Стефани Майер – Аптекар (страница 106)

Не минуло й секунди, як пролунав черговий оглушливий постріл у маленькій бетонній кімнаті, і цього разу почувся приглушений звук розбитого безпекового скла.

Крізь розтріщини, що розповзлись по склу, немов павутиння, просотувалось жовте світло, коли швидко один за одним пролунали ще чотири постріли. Постріли у відповідь не змінили малюнка на склі, отже, стріляли не в кімнату допитів; перестрілка досі відбувалась тільки в наглядовій кімнаті.

Вона пригнулась, просуваючись уперед, націливши пістолети на потрісканий квадрат на випадок, якщо звідти хтось вирветься. Але заворушилось з її боку; темна тінь кинулась у скляну мозаїку й, трощачи скло, ускочила в кімнату поруч.

Чоловік із наглядової кімнати перебував лише за три метри від неї, ближче, ніж снопи сіна, на яких вона тренувалась, тому все видавалось аж надто легким. Спершись на сталевий стіл, вона вистрілила в мундири, якими була сповнена кімната. Вона не дозволила собі зреагувати на те, що не бачила ані Деніела, ані Карстена. Вона наказала б Деніелові пригнутись, коли почалась стрілянина. А він тільки виконував накази.

А зараз гримів вир пострілів, проте жоден із них не був спрямований у неї. Солдати стріляли у скривавленого голого чоловіка, який виріс посеред них, розсипаючи кулями. На ногах досі стояло шестеро чоловіків у мундирах, але вона враз звалила трьох, перш ніж вони усвідомили, що на них нападають із двох боків. Падаючи, вони відкрили чоловіка в костюмі, якого заступали собою. Його очі зосередились на ній, коли вона стріляла, а тіло заворушилось, коли куля вже вилетіла з її пістолета. Вона не була певна, що поцілила йому не тільки в плече, коли він випав з її поля зору.

Вона не бачила, де стоїть Кевін, але бачила, що решта троє солдатів уже лежали на підлозі. З місця, де вона стояла, їй уже не було в кого цілитись.

Алекс прожогом кинулась на край розкритого вікна, скло тріскотіло під її ногами, і притулилась спиною до стіни збоку вікна.

— Оллі? — крикнув Кевін, сповненим самоконтролю голосом.

Коли вона почула його голос, її тіло сповнилось полегшенням.

— Так.

— Усе чисто. Перелазь сюди. Денні поранено.

Тим же потоком, яким щойно здіймалось тепло, її захлинуло крижаним холодом.

Устромивши пістолети в кишені, обгорнувши руки в поділ халата, вона кинулася через вкриту скляними зубцями віконну раму. Підлога була вкрита місивом зі скла та мертвих тіл у темних мундирах, у темно-червоних бризках, світла було вдосталь, аби освітити все довкола — обличчя, підлогу, стіни. Кевін відкидав убік тіло, яке, вочевидь, правило йому за щит. Досі хтось ворушився, а дехто мурмотів, хапаючи повітря. Хоча й не в цілковитій ясності, але він, мабуть, відчував, що все контролює, і, мабуть, справа була нагальна.

Деніел лежав у дальньому правому кутку: вона бачила біляве волосся, що обрамляло його бліду голову, але більшу частину його тіла прикривали два тіла в мундирах, що лежали, скорчачись, на ньому. Карстен лежав долі за кілька метрів, його сорочка поволі просотувалась кров’ю від численних вогнепальних поранень. Але його груди досі здіймались і опускались.

Щоб усе це проаналізувати, їй знадобилось менше секунди, уже дорогою навпростець до Деніела.

— Діверз живий, — пробурмотіла вона, проминаючи Кевіна, помічаючи бічним зором, як він киває і навприсядки рухається до віддаленого лівого кутка кімнати.

На солдатові, що лежав на грудях Деніела, крові було обмаль, але його обличчя було неприродно пурпурового відтінку, а на губах зібрались рожеві бульбашки. Мимохідь глянувши на чоловіка, що простягнувся на Деніелових ногах, вона помітила ті самі ознаки. Обидва помирали від отрути з каблучок на Деніелових руках. Коли вона намагалася стягнути паралізованого першого чоловіка з Деніела, на губах солдата зібрались чергові бульбашки кривавої піни.

Частина її перебувала дуже далеко від того, що зараз коїлось навколо, — та частина, якій хотілось кричати, панікувати й набирати повні груди повітря. Вона відчувала, як крижаний страх допомагає їй мислити зосереджено та чітко. Час для істерик випаде згодом. А зараз вона має поводитись, як лікар на полі бою, діяти швидко й упевнено.

Нарешті Алекс скотила чоловіка з грудей Деніела, і раптом усе залляло кров’ю. Роздерши змоклу наскрізь яскраво-червону сорочку Деніела, вона дуже швидко знайшла джерело. І увесь її досвід, усі роки праці найманим лікарем-травматологом говорили їй, що вона запізнилась.

То був ідеальний смертоносний постріл: угорі, з лівого боку грудей. Хай хто випустив ту кулю, він чудово знав, що робить. Це один із небагатьох пострілів, які звалюють людину замертво, постріл просто в серце, коли помираєш ще до того, як упадеш на землю. Мабуть, він помер ще до того, як відчув біль.

І вона нічого не могла б удіяти, навіть якби ні на мить від нього не відходила. Вона дозволила йому прийти з нею сюди, щоб її захистити, і цей вибір убив його достоту так само, як ця куля в його серці.

Розділ 31

Усе мало трапитись не так. Пістолети мали націлювати на Алекс і Кевіна. У сум’ятті ніхто в неї не стріляв і разу; вона була ціла й неушкоджена. Деніел мав бути тлом, непомітним. Жодних причин, аби стріляти в нікому не відомого помічника, не було. Цей вправний стрілець мав цілитись в Алекс.

Вона знала, що їхній план був сповнений вад, але їй навіть на думку не спадало, що вона може вийти зі стрілянини без жодної подряпини. Це Деніел мав усіх пережити.

У голові промайнула, як блискавка, низка безіменних облич бандитів, котрих вона не змогла врятувати. Одне з них мало ім’я — Карло. Він помер так самісінько. Вона нічим не могла зарадити. Як тоді сказав Джоуї Джі? — «Когось надбали, когось втратили». Але як вона переживе цю втрату?

Та частина її, що розривалась від крику, перебувала вже дуже близько до поверхні. Лише шок не підпускав приступ горя. Непорушна пауза була безкінечною, сповненою кришталевої ясності, гостро окреслюючи кожну деталь. Вона чула, як десь вдалині триває боротьба, і чула слова Кевіна, який кричав щосили: «То де твій розлогий периметр зараз, Діверзе?» Вона відчувала мускусний сморід від жертв своєї отрути й теплий, живий запах свіжої крові. Вона чула важке дихання за спиною, де, помираючи, лежав Карстен.

Раптом вона почула ще один глухий, хрипкий вдих, поруч із її нахиленою головою.

Вона, навіть не усвідомлюючи, що заплющилась, різко й широко розплющила очі. Цей звук їй знайомий.

Ошаліла, вона рвучко зняла з руки рукавичку й міцно притиснула, розправивши, її до отвору в Деніелових грудях. Вона, не ймучи віри власним очам, спостерігала, як його легені через силу намагались вдихнути повітря крізь латекс. Вона підняла край рукавички, щоб він видихнув, давши повітрю вийти, потім знову розправила рукавичку йому на грудях, аби він вдихнув.

Він — дихає.

Але як? Мабуть, куля якимось дивом оминула серце, хоча постріл здавався ідеальним. Ще раз перевіривши, вона побачила, що насправді крові було не так багато, як їй спершу здалося. Недостатньо як для пострілу в серце. І він дихав, чого б не відбувалось, якби куля пройшла як слід.

Просунувши другу руку йому під плече, вона хаотично почала намацувати вихідний отвір. Її пальці намацали, де розірвано його піджак; вона просунула пальці в цю дірку, потім в отвір у його спині, намагаючись перевірити дихальні шляхи. Отвір здавався не більшим, ніж у грудях. Куля прошила його наскрізь.

— Кевіне! — у її грубому крику зосередилась уся паніка, відчувати яку вона була не в змозі через заціпеніння. — Мені потрібна моя скриня. Негайно!

І знову рух, але вона не озирнулась, щоб подивитись, чи то Кевін допомагає їй, чи Діверз-переможець прийшов, аби убити її. Вона збагнула, що їй навіть байдуже, Діверз це чи ні; вона не боялась нічого, що він міг скоїти з нею. Бо якщо Кевін не в змозі підвестися, і вона не отримає те, що їй негайно потрібно, Деніел помре за лічені хвилини.

У неї були запаси всього, що їй потрібно, у машині, але вона гадки не мала, як витягти Деніела нагору.

Щось металеве гепнулось додолу біля її лівого ліктя.

— Сумки на блискавці, — несамовито командувала вона. — Відділення на самому споді, ліворуч, а стрічка має бути десь на самому верху.

Кевін виклав усе, що їй потрібно, на груди Деніела, біля її руки. Стрімко, на видиху, вона змінила рукавичку на поліетиленовий пакунок, наказавши Кевінові міцно приклеїти його стрічкою із трьох боків. У неї не було нічого, що правило б за клапан, який випускав би надлишок повітря, тому їй довелося не заклеювати з четвертого боку. Він втягуватиметься на місці отвору, коли Деніел вдихатиме, і випускатиме повітря, коли він видихатиме.

— Переверни його до мене, маю закрити вихідний отвір.

Кевін обережно перевернув свого безтямного брата до себе. Вона сподівалась, що така поза зменшить тиск у його неушкодженій легені. Їй довелося ненадовго відпустити рану, поки Кевін пересував його, а потім ще на одну безцінну секунду, поки Алекс розтинала скальпелем його сорочку та піджак, щоб не заважали. Розглядаючи калюжу крові під ним, Алекс приклеїла ще один поліетиленовий пакунок до спини Деніела. Справді, не так і багато крові. Дивом куля цілковито проминула його серце, а також основні судини. Вихідний отвір був, на око, чистим, жодних уламків кістки вона не помітила. Якщо вона зможе зробити так, щоб він дихав, то допоможе протриматись йому ще годинку.