Стефани Майер – Аптекар (страница 109)

— Нарешті ми розмовляємо однією мовою.

Вона знову засміялась.

— Ти тремтиш, — мовив він.

— У мені так багато кофеїну, що мені потрібна детоксикація.

Надворі досі було тихо, як зазвичай посеред ночі, тому шум авто, що під’їжджає за будівлею, важко було не почути. Алекс здивувалась, як мляво відреагували її нерви, отже, сил у неї обмаль, вона це збагнула. Вона почувалась виснаженою, випростовуючись і звільняючи руки. Вона вийняла ППК з-за поясу на поясниці.

— Дуже сподіваюсь, що це Вал, — пробурмотіла вона.

— Алекс, — прошепотів Деніел.

— Не рухайся навіть на частку сантиметра, Деніеле Біч, — прошепотіла вона у відповідь. — Я надто довго тебе зшивала, аби ти зараз, вставши, щось порвав. Я просто перевірю. За мить повернусь.

Поспішивши до запасних дверей, вона визирнула з-за маленької запони. Це саме та машина, якої вона сподівалась, — гидкий зелений «Ягуар» — і Вал на сидінні водія. Вона бачила, як із пасажирського місця зіскочив Ейнштейн.

Алекс знала, що мала б мати більше почуттів, знаючи, що все скінчилось і майже всі кінці заховано. Вона мала б відчувати радість, полегшення, вдячність, можливо, навіть плакати від щастя. Але її тіло геть виснажилось. Щойно кава не діятиме, вона впаде в кому.

— Це Вал, як я й сподівалась, — мовила вона до Деніела, кладучи пістолет на край імпровізованого ліжка.

— У тебе такий вигляд, ніби ти ось-ось знепритомнієш.

— Незабаром, — погодилась вона. — Але не зараз.

— Алекс? — позвала тихо Вал, заходячи у двері.

— Так.

Ейнштейн ускочив у кімнату, мотаючи головою в пошуках Кевіна. Спинившись, він трохи заскиглив, побачивши його на підлозі. Схиливши голову набік, Ейнштейн двічі лизнув Кевінове обличчя. Кевінове хропіння затнулося.

Алекс сподівалась, що Ейнштейн ляже поруч зі своїм ліпшим другом, скрутившись калачиком, але, жваво мотаючи хвостом, він розвернувся і підбіг до неї. Обома лапами він стрибнув їй у пелену так, щоб дістатись до обличчя й лизнути. Їй довелося вхопитись за Деніелове ліжко, аби не впасти з ніг.

— Обережно, Ейнштейне.

Він, ніби кахикнувши, гаркнув, немов відповівши їй. А потім, знову опустившись на чотири лапи, швидко пішов до Кевіна; умостившись біля нього, він лизав його шию знову й знову.

Алекс була ошелешена, коли Кевін заговорив. Наркотики, які вона дала йому, мали б відключити його на… власне, вона й гадки не мала, скільки часу спливло. Її мозок був надто виснажений навіть для простого додавання.

— Агов, друже, привіт, — промовив він своїм звичним голосом — занадто голосно. Його голос лунав неймовірно жваво, з огляду на те, як мало почуватись його тіло. — Що, скучив за мною? Молодець. Ти розказав їм, що трапилось? Я знав, що ти зможеш.

— Кев? — спитав Деніел. Алекс твердо поклала руку йому на чоло, побачивши, як він сіпнувся, ніби хотів підвестися.

— Денні? — майже прокричав Кевін. Волькстафф, хрокнувши, перевернувся на другий бік.

Кевін підтягнувся, здригнувшись.

— Мабуть, тобі не варто ворушитись… — повела Алекс, а коли він взагалі знехтував нею: — Та хоч на ноги не ставай!

— Я в нормі, — фуркнув Кевін.

— Ти — йолоп, — різко заговорила Вал. — Замри на дві секунди.

Вал уже зняла те дивне авангардне вбрання для бігу штибу сарі й зараз була зодягнена у спортивний костюм та футболку. Вона вийшла у двері, на яких зазначалось «ФОЙЄ». Кевін спантеличено чекав, сидячи на лінолеумі й однією рукою спершись на стіну. Вона повернулась майже негайно, штовхаючи перед собою офісне крісло на коліщатках, її обличчя набуло розсердженого виразу. Якби у Алекс залишилась хоча б крапля сил, вона б заздрісно зітхнула. Вал мала вкрай чудний вигляд як на людину із зібраним у високий хвіст волоссям, без макіяжу, яка спала не більше, ніж усі вони.

— Я майже впевнена, що візків вони тут не мають, але наразі вистачить і цього, — мовила Вал. — Сідай.

Незважаючи на те, що голос у неї був украй роздратований, вона подала йому обидві руки, щоб він піднявся. Він зашипів і захитався, коли його підошви торкнулись землі, але щойно сівши, почав відпихатись ногами, аби підкотитись ближче до Деніела.

— Ей, припини, — застерігала Вал. Вона направляла крісло, везучи по кімнаті, поки Кевін обережно тримав ноги на кілька сантиметрів над землею. Вал спинилась, коли Кевін опинився поруч із Алекс. Алекс, шарпаючи, відступила на крок, аби пропустити його.

Кевін приголомшено витріщався на розплющені очі Деніела й гарний колір обличчя. Обережно від погладив братове волосся, не приховуючи свого страху торкнутись якоїсь іншої частини його тіла.

— Скидається на те, що твоя отруйниця виконала свою справу, — грубувато промовив Кевін. — Хоча той твій швед, що вже почав був лисіти, мені не надто сподобався.

— Це Вал вигадала.

Кевін кивнув, на мить розгубившись.

— Ти не мав за мною приходити. Я не хотів, щоб ти так чинив.

— Ти заради мене вчинив би саме так.

— Це інше, — він захитав головою, коли Деніел почав заперечувати. — Але ж із тобою все буде гаразд? — Кевін підвів очі на Алекс, шукаючи відповіді.

Видихнувши крізь ніс, вона кивнула.

— Здається, він буде абсолютно здоровим. Гадки не маю, чому ви обидва такі. Ви впевнені, що у вашої мами не було побачення на одну ніч із генетично модифікованим суперменом?

Коли Кевін різко простягнув руку в її бік, найперше Алекс спало на думку, що вона перестаралась із коментарем про матір. Але перш ніж вона приготувалась до удару, він грубо її схопив і потягнув до себе в незграбні ведмежі обійми. Несподівано вона сиділа скраю в нього на колінах, обійнявши його під руки, і нічого не могла вдіяти, коли він вирішив поцілувати її просто в губи з мокрим та гучним «цмок».

— Агов! — протестував Деніел, — забери свою мармизу від моєї отруйниці!

Алекс різко відхилила голову вбік, нарешті знову щось відчуваючи: нудоту.

— Ану забери руки, психопате, — почула, як гримнула Вал, сміючись.

Кевін умудрився розвернути стільця на сто вісімдесят градусів.

— Ти геній, Оллі. Аж не віриться, що ти змогла.

— Іди, віддяч Вольксаффу, він виконав половину роботи.

Але він її ніяк не відпускав. Він ніби й не помічав, що вона відчайдушно намагалась викрутитись з його обіймів. — Оце так вистава! Не йму віри, що ти отак просто прийшла й організувала для мене втечу! І ніколи не кажи мені, що ти не спецпризначенка, — любонько, та в загонах спецпризначенців тільки мріють бути такими, як ти!

Ейнштейн завив, і Алекс відчула, як навколо її зап’ястка зімкнулись щелепи. Він потягнув, намагаючись допомогти їй вирватись. А Кевін наче й не помітив нічого.

Вона знала, де Кевіна найгірше поранено. Незабаром вона цим знанням скористається, якщо доведеться.

— Відпусти!

— Кевіне, — заговорив Деніел стриманим, але холодним тоном. — Якщо зараз же не поставиш Алекс на місце, я пристрелю тебе з її пістолета.

Нарешті Кевін розімкнув обійми. Вона вислизнула, звільнившись, і вони обоє нетепрпляче повернулись до Деніела.

— Не ворушись, — мовили вони в унісон.

Алекс знову почала дихати, побачивши, що Деніел насправді не потягнувся за її пістолетом.

— Волькстафф? — спитав Деніел. — Мені знайоме це ім’я… де ми?

— Пам’ятаєш його? — спитав Кевін. — Він урятував життя моєму кращому другові у п’ятому класі, коли той попався у ведмежу пастку. Невже ти забув?

Деніел заблимав очима.

— Томмі Веласкес втрапив у пастку для ведмедів? — спантеличено спитав він.

Кевін усміхнувся.

— Томмі не був моїм найліпшим другом, — він погладив Ейнштейна по голові, а пес потерся мордою об ногу Кевіна, досі не тямлячи себе від радості.

— Стривай…Волькстафф? — повторив Деніел, нарешті склавши два і два. — Так ти мене до ветеринара привіз?

Алекс поклала руку йому на чоло.

— Шшш. Це найліпше місце. Волькстафф — суперзірка. Він урятував тобі життя.

— Ну-ну! — нарешті втрутився важкий голос Волькстаффа. — Я був тільки асистентом, докторе Алекс. І не намагайтесь поставити мені у заслугу спасіння Денні.