Стефани Майер – Аптекар (страница 111)

Кевін скривився: — З моїми підошвами все чудово.

— Не стріляй у посланця. Буквально.

Насупленість змінилась нормальним виразом обличчя, але він і надалі стирчав у одвірку, не зводячи з неї очей.

— Отже?.. — повторив він.

— Отже… чи ти вже знаєш, куди прямуватимеш?

У Алекс несвідомо сіпнулися плечі.

— Поки що нічого не визначено, — і як боягузка, вона відвернулась до своєї зношеної сумки, ще раз оглядаючи складені хімічні речовини, перевіряючи, щоб вони були добре захищені й не розчавились, щільно складені у сумці. Подумки вона відзначила, що, мабуть, перестаралася, збираючись у путь. Можливо, складати в абетковому порядку не потрібно було. Але вона мала багато вільного часу, тож, окрім як шукати в Інтернеті собі нове лігво, вона не мала чого робити. Деніел не погоджувався на те, щоб вона оглядала його більше чотирьох разів на день.

— Ти вже розмовляла про це з Денні?

Вона кивнула, досі сидячи до нього спиною.

— Він каже, що згоден поїхати зі мною, куди мені заманеться.

— Він, гадаю, збирається причепитися за тобою.

Кевін говорив звичним тоном, але Алекс відчувала, що він, мабуть, докладає зусиль, щоб його голос лунав саме так.

— Я у подробицях з ним цього ще не обговорювала, але так, мабуть, слід припустити саме це.

Із хвилину він мовчав, а їй і справді більше нічого було робити з тими сумками. Тож вона поволі повернулась до нього обличчям.

— Еге, — мовив він. — Я й сам бачив, що воно до того йде, — вираз обличчя він мав байдужий. Тільки очі видавали глибину його горя.

Вона не хотіла розповідати все до кінця, але почувалась винною, приховуючи.

— Якщо тобі від того полегшає, він, здається, гадає, що ти теж будеш із нами.

Брови у Кевіна випрямились, а звичайний насуплений вираз зник.

— Невже?

— Так. Мені не здається, щоб він наразі збирався ще з кимось розлучатись.

Кевін схилив підборіддя.

— Я його розумію. Хлопчина пережив чимало.

— Він непогано оговтується.

— Слушно. Але ми ж не збираємось знову його травмувати. Не треба, щоб у нього стався рецидив.

Алекс знала, що Кевін пристане на це. Вона придушила зітхання й усмішку, зберігаючи нейтральний вираз обличчя.

— Саме так, — сказала вона своїм по-лікарському серйозним тоном. — Мабуть, найкраще — намагатись, щоб у його оточенні було якомога менше змін, окрім хіба тих, котрих не уникнути.

А ось Кевін свого зітхання не придушував. Він голосно видихнув і схрестив руки на грудях.

— Мабуть, то буде неабияка морока, але, гадаю, я зможу бути поруч із ним, поки він пристосується.

Алекс не втрималась, щоб йому хоча б трішки не заперечити:

— Я впевнена, він не захоче завдавати тобі клопоту. Виживе самотужки.

— Ні, ні. Я заборгував хлопцю. Тому зроблю те, що мушу.

— Він буде вдячний.

На цілісіньку хвилину їхні з Кевіном погляди перестрілись, він дивився на неї щиро, а потім раптом ніяково. Але та мить минула, і він усміхнувся.

— А до якої території загалом придивляєшся? — спитав.

— Міркувала про Південний Захід чи Скелясті Гори. Містечко середнього розміру, осісти десь у передмісті. Як зазвичай.

Як вони знали, ніхто їх не розшукував, але Алекс завжди була прихильницею, щоб розігрувати напевне, про всяк випадок. Та й все одно доведеться використовувати фальшиві посвідчення, адже Джуліана Фортіс офіційно загинула.

Деніелів спів раптом обірвався, а потім залунав знову, приглушений рушником.

— Я знаю містечко, яке, можливо, згодиться.

Алекс поволі захитала головою. Мабуть, він уже орендував будинок. Але хай що він уже зробив, ім’я собі вона обере самостійно.

— Звісно ж, ти знаєш.

— Як тобі Колорадо?

Епілог

Адам Копецки, склавши сьогоднішні течки на столі, потягнувся до телефону, уже заздалегідь напнувши на обличчя усмішку. У нього — найкраща робота у світі. Робота асистентом продюсера у виїзному кулінарному шоу має багато переваг, але для Адама це гнучкий графік роботи, затишний маленький офіс і майже безугавний потік позитиву.

Він відповідав за організацію відвідин усіляких дрібних сімейних харчевень, які його шеф-кухар показуватиме в шоу, однак, незважаючи на те, що він часом заздрив Бесс і Нейл, які повсякчас перебували в дорозі, зазираючи в кожну дірку в стіні, яку тільки знайдуть, він вважав, що робить те, що більше відповідає його темпераменту. Поза тим, Бесс і Нейл доводиться з’їсти чимало сміття, перш ніж знайдуть у бур’яні діамант, а Нейл ще й набрала щонайменше одинадцять кілограмів протягом останнього року в шоу; Адамові навіть довелося змайструвати собі стоячий стіл, аби його сидяча праця не почала на нього так само впливати. Крім того, через необхідність, ніхто й гадки не мав, хто такі Нейл і Бесс, а тому нікому надто не кортить отримати від них дзвінок.

Пообіддя у четвер було для Адама найулюбленішою порою. Сьогодні він телефонуватиме обраним.

За місяць шоу поїде до Денвера, а щасливцями обрано кав’ярню-барбекю у Лейквуді, кондитерку в самому центрі міста та неформатний гриль-бар, що розташовувався ближче до Боулдер-ситі, ніж до Денвера. Адам ставився до цього скептично, але Бесс наполягала, що маленький ресторанчик стане принадою випуску. Якщо, можливо, вони мають прибути на місце у п’ятницю ввечері. Місцина була популярним місцевим караоке-закладом. Адамові караоке було осоружним, але Бесс наполягала.

— Воно не таке, як ти гадаєш, Адаме, — пообіцяла вона. — То таке класне місце, що Шефу знадобиться парка. Ззовні непоказне, але заклад має стиль. Je ne sais quoi[10], тощо. На додачу власники добре підготовлені до знімання. Шеф-кухаря звати Натаніель Вікс — хіба не чудово? — повір мені. Звісно, я не хочу здатись непрофесійною, але я підбивала клинці. І впіймала облизня. Офіціянтка приватно зізналась, що він одружений. Найкращих завжди забирають першими, адже так, га? Але, кажуть, у нього принадний братик. Вечорами в барі править за викидайла. Я могла б повмовляти Шефа за нього.

Вона зняла безліч фото на свій iPhone. Як вона й зазначала, фасад був неприкметним. Типовий заклад на Заході: темне дерево, сільський стиль, салонна атмосфера. А решта фото зображали здебільшого тарелі зі стравами, які, як видавалось, були занадто стильними для такого непримітного закладу. Було кілька світлин шеф-кухаря, який їй так сподобався: високий, густа борода, густе кучеряве волосся. Адамові він не здавався надто принадним, але чи ж він у цьому знається?

Можливо, Бесс до смаку лісоруби. Часто на тлі виднілась низенька жіночка з темним коротким волоссям, яка ніколи не дивилась у камеру. Мабуть, це дружина шеф-кухаря. У нього був перелік усіх, хто не має ліцензії на продаж спиртного. Шефа звуть Натаніель Вікс, отже, Кеннет — це, мабуть, його брат, що працює викидайлом, а Елліс — дружина.

Адам досі вагався, але Нейл також жваво здіймала великі пальці догори на знак схвалення «Хайдевей». Бо там найсмачніша їжа, яку вона куштувала за останні три сезони.

У них завжди було кілька запасних — на олівці були кав’ярня у Паркер і заклад, де подають тільки сніданки у Літтлетоні, але Адамові рідко доводилось телефонувати запасним. У шоу був цілий послужний список тих, кому вони пожвавили бізнес завдяки великому відсотку показів за перші два місяці після виходу шоу в ефір, а потім постійними повторами протягом року.

Було навіть кілька затятих шанувальників, які часом їхали слідом маршрутами «Шефа», обідаючи в кожному закладі, де знімалося шоу. Шеф завжди всіх нахвалював, а шоу регулярно привертало майже мільйон глядачів щовечора по неділях. Це найкраща у світі реклама й на додачу — безкоштовна.

Тому Адам був готовий почути, як на його дзвінок відреагували в барбекю-закладі з Лейквуда — «Свистячій Свині». Щойно він промовив назву шоу, власниця запищала. Адамові здалось, що він навіть розчув, як вона стукає об землю підошвами, стрибаючи угору-вниз. Достоту те саме, що вирости на порозі із величезними виграшними чеками від компанії «Publishers Clearing House»[11].

Щойно власниця опанувала себе, Адам розповів про буденні приготування, повідомивши їй дату приїзду, контактну інформацію, якої вона потребувала, підказуючи, куди б шоу хотіло отримати допуск, тощо. Вона на кожнім слові дякувала Адамові й час від часу сповіщала добру новину кожному, хто заходить у кімнату.

Адам уже сотню разів здійснював такі дзвінки, і завжди вони змушували його всміхатись і почуватись Святим Миколаєм.

Коли зателефонував у кондитерську, почув те саме, тільки у шефа-кондитера був такий заразливий глибокий сміх, що Адам сам не втримався й розсміявся. Цього разу дзвінок тривав довше попереднього, але, зрештою, Адам опанував себе, а от місцевий шеф-кухар так і не зміг.

«Хайдевей»[12] Адам залишив наостанок, знаючи, що співи на караоке у п’ятницю ввечері влаштувати буде трохи важче. Незважаючи на те, що Адамові здавалось, що шоу неабияк відхилилось від звичних закладів, він сподівався, що вони знімуть частину матеріалу в обід, а потім доповнять вечірніми розвагами і з того склепають щось годяще.

— «Хайдевей», слухаю, — на його дзвінок відповів жіночий альт. — Як можу Вам допомогти?

На тлі Адамові чулись сподівані звуки — дзенькіт чистого посуду, який складають, «стук-стук-стук» від приготувань на кухні, кілька бурмотливих розмов, які притишили, щоб не заважати розмові по телефону. Незабаром вони розмовлятимуть на весь голос.