Стефани Шталь – Твоїй внутрішній дитині потрібен дім (страница 2)

На поверхневому свідомому рівні часто здається, що наші проблеми заплутані і їм важко дати раду. Нам також інколи тяжко зрозуміти вчинки та почуття інших людей. Ми не здатні розпізнати істинний стан справ — ні всередині нас, ні в інших. Проте людська психіка не так уже й складно сконструйова-на. Простіше кажучи, її розділено на різні частини особи-стості: у нас співіснують дитячі та дорослі частини, також є свідомий і несвідомий рівні. Якщо знати структуру особи-стості, то можна з нею усвідомлено працювати і розв’язувати багато проблем, які раніше здавалися нерозв’язними. У цій книжці я хочу тобі пояснити, як це відбувається.

Я вже писала раніше: внутрішня дитина — це метафора, що описує несвідомі частини особистості, які сформувалися ще в нашому дитинстві. Внутрішній дитині підпорядковано наше емоційне життя: страх, біль, смуток, гнів, але також і радість, щастя, любов. Отже, є позитивні та щасливі части-ни внутрішньої дитини, і є негативні та сумні. У цій книжці ми з ними ближче ознайомимося та попрацюємо.

Окрім цього, є ще так званий стан «Дорослого», який та-кож називають «внутрішнім дорослим». До цієї психічної інстанції зараховують наш раціональний і розсудливий ро-зум, тобто наше мислення. У режимі «Дорослого» ми здатні брати на себе відповідальність, планувати, діяти передбачли-во, розпізнавати та розуміти взаємозв’язки, зважувати ризи-ки, а також керувати станом «Дитини». «Дорослий» діє усві-домлено та умисно.

15

 

До речі, Зиґмунд Фройд був першим, хто поділив особи-стість на різні інстанції. Те, що в сучасній психології назива-ють внутрішньою дитиною або станом «Дитини», науковець називав «Воно». Стан «Дорослого» Фройд окреслив як «Я». А тоді ще описав так зване «Над-Я». Це наче наш моральний авторитет, який у сучасній психології також називають станом «Батька» або «внутрішнім критиком». Коли ми перебуваємо в режимі внутрішнього критика, то говоримо із собою при-близно так: «Не будь дурнем! Ти ніщо й не можеш нічого! Тобі і так нічого не вдасться!»

Нові терапевтичні підходи, наприклад, так звана схема- терапія, поділяють ці три основні інстанції «Дитини», «До-рослого» та «Батька» на менші інстанції, такі як «вразлива внутрішня дитина», «щаслива внутрішня дитина», «сердита внутрішня дитина», «суворий батько» чи «здоровий дорос-лий». А відомий гамбурзький психолог Шульц фон Тун іден-тифікував цілу низку субособистостей, притаманних людям, і ввів термін «внутрішня команда».

Проте я не люблю все ускладнювати й надаю перевагу прагматичному підходові. Якщо водночас працювати з ба-гатьма внутрішніми інстанціями, така робота швидко стане виснажливою та обтяжливою. Тому в цій книжці я обмежу-ся лише «щасливою внутрішньою дитиною», «вразливою внутрішньою дитиною» та «внутрішнім дорослим». З мого досвіду, цих трьох інстанцій цілком достатньо, щоб дати раду власним проблемам. Проте терміни «щаслива вну-трішня дитина» та «вразлива внутрішня дитина» я заміню на «світла дитина» та «тіньова дитина». Вони набагато кра-ще звучать, а ще їх легше запам’ятати. Щоправда, ці термі-ни придумала не я, а моя давня подруга та колега Юлія Томушат у своїй чудовій книжці 2016 року «Принцип світ-лої дитини».

16

 

Світла дитина й тіньова дитина — це уособлення частин нашої особистості, які називають «внутрішньою дитиною». Вони — це наше несвідоме. Слід наголосити, що є тільки одне несвідоме, а отже, тільки одна внутрішня дитина. А втім, вну-трішня дитина не завжди залишається на несвідомому рівні. Вона переходить на свідомий, щойно ми починаємо з нею працювати. Отже, «світлою» та «тіньовою дитиною» назива-ємо ще й різні стани свідомості. Це розрізнення передусім прагматичне, а не наукове. За роки роботи психотерапевткою я розробила певну структуру розв’язання проблем, у якій ви-користано метафори «світлої» та «тіньової дитини» і завдяки якій ти зможеш зарадити майже всім своїм бідам. Виняток: майже всі проблеми, що лежать поза зоною твого впливу. До них я насамперед зараховую такі удари долі, як хвороба, смерть близької людини, війна, стихійні лиха, насильницькі злочини, сексуальне насильство. Проте варто зазначити, що вміння впоратися з такими ударами долі також залежить від особистості постраждалих. Людям, які ще до нещастя були змушені боротися зі своєю тіньовою дитиною, доводиться важче, ніж тим, у кого переважає свідомість дитини світлої. Утім, навіть ті, хто пережив удари долі, зможуть узяти із цієї книжки багато корисного. Однак найбільше користі ця праця принесе людям з «хатніми» проблемами, тобто такими, що в широкому сенсі слова перебувають у зоні особистої відпові-дальності. До них належать усі проблеми в стосунках, а також депресивні настрої, стрес, страх перед майбутнім, брак любові до життя, панічні атаки, нав’язливі дії тощо. Адже ці проблеми зрештою відображаються в нашій тіньовій дитині, або ж, інак-ше кажучи, у нашому почутті самоцінності.

ТІНЬОВА І СВІТЛА ДИТИНА

 

Те, що ми відчуваємо, на які почуття взагалі здатні або ж яких надто мало, значною мірою залежить від нашого вродженого темпераменту та дитячого досвіду. Вагомий вплив тут мають наші несвідомі постулати. У психології під цим поняттям розуміють глибоко вкорінене переконання, яке виражає став-лення до нас самих або до наших міжособистісних стосунків. Багато постулатів виникають у перші роки життя через взає-модію дитини з її близькими людьми. Внутрішній постулат звучить, приміром, так: «Зі мною все добре!» або ж «Зі мною щось не так!» Зазвичай в дитинстві та нашому подальшому житті ми засвоюємо як позитивні, так і негативні постулати. Позитивні постулати, як-от «Зі мною все добре!», виникали в ситуаціях, коли ми відчували, що наші найближчі люди нас приймають і люблять. Вони посилюють нас. Натомість нега-тивні постулати на кшталт «Зі мною щось не так!» виникали в ситуаціях, коли ми почувалися неправильними та відкину-тими. Вони послаблюють нас.

Тіньова дитина пов’язана з нашими негативними посту-латами й обтяжливими почуттями, що їх ці постулати спри-чинили, як-от смуток, страх, безпорадність або гнів. Як наслі-док, це породжує так звані стратегії самозахисту — захисні стратегії, які ми розробили, щоб упоратись із цими почуттями або, в найкращому разі, узагалі їх не відчувати. Типові захис-ні стратегії — це, наприклад, відступ, прагнення до гармонії, перфекціонізм, напад, а також бажання тримати все під конт-ролем та прагнення влади. Про постулати, почуття та стратегії 18

 

самозахисту я детально розповім трохи пізніше. Поки що ти просто маєш зрозуміти, що тіньова дитина відповідає за по-ранену і, відповідно, нестабільну частину нашої самооцінки.

Світла дитина натомість символізує наші позитивні óбра-зи та добрі почуття. Це втілення всього, що ощасливлює дітей: спонтанність, жага до пригод, цікавість, самозабуття, життє-ва енергія, бажання діяти та радіти життю. Світла дитина — це метафора для позначення неушкодженої частини нашої самооцінки. Навіть якщо люди з дитинства несуть дуже важ-кі тягарі, вони все ж таки мають здорові частини особистості. У їхньому житті теж бувають ситуації, коли вони не зрива-ються, чи моменти радості, допитливості й безтурботності — тобто коли в гру вступає світла дитина. Водночас у людей з дуже гнітючим дитинством світла дитина показується зо-всім зрідка. Саме тому в цій книжці ми насамперед заохочу-ватимемо світлу дитину розкритися та втішатимемо тіньову, щоб вона відчула, що її бачать, заспокоїлася і звільнила до-статньо місця для світлої.

Напевно, уже зрозуміло, що знову й знову нам створює проблеми саме та частина нашої психіки, яку ми називаємо тіньовою дитиною. А надто якщо вона залишається несвідо-мою, а тому й неусвідомленою. Ще раз проілюструю це на прикладі Міхаеля та Сабіне: коли Міхаель розглядає свою поведінку з позиції «Дорослого», то цілком добре усвідомлює, що часто зривається. Саме тому він уже неодноразово вирішу-вав узяти свій гнів під контроль. Інколи йому це навіть вда-ється, але здебільшого — ні. Причина такого посереднього успіху його добрих намірів полягає в тому, що внутрішній дорослий Міхаеля, тобто свідомо мислячий розум, не знає про травми його тіньової дитини, а отже, не здатний на неї впли-нути. Тобто раціональний розум не контролює почуття та по-ведінку, які диктує тіньова дитина.

19

 

Якби Міхаель прагнув успішно контролювати свої напади люті, то мав би усвідомити взаємозв’язок між дитячими трав-мами, яких завдала йому мати, та поведінкою Сабіне. Він мав би збагнути, що його тіньова дитина страждає від постійної незагоєної рани, яка завжди болить, коли ця дитина відчуває, що Міхаелеві бажання поважають недостатньо. У такий мо-мент його внутрішній дорослий міг би заспокоїти свою тіньо-ву дитину приблизно так: «Дивися, те, що Сабіне забула про твою улюблену ковбасу, не означає, що вона тебе не любить і не сприймає твої бажання серйозно. Сабіне не твоя мати. І Сабіне, так само як і ти, неідеальна. Це означає, що вона може і має право щось забути, навіть якщо це твоя улюблена ковбаса!» Свідомо відокремивши власну тіньову дитину від дорослої частини, Міхаель інтерпретував би забуту ковбасу не як брак поваги та любові від Сабіне, а як людську помилку. Завдяки такій невеликій корекції сприйняття лють у ньому взагалі б не прокинулася. Тож якщо Міхаель хоче взяти під контроль свої напади люті, йому потрібно зосередити свою свідомість на тіньовій дитині та її травмах. Він також має на-вчитися свідомо переходити в режим доброзичливого й урів-новаженого «Дорослого», здатного як належить, з любов’ю реагувати на імпульси тіньової дитини, замість того щоб по-стійно нападати на Сабіне.