилося ухвалювати рішення, від яких менш гідна людина зламалася б. Перший вибір — пожертвувати (у буквальному значенні) донькою Іфігенією чи програти війну? Піти на принизливі вимоги Ахілла чи позбавити військо найкращого воїна? Урешті-решт, погодитися на Одіссеїв задум з великим конем на ілійських полях чи не йти на це відверте божевілля? І він таки дослухався до свого внутрішнього голосу та пішов на ту авантюру. Багато хто застерігав Агамемнона — але Цар Мікен настояв на своєму. А тепер — хто дякував йому за це? Він же не ховався в череві коня, він стояв на борту свого корабля на іншому боці затоки, він чекав на сигнал, а поруч із ним стояли підкріплення. Жодної тобі слави.
Але годі вже. Жалість до себе — низьке почуття, Агамемнон це знав. Головне — що усі негаразди позаду.
Прощавай, бруд бойовиська й пісок у ніздрях. На нього чекає дім і обійми дружини Клітемнестри. Так, їй було далеко до краси її сестри, Менелаєвої Єлени — власне, усім жінкам світу було до неї далеко, саме через що й почалася війна. Але Клітемнестра наблизилася до цього недосяжного еталона ближче, ніж усі, кого він знав. Ба більше, Клітемнестра мала поставу, уміла себе нести, була граційна й велична — якості, яких Єлена за всієї своєї природної краси була геть позбавлена.
А ще Агамемнон побачить своїх дітей. Електрі має бути сімнадцять чи вісімнадцять — стільки, скільки мала Іфігенія, коли...
Оресту зараз дванадцять чи тринадцять. Маленькому Хризостему добре, якщо вже виповнилося десять. Коли Агамемнон сходив на корабель, він був у череві матері, а Орест лише починав командувати товаришами на дитячому майданчику. Цікаво, як їх виховує Клітемнестра? Чи вміють вони співати? Чи вчать напам’ять поезії? Чи вміє Орест вправлятися з конем та мечем? А яка тепер Електра? Мабуть, під її вікнами співають серенади царевичі Коринфу чи Аттики.
Нехай його шолом і панцир вкриваються порохом десь у кутку. Час присвятити себе родині. Наскільки все ж таки краще бути батьком трьох, ніж володарем тисяч!
Тим часом кораблі вже були готові відпливати. Але що то за крики? То царівна Кассандра. Дні й ночі вона виє та передвіщає якусь маячню. Але ніхто її не слухає, і під крики провидиці, майже нерозбірливі за криками морського птаства, керманич дає команду зніматися з якоря. Востаннє глянув Агамемнон на берег, який зненавидів за ці довгі роки.
Дванадцяти ітакським кораблям під проводом Одіссея не пощастило з вітром: щойно руїни Трої зникли за обрієм, їх погнало на північ і прибило до берегів Фракії, просто попід стіни Ісмароса, столиці кіконів11.
11 Зараз терени Фракії займає переважно Болгарія, але дещо перепало також Греції з Македонією. А от щодо Ісмара — ніхто не може сказати напевно, де це місто стояло. До речі, саме кіконські жінки так розізлилися на Орфея за те, що той віддавав перевагу хлопчикам, що розірвали легендарного співця на шматки. Див. «Герої». —
Городяни нічого не могли вдіяти проти здичавілих на війні прибульців, які без великих зусиль перебили чоловіків, а жінок та скарби завантажили на кораблі.
За десять жорстоких років під стінами Трої Одіссей забув про співчуття та милосердя, але коли його люди, спраглі до нової крові, привели йому місцевого правителя Марона, — а він був жерцем Аполлона, — Одіссеєві стало моторошно. Він обернувся до Еврілоха, свого зятя й першого помічника, який разом із дванадцятьма воїнами з мечами наголо штовхали до нього полоненого:
— Чорт забирай! Ми люди чи звірі? Незабаром, я бачу, ми будемо їсти людську плоть й пити кров, немов гарпії. Можна ж розважатися, не вбиваючи й не ґвалтуючи. Цей цар — достойна людина. Нехай іде з миром.
Еврілох і його люди опустили зброю та пішли, лишивши Одіссея наодинці із царем Ісмароса, який одразу кинувся на землю, обіймаючи коліна свого рятівника:
— Ви добра й милостива людина.
Одіссей відмахнувся від таких похвал, немов від набридлої комахи:
— Не варто так вважати. Я радше дуже втомлена людина, так буде правильніше. Утомлена від війни, від вбивств, від мандрів, яка дуже хоче додому. А ще я дуже обережна людина. Я бачив, що буває, коли люди зневажають храми та тих, хто в них переховується.
Марон усміхнувся:
— Немає образи в тому, щоб назвати людину доброю. Але нехай буде по-вашому. До речі, ви говорили, що готові пити кров? Чи можу я на знак подяки запропонувати вам дещо смачніше?
Марон сплеснув руками й покликав слугу, який не забарився із двома келихами вина. Одіссей взяв один з келихів, випив до дна й усміхнувся від задоволення:
— Сам Діоніс не смакував напою кращого, ніж цей! Дякую тобі!
— Я відправлю на твій корабель дванадцять великих амфор, — відповів йому Марон, — але попереджаю: вино дуже міцне, дуже концентроване. У твоєму келиху воно розбавлене — один до двадцяти. Розбавиш слабше — і від одного ковтка голова твоя заболить так, ніби сам Геракл стиснув її кулачищами.
Одіссей і Марон випили ще по два келихи, розбавлені в правильній пропорції, і сердечно розпрощалися. Тоді цар Ітаки повернувся на свій корабель і віддав наказ Еврілохові:
— Клич людей назад на кораблі. Нам слід відпливти до заходу сонця.
— Не думаю, що їм це сподобається. Доки на суші є чим розважитися та поживитися — ніхто не захоче вирушати в дорогу.
Чи подобався Одіссеєві Еврілох? Питання щодо цього взагалі не стояло. Вони билися пліч-о-пліч довгі десять років, а ще — ніхто не знав настрої простих воїнів так добре, як Еврілох. А ще Еврілох був одружений із молодшою сестрою Одіссея — Ктіменою, тож міг поводитися в присутності царственного зятя більш сміливо й фамільярно.