Стивен Фрай – Одіссея (страница 12)
— Хлопчику, а чому ти не на уроках? Ментор і той свинар, мабуть, зачекалися у класі.
Це був Антиной, один з женихів.
— Сьогодні свято, день Деметри, пане Антиною, — гнівно блиснув очима Телемах.
— О! То ти будеш танцювати навколо вівтаря з вінком на шиї разом з іншими дівчатами? Треба прийти й подивитися. Але спочатку познайом мене зі своїм другом.
Телемах підвівся і представив їх один одному:
— Це Ментес, цар Тафії. А це Антиной, син Евпейтеса.
Ментес не підводився з місця. Антиной подивився на нього згори униз:
— Ментес із Тафії, кажеш? Теж прийшов випробувати своє щастя? То стань у чергу. Боюсь, перевага тут у мене.
Ментес уважно подивився на Антиноя:
— Перше місце в чому? У змаганні за те, хто є найпотворнішою потворою на берегах Середземного моря? Тут маю погодитися — ти переможець. Чи в змаганні, хто найтупіший? Зважаючи на все, що я чув, тут, мабуть, перемога теж за тобою. Хто найбільше смердить? Тут і думати нема чого — лавровий вінок твій...
Посмішка зникла з Антиноєвого обличчя. Він загарчав, зробив крок назад і витяг з-за пояса кинджал.
І тут Ментес підвівся. Телемах вперше звернув увагу на те, який він високий. Бронзовий спис сяяв у його руці. Сірі очі блищали — і цей блиск здавався Телемахові прекрасним і страшним водночас.
Антиной повернув кинджал назад за пояс. З нервовою посмішкою він сказав:
— Не варто гостям битися між собою. Усе ж таки сьогодні свято Деметри. І, звісно, ви теж можете позмагатися за руку Пенелопи. Тут усі рівні.
І він розвернувся, усім своїм видом кажучи, що тафієць не вартий його часу.
Сам же Ментес провів його очима, а потім сказав Телемахові:
— Неприємний тип.
— Отак, він — найгірший. Інші просто дурні, а цей знає, як ними заправляти. Коли йому треба, він може бути чемним і привабливим. Мабуть, тому я ненавиджу його найбільше.
Ментес усміхнувся:
— Ну що, здається мені, що настав час діяти.
— Діяти?
— Час показати залицяльникам, що ти — чоловік і господар у своєму домі. Час їм зрозуміти, що лише ти й цариця вирішуєте, що і як буде. Час вирушити в подорож, щоб встановити раз і назавжди, чи живий Одіссей, чи ні. Якщо ти знайдеш незборимі докази того, що твого батька немає серед живих, — тоді женихи можуть позмагатися за руку твоєї матері. Але скажу знов: я вірю, що він живий.
Телемах енергійно стиснув руку тафійця:
— І ви мені в цьому допоможете?
— Ні, мені час вирушати далі. На кораблі на мене зачекалися: у трюмі мідь на продаж. Довірся своєму вчителеві. Як там його звати?
— Ментор. Але...
— Довірся Менторові.
Тим часом женихи замовкли, слухаючи співця. Голос Фемія вільно лунав залом. Він співав про смерть Ахілла.
— Ахілла ж ви точно не знали, — прошепотів Ментесові Телемах.
Той лише всміхнувся.
Фемій дійшов до Одіссея і величезного коня на ілійських полях перед брамами Трої. У бічній галереї збиралися слуги — кожен хотів послухати цю історію. Усі чули про коня і Трою багато разів, але Фемій завжди вмів представити старий сюжет по-новому, так що слухачі не могли відірватися.
Нагорі відчинилися двері — і на галерею вийшла Пенелопа. Лице її було блідим.
Телемах обернувся до гостя:
— А це моя мати...
Але Ментеса в залі вже не було.
Пілос
Наступного ранку Евріклея, увійшовши до покоїв Телемаха з глеком меду й кислого молока, дуже здивувалася.
— Що сталося з тобою? Тобі вночі явилася богиня?
Розглядаючи себе у дзеркалі — відполірованій мідній плиті на стіні — Телемах теж дивувався. Він був на вигляд... він сам не міг сказати напевно, що в ньому змінилося. Очі його сяяли. Шкіра була чистою. І було щось зовсім нове в його поставі, його настрої.
Він узяв меч і пристебнув до пояса. Невже царевич став вищим? Неможливо! Уночі йому наснилися сірі очі Ментеса, і глибоко в серці він відчував, що завітав до нього не тафійський цар, а хтось з олімпійців. І навіть не просто хтось, а сама Афіна, покровителька його батька.
Женихи спочатку не повірили, коли Телемах їх зібрав, але Афіна — якщо це справді була вона — надала йому відваги. Антиной спочатку поставився до нього зі зневагою, потім погодився, вирішивши промовчати і спочатку дочекатися на повернення Телемаха, а тоді вже силувати Пенелопу до згоди.
Після цього царевич вирушив до Ментора, який одразу зрозумів, як діяти. Телемах ще не встиг розібратися, що і як робити, а Ментор доповів, що до темряви на нього чекатиме в порту корабель і двадцять осіб вірної команди.
Лишалося попрощатися з матір’ю (що буде тяжко) — і вирушати в дорогу. Уперше в житті Телемах покидав рідну Ітаку.
Пенелопа взяла сина за руки:
— Якщо наражатимеш себе на небезпеку — пам’ятай: для тебе це пригода, а для мене — ніж у серце. Твій першочерговий обов’язок — не дати мені померти від горя. Зрозумів?
— Я розумію. Але шлях мій принесе нам радість — адже я привезу звістку про батька. Ментор каже, що боги на нашому боці.
І ось Ітака лишилася далеко позаду, і Телемах з Ментором, спершись на поруччя, дивилися, як з безкрайого синього простору постає величний мурований порт Пілос43.
43 Піщаний Пілос, як любив Гомер називати це багате царство на південно-західному узбережжі Пелопоннесу, на кордоні зі Спартою. —
— Ми насправді зустрінемося з Нестором?
Ментор усміхнувся:
— Так, звісно — це ж його палац височіє над гаванню.
— І що мені йому сказати?
— Боги вкладуть усі належні промови у твої вуста. Ти скажеш усе як слід, і Нестор зустріне нас із теплотою та гостинністю, яка й стяжала йому добру славу. І дивись: звістки про прибуття двох чужоземців уже сягнули його двору!
Варто було кораблю віддати швартови, до них підбігло двоє — юнак Телемахового віку і старший чоловік, м’язистий та бородатий. Вони зупинилися й усміхнулися прибульцям:
— Вартовий на вежі доповів нам, що в гавань прибув корабель, — сказав молодший.
— Під прапором Ітаки, — додав старший. — Ми раді вітати вас у Пілосі. Ходімо з нами.
Сам цар вийшов назустріч гостям. Телемах ще ніколи не бачив такого древнього старця. Усе його обличчя було в глибоких зморшках, але в очах старця був той самий блиск, що й в очах його синів — так, саме вони вийшли привітати гостей та привели їх до палацу. Спина Нестора була струнка й пряма, немов спис, і ходив він, не спираючись на жоден посох.
Так, це був той самий легендарний Нестор, Нестор Премудрий, що був головним радником Агамемнона в десятирічній троянській епопеї, і всі ці роки сам вів у бій свою колісницю пліч-о-пліч з іншими великими героями, й втратив на тій кривавій війні свого сина Антілоха. Проте уславленим героєм Нестор став задовго до Трої. Нестор брав участь у знаменитому полюванні на калідонського вепра — а полювання це відбулося ледь не століттям раніше. Це означає, — у Телемаха запаморочилося в голові, — що Нестор знав Аталанту з Мелеагром. А ще — на цьому полюванні був Ясон і племінник Геракла Іолай. Ще там був Тесей — Тесей і Піріфой, там був батько Аякса Теламон і батько Ахілла Пелей. Нестор знав їх усіх!44
44 До Троянської війни найбільшою спільною виправою грецьких героїв було, мабуть, саме калідонське полювання. Історію того, як ці славетні мужі ганялися за своїм безжальним свинським неприятелем див. у «Героях». —
Жива легенда, останній з Доби героїв, запрошував їх до свого палацу — вмастити ноги олією, зручно вмоститися на подушках, поласувати смажениною й вином із медом.
— Сподіваюся, у мене вистачить поштивості не турбувати гостей зайвими запитаннями, доки не догоджу їхнім шлункам, — промовив Нестор. — Поїмо, а там уже й до розмов перейдемо.
— Не думаю, що цей молодик колись припинить їсти, — сказав молодший із синів Нестора, побачивши, як у Телемаха округлилися від подиву очі.
Ітакський царевич сідав за стіл із дещо винуватим виглядом. Старший син Нестора втішив його:
— Не звертай уваги на Пейсістрата, — запевнив він. — Їж стільки, скільки захочеш.
— Пробачте мені, — відповів Телемах. — Я... Я не знав, що аж так зголоднів. Їсти на кораблі мені було тяжко — я не звик до морських подорожей. Нас наздогнав