Стивен Фрай – Міфи (страница 74)

Надія

Що означало для античних греків те, що Елпіс (або Елпіда) залишилась у глеку Пандори, і що це може означати для нас сьогодні, було предметом інтригуючих дискусій серед учених і мислителів із часів винайдення писемності, а можливо, навіть і раніше.

Деякі вважають, що це підсилює жахливу природу прокляття Зевса, яке він наклав на людину. Вони стверджують, що всі біди світу було наслано на нас, і нам було відмовлено навіть у розраді, яку могла б принести з собою надія. Зреш­тою, вираз «залишити надію» часто використовується як фраза, що означає кінець прагненням чи зусиллям. Ворота пекла Данте наказували всім, хто туди заходив, повністю «залишити надію».

Як жахливо думати про те, що надія може залишити нас!

Інші стверджують, що Елпіс символізує дещо більше за «надію», вона символізує очікування, і не тільки звичайне очікування, а й очікування найгіршого. Передчуття, інакше кажучи, страх, неминуче відчуття приреченості. Ця інтерпретація міфу про Пандору стверджує, що останній дух, замкнений у глеку, насправді був найлихішим із усіх, і що без нього людина принаймні позбавлена передчуття приреченості власної долі та безглуздої жорстокості існування. Інакше кажучи, поки Елпіс замкнена там, ми, як Епіметей, здатні жити день за днем, легковажно забуваючи або принаймні ігноруючи тінь болю, смерті й остаточної невдачі, яка нависла над усіма нами. Таке тлумачення міфу є певною мірою похмуро оптимістичним.

Ніцше дивився на це з трохи інакшого боку. Для нього надія була найзгубнішою з усіх істот у глеку, оскільки надія продовжує агонію людського існування. Зевс помістив її в глек, тому що хотів, аби вона втекла і щодня мучила людство фальшивою обіцянкою про щось хороше в майбутньому. Тож ув’язнення її Пандорою було тріумфальним актом, який урятував нас від найгіршої жорстокості Зевса. Ніцше стверджував, що з надією ми стаємо досить дурними, аби вірити у те, що існує смисл нашого існування, кінець та обіцянка. А без неї ми принаймні можемо спробувати піднятися з ліжка і жити вільно від оманливих прагнень життя.

На щастя чи на біду, ми можемо вирішувати це самі.

Гігантські стрибки

У грецьких міфах є кілька історій про гігантомахію, тобто «війну з гігантами». Сотня представників цієї раси воїнів (які, як я вже згадував, не були особливо високими чи гігантськими в сучасному розумінні) народилася від Геї та крові кастрованого Урана. Цілком можливо, що ця війна була останньою спробою Геї повернути собі контроль над Всесвітом. Деякі джерела припускають, що ці події збігаються чи зливаються з титаномахією. Що здається певним, так це те, що якесь насильницьке повстання проти богів справді мало місце і що його очолив цар гігантів Еврімедонт.

У нас немає імен усіх учасників, але долі кількох наймогутніших із них точно були записані. Гігант Енкелад («галасливий»), наймогутніший із усіх, був похований Афіною під горою Етна, звідки він продовжує вулканічно бурчати104. Полібот був розчавлений Нісіросом, частиною острова Кос, яку Посейдон відколов і кинув на нього105. Даміса («завойовника») було вбито на початку боротьби, але він став відомим пізніше, коли кентавр Хірон викопав його тіло, щоб розібрати на запчастини. Гефест вилив чан із розплавленим залізом на нещасного Мімаса («імітатора»); Клітій («прославлений») згорів у полум’ї смолоскипів Гекати; Сікей, якого переслідував Зевс, був урятований від знищення, коли Гея перетворила його на фігове дерево106 . Іпполіт («той, кого затоптали коні») був убитий Гермесом, який обдурив його, одягнувши свій плащ-невидимку; а Діоніс убив Тифея («тліючого») своїм священним тирсом.

104 Зараз учені кажуть нам, що супутник Сатурна, названий на честь Енкелада, розташований усього за півтора мільярда кілометрів від Землі, здається, може запропонувати нам усі необхідні умови для життя. Тож, можливо, Гея весь цей час вино­шувала план щодо поширення свого роду в інші світи.

105 Мій грецько-англійський лексикон не надто допоможе з перекладом ім’я Полібота. Здається, воно означає «дуже поживний» або «той, що багато годує». Або, можливо, «родючий».

106 З того часу фігове дерево в грецькій мові почало носити ім’я Сікея.

Я читав про одного гіганта на ім’я Арістей («найкра­щий»)107, якого врятувала від війни його мати Гея, сховавши його в образі жука-гнойовика. Але як загинули Тоон («швидкий»), Фотій («безрозсудний»), Молій, Емфіт («укорінений») і ще невідь-скільки інших представників племені гігантів, залишається, наскільки нам відомо, незареєстрованим.

107 Не плутати з другорядним богом бджільництва з таким же ім’ям.

Хоч як дивно, одне оповідання розповідає про те, як лютий гігант Порфіріон («фіолетовий»), коли намагався зґвалтувати Геру, був убитий Зевсом і Гераклом, що ставить його смерть набагато пізніше в часовій шкалі за решту гігантомахії. Ніби такий послідовний і стабільний інструмент, як шкала часу, взагалі може бути використаний для впорядкування складних грецьких міфів, які розгортаються калейдоскопічно та безладно.

Ноги та пальці

Як і британці, греки використовували ноги (фути) як одиницю вимірювання. Один «пус» (мн. «подес»/«поди») складався приблизно з п’ятнадцяти або шістнадцяти пальців («дактила») і був приблизно таким же завдовжки, як британський або американський фут. Зі ста подів складався «плетрон» (ширина бігового треку), шість плетронів складали «стадіон» (довжина бігового треку, від якої ми отримали наше слово «стадіон»), а з восьми стадій утворювалася «миля» (або «мільйон»). Ножні справи — ортопеди, восьминоги (або октоподи), триподи (штативи) тощо — показують цікаву подорож літери «P», яка дивним чином перетворювалася на «F», чим далі вона заходила на захід: так «pous» став по-німецьки «Fuss», а по-англійськи «foot». Слова «Pfennig» («пфеніг»), «Pfeife» («трубка») і «Pfeffer» («перець») все ще застрягли десь посередині в сучасній німецькій мові, але в англійській вони перетворилися на «penny», «pipe» і «pepper» (хоча буквосполучення «фі» та «фе» теж існують). Філолог початку дев’ятнадцятого століття Фрідріх фон Шлегель уперше помітив цей «великий фрикативний зсув», який згодом став частиною закону Ґріммів — названого так на честь братів Ґрімм, які справді виконали велику роботу й показали, як походження більшості мов Європи та Близького Сходу можна простежити аж до Індії та їхнього умовного праіндоєвропейського предка.

Подяки

По-перше, я хочу подякувати моєму коханому чоловікові Елліотту за те, що він був досить терплячим, аби витримати мої довгі мандрівки, проведені в міфічному ландшафті Стародавньої Греції. Моїй улюбленій наполегливій сестрі й помічниці Джо Крокер за те, що вона влаштувала моє життя так, щоб я міг писати годинами.

Як завжди, дякую моєму агенту Ентоні Гоффу, а також Луїзі Мур і всім у «Майкла Джозефа», дружньому філіалі видавництва Penguin Random House, який є достатньо люб’язним, аби публікувати мене. І особливу подяку висловлюю моїй старанній, дратуючій, чарівній, вдумливій і вперто проникливій редакторці Джилліан Тейлор.