Стефани Шталь – Твоїй внутрішній дитині потрібен дім (страница 3)

ЯК РОЗВИВАЄТЬСЯ

НАША ВНУТРІШНЯ ДИТИНА

 

Частини особистості і світлої, і тіньової дитини суттєво, якщо не повністю, формуються протягом перших шести років жит-тя. Ці перші роки в розвитку людини такі важливі, тому що в цей час формується структура її мозку з усіма його ней-ронними мережами та зв’язками. Це означає, що мозок гли-боко закарбовує досвід, який ми на цьому етапі здобуваємо в нашому найближчому оточенні. Те, як мама й тато став-ляться до нас, є немовби зразком для наслідування в усіх стосунках у нашому житті. Взаємодіючи з батьками, ми ді-знаємося, що думаємо про себе та чого прагнемо в міжосо-бистісних взаєминах. У ці перші роки життя розвивається наша самооцінка, а з нею — і наша довіра чи, у менш спри-ятливому випадку, недовіра до інших людей і до стосунків.

Щоправда, варто бути обачними, щоб не перейти на пов-ністю чорно-біле мислення. Адже жодні стосунки між бать-ками і дітьми не бувають цілковито поганими чи добрими. Навіть якщо у тебе було щасливе дитинство, ти все одно маєш якусь травмовану частину особистості. І це закладено вже в самій появі дитини на світ: ми народжуємося маленькими, голими й абсолютно беззахисними. Для немовляти життєво необхідно знайти близьку людину, яка дбатиме про нього, інакше воно помре. Отже, щойно народившись і ще довгий час опісля, ми перебуваємо в абсолютно підпорядкованому й залежному становищі. Тому в кожному з нас є тіньова дитина, яка почувається неповноцінною і маленькою, яка

21

 

припускає, що з нею щось не так. Окрім того, навіть найбільш люблячі батьки не можуть виконати кожне бажання своєї дитини. Вони також змушені її обмежувати. Передусім дру-гому року життя, коли маля вже може ходити, властива велика кількість батьківських заборон та обмежень. Дитині постійно нагадують не розбивати іграшку, не торкатися вази, не гратися з їжею, користуватися горщиком, бути обережною тощо. Тому дитина часто відчуває, що робить щось непра-вильно, тобто з нею «щось не так».

Окрім цих неприємних почуттів, більшості людей при-таманні також і внутрішні стани, у яких вони почувають-ся «добре» та цінними. Адже в дитинстві ми переживали не тільки погане, а й добре: увагу, безпеку, гру, веселощі та радість. Тому в нас живе також і та частина, яку ми назива-ємо світлою дитиною.

Важка ситуація, коли виховання та опіка обтяжують бать-ків, тож вони кричать на дитину, б’ють її або не приділяють їй уваги. Маленькі діти не можуть зрозуміти, чи вчинки їхніх батьків добрі, чи погані. З дитячої перспективи батьки вели-кі й непогрішні. Коли батько кричить на дитину або навіть б’є її, дитина не думає: «Тато не здатен впоратися зі своєю агресією й потребує психотерапії!», а натомість пов’язує по-биття з власною «поганістю». Дитина, яка ще навіть не за-своїла мови, навіть подумати не може, що це недобрий вчи-нок, — лиш відчуває, що її карають і що вона, очевидно, погана чи принаймні неправильна.

Через відчуття ми в перші два роки життя загалом дізна-ємося, чи в принципі бажані, чи ні. Весь догляд за немовлям і маленькою дитиною відбувається через фізичний контакт: годування, купання, зміну підгузків. І дуже важливо: ласку. Через ласкаві дотики, люблячі погляди та тон голосу най-ближчих людей дитина дізнається, чи вона в цьому світі 22

 

бажана. І оскільки протягом перших двох років життя ми повністю залежимо від дій наших батьків, у цей час виникає так звана базова довіра, або ж «прадовіра», чи, навпаки, базова недовіра. Префікс «пра» тут засвідчує, що йдеться про дуже глибокий, екзистенційний досвід. Ці переживання гли-боко закарбовуються в пам’яті тіла. Люди з розвинутою ба-зовою довірою відчувають на дуже глибокому рівні своєї свідомості віру в себе, і це — основна передумова для того, щоб зуміти довіряти іншим людям.

Натомість люди, які не здобули базової довіри, на гли-бинному рівні почуваються невпевнено і підозріливіше став-ляться до своїх близьких. Якщо людина розвинула базову довіру, вона часто перебуває в режимі світлої дитини. Якщо ж вона не набула такої довіри, то велику частину її психіки заповнює тіньова дитина.

Тим часом нейробіологічні дослідження вже довели, що в дітей, які в перші кілька років після народження зазнали багато стресу (наприклад, у формі байдужого ставлення), протягом усього життя гормон стресу виділяється активніше. Саме тому і в дорослому віці вони дуже легко йому піддають-ся: бурхливіше та чутливіше реагують на чинники стресу й тому психічно менш стійкі, ніж люди, чиє дитинство зде-більшого минало в повній безпеці та захищеності. У нашій системі координат це означає, що цих постраждалих часто ототожнюють з їхньою тіньовою дитиною.

Однак подальші роки в розвитку дитини, звісно, теж дуже важливі та визначальні. І, звичайно ж, ще й інші близькі люди, окрім наших батьків, також впливають на нас: бабусі й дідусі, однокласники чи вчителі. Проте я розглядатиму тільки вплив батьків чи найважливіших близьких людей, інакше ця книжка стала б надто великою за обсягом. Але якщо твій досвід спілкування з однолітками, вчителькою чи

23

 

бабусею був для тебе так само важливий, то можеш застосу-вати наведені в книжці вправи і щодо цих людей.

Хай там як, нашим свідомим розумом, тобто з позиції «Дорослого», ми не пам’ятаємо перші два роки життя, навіть якщо вони глибоко закарбувалися в нашій підсвідомості. У людей перші спогади — з дитячого садочка або пізніше. Відтоді ми здатні свідомо пам’ятати, як до нас ставилися мама й тато, якими були наші з ними стосунки.

ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП:

ЗАКЛИК ДО САМОПІЗНАННЯ

 

Самоаналіз і саморефлексія — улюблені слова психологів, і для цього є вагома причина: здатна до самоаналізу людина має відкритий доступ до своїх мотивів, почуттів і думок, а та-кож вміє провести логічні та психологічні паралелі між ними та своїми вчинками. Позаяк під час саморефлексії людина тримає в полі зору і свої темні сторони, вона здатна боро-тися з ними усвідомленіше. Наприклад, може вчасно зау-важити, що не відчуває симпатії до іншої людини не так тому, що ця особа справді неприємна, як через заздрість до її успіху. Визнавши це, людина, імовірно, дійде висновку, що не зовсім справедливо цій особі шкодити, а отже, спро-бує миролюбно поводитися з нею і внутрішньо регулювати свою заздрість. Адже саме через доступ до своїх почуттів заздрості та меншовартості людина здатна позитивно впли-нути на них — наприклад, узявши до уваги, що вже теж багато чого досягла в цьому житті й має підстави бути вдяч-ною. Якби ж вона не зізналася собі, що успіх іншої особи зачіпає її его, це могло б призвести до нападу — навіть та-кого на позір дрібного, як знецінення через невеличкі глуз-ливі шпильки, зокрема перед третіми особами.

Цей маленький приклад показує, що йдеться не лише про розв’язання власних проблем, а й про соціально відповідаль-ну поведінку. Самопізнання та самоаналіз не тільки важли-ві для самої людини, а й мають соціальну цінність. Якщо їх не проаналізувати, передусім такі почуття, як безсилля

25

 

і меншовартість, людина може компенсувати їх у соціально нестерпний спосіб: через перебільшене прагнення до влади та потребу у визнанні. А надто коли людина ототожнює себе зі своєю тіньовою дитиною: це може призвести до серйоз-них викривлень сприйняття. З перспективи тіньової дитини інша людина завжди «вища» за неї, і ця «різниця в зрості» спонукає припускати наявність злих намірів у гіпотетично сильнішого, як ми вже бачили на прикладі Міхаеля та Са-біне. Позаяк Міхаель не бачить зв’язку між травмами в ран-ньому дитинстві та своїм гнівом, він сприймає себе жертвою «ігнорування та неповаги» з боку Сабіне, а тому вона пере-творюється в його очах на злочинницю й усе переростає в суперечку. У цьому випадку це лише пара закоханих, які сваряться. В інших, набагато серйозніших випадках це вже можуть бути політики й політикині, що через брак само-рефлексії та, як наслідок, надмірне прагнення до влади можуть привести до загибелі цілі народи.

Саме тому мені важливо донести до моїх читачів і читачок, що самопізнання — це не лише ідеальний спосіб позбутися особистих проблем, а й ідеальна нагода стати кращою людиною.

НА ЩО МАЮТЬ ЗВАЖАТИ БАТЬКИ

 

Ми вже зрозуміли, що тіньову та світлу дитину формує до-свід, який ми пережили в найближчих стосунках дитинства. Із цього цілком логічно випливає, що виховання відіграє дуже важливу роль у тому, чи ми здебільшого перебуваємо в режимі світлої дитини, якій притаманна висока самооцін-ка та довіра до себе та інших, чи часто опиняємося в режимі тіньової дитини, яка почувається невпевнено та з підозрою ставиться до свого оточення.

Звісно, є різноманітні посібники з виховання, які показу-ють батькам, як належно супроводжувати своє чадо на всіх етапах дитинства. У таких книжках часто йдеться про те, як давати раду типовим конфліктам між батьками та дітьми або ж як спрямувати небажану поведінку в правильне річище.

Проте з позиції психології питання виховання зачіпає на-багато фундаментальніші теми: дитина має різні базові пси-хологічні потреби. Наприклад, потребу в безпечній при-в’язаності або потребу у визнанні. Батьки, яким вдається задовольнити їх як слід, у такий спосіб гарантують, що їхня дитина виросте людиною з базовою довірою, а отже, зможе довіряти собі та іншим.