Стивен Фрай – Міфи (страница 73)

Єдиний вебсайт, який я можу щиро рекомендувати, — це theoi.com, просто чудовий ресурс, повністю присвячений грецьким міфам. Це проєкт Нідерландів і Нової Зеландії, який містить понад 1500 сторінок тексту і галерею з 1200 зображень, що складається з розписів на вазах, скульп­тур, мозаїк і фресок, які показують різні сюжети з грецької міфології. Він пропонує детальну індексацію, генеалогію та предметні рубрики. Там є чудова бібліографія, що може привести вас до погоні лабіринтом, де ви будете стрибати від джерела до джерела, наче схвильований колекціонер метеликів.

Правопис імен

Оскільки багато грецьких міфів та їхніх героїв дійшли до нас через латинських авторів і позаяк наш алфавіт [англійський. — Прим. пер.] більш латинський, аніж грецький, правопис імен осіб і назв місць може бути досить не­однозначним. Я міг вибрати виключно грецьке написання, щоб замість Цербера, Ясона та Кадма використовувалися імена Кербер, Іасон і Кадмос. Чи мав я вибрати Кронуса замість Кроноса? Можливо, я мав би віддати перевагу Актейону над Актеоном? Але Наркіс здається надто хитромуд­рим, коли ми всі так добре знаємо Нарциса. Зрештою, я був непослідовним, але постійним у своїй непослідовності.

Вимова імен

Моя порада — вимовляйте давньогрецькі імена подумки так, як вам здається зручнішим. Грецька літера «каппа» охоплює тверді звуки «k», а літера «хі» охоплює більш придихальні та гортанні фрикативи, які зустрічаються в англійському буквосполученні «ch» у словах «loch» («озеро») і «Bach» («Бах»), хоча ви цілком можете вимовляти всі «ch» так, ніби це стандартний звук «k». Літера «ета», або довге грецьке «е», звучала як «і», коли я вчив давньогрецьку в школі, тому сама літера вимовлялася як «іте». Нині вже вчать римувати її зі словом «waiter» («офіціант») [тобто цю літеру в англ. мові вимовляють як «ейте». — Прим. пер.]. Маю відчуття, що ця сучасна вимова легше увійшла в американську англійську, ніж у британську. Американці, наприклад, кажуть «baiter» («наживка») для літери «бета», коли ми говоримо «beater» («забіяка») [тобто американці озвучують грецьку літеру «бета» як «бейте», а британці — як «біте» — Прим. пер.].

Отже, Фетіда (англ. Thetis) — «Тетіда», «Тетіс» чи «Тейтіс»? Тоді буде «Мейтіс», «Метіс» або «Мітіс» у випадку Метіди (англ. Metis) та «Гіра» або «Гейра» у випадку Гери (англ. Hera)? «Еріс» чи «Ейріс» для Ареса (англ. Ares)? Сучасні греки вимовляють ці імена по-своєму, британські та американські науковці — по-своєму, а їхнє народне вживання, наскільки воно існує у наш час, іде своїм шляхом. На мій погляд, будь-хто, хто скаже вам, що якась із цих версій є однозначно правильною чи однозначно неправильною, має викликати у вас сумніви.

Додатки

Брати, відступ

І останнє слово про Епіметея та Прометея, синів океаніди Клімени (або Азії) і титана Япета, а також молодших братів Атласа, що тримає небеса, та вбитого громовицею Менетія. Заведено вважати, що ім’я Прометей означає «перед­бачливість», а ім’я Епіметей — «запізніла думка», з чого зазвичай робиться висновок, що Епіметей кидався у вир із головою, не враховуючи наслідків, тоді як його старший брат Прометей приймав більш обмірковані рішення. Проте можна впевнено стверджувати, що в діях Прометея, який приніс людям вогонь, не було нічого особливо обережного, далекоглядного чи передбачливого. Це було імпульсивне й щедре рішення, прийняте з любов’ю, але не особливо мудре. Епіметей також був гарною і доброзичливою людиною, а його невдачі були тільки... Я збирався сказати тільки людськими, але це навряд чи було б правильно, адже він був титаном. Тож його невдачі, безумовно, були титанічними за своїми наслідками. Цю відмінність характерів двох братів і сьогодні використовують філософи, щоб висловити щось фундаментальне про всіх нас.

У платонівському діалозі «Протагор» його титульний герой розповідає міф про створення світу, який містить деякі відмінності від традиційно прийнятого.

Боги (так Протагор розповідає Сократу) вирішили заселити природу новими видами смертного життя, бо в той час у світі існували тільки безсмертні істоти. Із землі та води за допомогою божественного вогню й божественного подиху вони створили тварин і людей. Вони доручили Прометею та Епіметею наділити цих створінь усіма атрибутами й характеристиками, які дозволять їм жити повноцінним та успішним життям. Епіметей сказав, що він займеться цим розподіленням, а Прометей може прийти і перевірити його роботу. Брати погодилися з цим.

Епіметей із ентузіазмом узявся за свою справу. Деяким тваринам, наприклад, носорогам, панголінам і броненосцям, він дав обладунки. Іншим, здавалося, майже навмання, він роздав важке та стійке до негоди хутро, камуфляж, отруту, пір’я, бивні, кігті, луску, пазурі, зябра, крила, вуса та лише боги знають, що ще. Він розподілив між ними швидкість і лютість, роздав уміння плавати й літати — так кожна тварина отримала свої власні ефективні й розроблені з розумом особливості: від навігаційних навичок до вміння рити нори, будувати гнізда, плавати, стрибати й співати. Він якраз поздоровляв себе з тим, що забезпечив кажанів і дельфінів ехолокацією, коли зрозумів, що це був останній із доступних для тварин дарів. Він, із властивою йому недалекоглядністю, зовсім забув про те, що мав би дати людині — бідній, голій, вразливій, безшерстій, двоногій людині.

Епіметей із відчуттям провини підійшов до брата і запитав, що їм робити тепер, коли на дні кошика з дарами більше нічого не залишилось. У людини не було ніяких засобів захисту, щоб можна озброїтися проти жорстокості, хитрості й ненажерливості цих тепер чудово забезпечених тварин. Ті сили, якими були щедро наділені звірі, напевно прикінчать беззбройне людство.

Рішення Прометея полягало в тому, щоб украсти різні мистецтва в Афіни та полум’я у Гефеста. З ними людина зможе використовувати мудрість, кмітливість і працьовитість, аби протистояти могутнім тваринам. Можливо, вона не вміє плавати так добре, як риба, але зможе навчитися будувати човни; можливо, вона не вміє бігати так швидко, як кінь, але зможе навчитися приручати й підковувати їх та їздити верхи. А одного дня їй, можливо, навіть вдасться побудувати крила, що зможуть конкурувати з крилами птахів.

Ось так, через випадок і помилку, лише людина з усіх смертних створінь отримала якості та розум від олімпійців — не для того, щоб вона могла змагатися з богами, а лише для того, щоб могла відбиватися від більш досконалих тварин.

Ім’я Прометея означає, як я вже сказав, «передбачливість». Передбачливість має далекосяжні наслідки. Бертран Рассел у своїй «Історії західної філософії» (1945) говорить ось що:

Цивілізовану людину від дикуна відрізняє головним чином розважливість, або, якщо використовувати трохи ширший термін, передбачливість. Вона готова терпіти теперішні страждання заради майбутніх насолод, навіть якщо майбутні насолоди досить далекі...

Справжня передбачливість виникає лише тоді, коли людина робить щось, до чого її не спонукає жодне спонтанне бажання, оскільки її розум говорить їй, що вона отримає від цього користь у майбутньому... Індивід, набувши звичку розглядати своє життя як єдине ціле, все більше жертвує своїм сьогоденням заради свого майбутнього.

Тож можна припустити, що Прометей є батьком нашої цивілізації у більш тонкому смислі, ніж як постачальник вогню, реального чи символічного. Прометей також залишив нам у спадок свою передбачливість, тобто здатність діяти поза межами імпульсу. Чи була це саме Прометеєва передбачливість, яка підняла нас від мисливців-збирачів до землеробів, міських жителів і торговців? Ви не працюєте і не садите, не плануєте і не будуєте, не зберігаєте і не обмінюєтесь, якщо ви не здатні дивитися в майбутнє.

Щоб не захоплюватися Прометеєм, цим ідеальним і потенційно схожим на Христа титаном, занадто сильно (зрештою, улюбленим грецьким девізом було «medén ágan», що означає «нічого понад міру»), Рассел нагадує нам, що греки, як можна припустити, усвідомлювали необхідність протистояти його впливу за допомогою більш темних, глибо­ких, менш стабільних пристрастей:

Очевидно, що цей процес [діяти з розсудливістю і передбачливістю] може зайти надто далеко, як, наприклад, у випадку скнар. Але, навіть не впадаючи в такі крайнощі, розсудливість може легко призвести до втрати деяких найкращих речей у житті. Тож прихильник Діоніса виступає проти розсудливості. Під час сп’яніння, фізичного чи духов­ного, він відновлює інтенсивність почуттів, яку знищила розсудливість; він відкриває світ, сповнений насолоди та краси, а його уява раптово звільнюється з в’язниці повсякденних турбот. Без вакхічного елементу життя було б нецікавим; із ним воно стає небезпечним. Розсудливість проти пристрасті — конфлікт, який проходить через усю нашу історію. Але це не той конфлікт, в якому ми мусимо повністю стати на бік однієї зі сторін.

Складність і неоднозначність Прометея вражають. Він дав нам вогонь, творчий вогонь, але він також дав нам цивілізовану передбачливість, яка придушує в нас інший, більш дикий вид вогню. Саме їхня відмова бачити будь-яку божественну істоту досконалою, цілісною та завершеною самою по собі, будь то Зевс, Морос чи Прометей, робить греків такими захоплюючими. Принаймні для мене.