Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 37)

Меріон відчуває, як прискорюється її серцебиття. Вона цього не очікувала. Ерін пильно дивиться на неї.

— То це були ви? — знову питає Ерін. Тепер вона говорить голосніше, з відтінком підозри.

— Ні, — каже Меріон. — Не я.

Здається, вона звучить переконливо. Вона завжди вміла брехати, але зараз вона не готова до цієї розмови. Вона не може викинути з голови Ейвері, яка сидить у підвалі.

Та Ерін не зводить із неї очей.

— Це були ви, чи не так? Ви сказали поліції про Раяна.

Господи. Ерін підводиться зі стільця, що голосно шкрябає по підлозі.

— Ви брешете, — звинувачує Ерін. — Я бачу. Навіщо ви брешете?

Ерін говорить дуже голосно. Меріон теж підводиться й відступає, притиснувшись спиною до кухонної стільниці. Ерін схожа на одержиму. Меріон пригадує, що вона напала на Раяна в його власному домі через підозри, які вона на нього навела.

— Я не брешу, — заперечує Меріон. Треба з цим розібратись і вигнати цю жінку.

Але Ерін явно їй не вірить.

— Чому? Чому ви це заперечуєте?

Меріон намагається зібратися з думками. Власне, вона однаково збиралась вийти на широкий загал як

свідок, коли Ейвері не стане. Вона б цим насолоджувалась. Вона навіть на це чекає. Вона говорить дуже тихо:

— Гаразд, це була я.

— Навіщо ви це заперечували? — питає Ерін. — Це правда? Ви бачили, як вона сідала в його машину? — різко й голосно говорить вона.

Меріон збирає останні сили. Треба дотримуватись своєї версії. Вона навмисно говорить ледь чутно.

— Я не хотіла розголошувати свого імені, бо ховаюсь від колишнього чоловіка, який бив мене. Він вб’є мене, якщо знайде, — каже Меріон. Вона грає дуже достовірно. Вона майже переконала саму себе, що колишній чоловік хоче її вбити. — І, так, — каже вона. — Я дійсно бачила, як Ейвері сідала в машину Раяна того дня. — Вона дивиться Ерін в очі. — Це правда.

Вона хоче заспокоїти цю жінку, розрядити ситуацію. Коли вона все дізнається, то, мабуть, піде. Але відбувається інше.

— Ви абсолютно впевнені, що то була Ейвері?

— Абсолютно.

— То якого біса ви так довго чекали, перш ніж повідомити? — кричить Ерін. — Ви знали, що Ейвері зникла! Всі знали! Але ви чекали більше доби!

Обличчя Ерін посиніло від люті. Із рота летять бризки слини. Меріон здається, що Ерін її вдарить. Ситуація вийшла з-під контролю. Меріон намагається її заспокоїти:

— Я ж кажу, я боялась чоловіка…

Ерін хитає головою, відмовляючись це приймати:

— Ні! Ви могли одразу повідомити й не називати свого імені. Не було необхідності вичікувати. Вона

могла б уже повернутись додому, якби ви повідомили одразу!

Тепер вона схлипує. Плаче і кричить:

— Але ви цього не зробили. Якщо моя донька… мертва, це на вашій совісті!

— Забирайтесь із мого дому, — каже Меріон із холодною люттю. Треба, щоб ця жінка негайно пішла.

Ерін кидає на неї останній сповнений ненависті погляд і кулею вилітає з будинку.

Меріон зачиняє за нею двері. Серце вистрибує їй із грудей. Потім жінка повертається до кухні й схиляється над столом, міцно вхопившись за нього руками. Вона дивиться на двері підвалу. Чи чула все це Ейвері? Звісно, могла почути, навіть із підвалу.

Розділ 42

Ейвері стоїть на невеличкому сходовому майданчику за дверима кухні. Вона знає, що Меріон там, за кілька кроків від неї, адже вона все слухала. Вона почула стукіт у двері та впізнала голос мами. Потім почула кроки, що швидко стихли. Ейвері дійшла висновку, що Меріон не хотіла, аби вона підслухала їхню розмову. Цікаво чому.

Звісно ж, Меріон сподівалась, що вона сидітиме нишком у темній спальні, бо не хоче, аби її знайшли. Але Ейвері захотіла дізнатись, що відбувається, тож обережно піднялася вкритими килимом сходами і причаїлась під дверима.

Почуте приголомшило її. То це Меріон зателефонувала на гарячу лінію та сказала про машину Раяна Бланшара, відвівши підозри від її батька? Це брехня. І це її розлютило. Навіщо вона це зробила?

Та Ейвері все одно поки не збиралась виходити зі схованки, щоб не зіпсувати свій план.

Її мама вже пішла, а Ейвері стоїть за дверима, закипаючи від злості й думаючи, що робити. Вона могла б негайно відчинити двері та сказати Меріон, що все чула. Та з величезними зусиллями дівчинка все ж мовчки повертається в свою спальню.

Мобільний Вільяма Вулера, що лежить на столику в його номері, раптом дзвонить. Він нервово бере слухавку. — Так?

— Вільям?

Це його дружина. Голос у неї засмучений.

— Що трапилось? Її знайшли?

— Ні, але я знаю, хто той свідок.

Невже їй сказала поліція? Йому вони не сказали.

— Хто? — різко питає він.

— Меріон Кук. Вона мешкає на нашій вулиці.

Він спирається на узголів’я ліжка. Меріон Кук. Це так приголомшливо — почути, що свідком виявилась знайома людина.

— Як ти дізналась?

Він вражено слухає її розповідь. Вона зробила набагато більше, ніж він.

— Спершу вона заперечувала, — каже Ерін. — Але тоді зізналась. Каже, ніби це правда, що вона бачила, як Ейвері сідала в машину Раяна. І, очевидно, поліція їй повірила, бо його взяли під варту. Але, Вілья-ме, — схлипує вона. — Чому вона так довго чекала? Вона бачила, як він її забрав. Якби вона одразу повідомила…

Вільям із нею згоден. Якби вони дізнались раніше, могли б знайти її вчасно. А тепер… Вони обоє розуміють, що вже може бути запізно.

Він відчуває, як у його грудях теж наростає лють. Він не може підібрати слів.

— Вільяме?

— Не можу повірити, — каже він. Його голос тремтить. — Вона працює медсестрою в моїй лікарні.

Він почувається так, ніби його зрадили. Вона знала, що Ейвері сіла в машину Раяна, але більше доби мовчала, хоч це було в усіх новинах, її скрізь шукали, а поліція

підозрювала, що це Вільям скривдив свою доньку. А вона мовчала. Чому? Меріон багато мусить пояснити. Але якщо вона каже правду і Раян дійсно викрав Ей-вері… Кімната починає крутитись перед його очима.

— Я не знала, що ви разом працюєте, — каже Ерін. — Вона про це не згадувала. — Вона ридає. — Якщо він не заговорить, ми ніколи не дізнаємося, що з нею сталось.

Коли вона кладе слухавку, Вільям не може зібрати думки докупи. Ерін думає, ніби Меріон каже правду про Ейвері та Раяна. Навіщо б вона таке вигадувала? Але він не хоче, щоб це було правдою. Бо, якщо це правда, Ейвері вже, мабуть, мертва.

Спочатку Вільям думав, що Ейвері втекла. Він єдиний, крім самої Ейвері, хто знає, що того дня він ударив її так сильно, що вона впала. Йому до глибини душі соромно за це. Він пригадує, як сів у машину. Почав вагатись. Хотів повернутись і благати її пробачити його. Але не зробив цього. Він єдиний, хто розуміє, наскільки вона, мабуть, розлютилась. Він знає, що вона вміє бути мстивою. Він думав, вона втекла, але час минав і ця версія почала здаватися дедалі менш імовірною. Спершу він боявся, що вона от-от з’явиться й усім розповість, що він ударив її. Та потім йому стало страшно, що її дійсно хтось викрав, а його можуть помилково заарештувати за вбивство. Але тепер стало набагато гірше. Найімовірніше, її викрав і вбив син жінки, яку він кохає.

Меріон довго стоїть схилившись над кухонним столом. Ситуація вийшла з-під контролю. Вони кричали доволі

голосно. Вона намагається згадати, що конкретно сказала, але в голові у неї безлад. Чи могла Ейвері все це чути?

Треба спуститись і поговорити з дівчинкою, відповісти на її питання та вимоги. Що довше вона чекатиме, то злішою та нетерплячішою ставатиме Ейвері. Треба подумати. Вона відкриває холодильник і дістає відкорковану пляшку вина. Наливає собі келих і швидко випиває.

Треба поговорити з Ейвері. Що довше вона тягтиме, то важче це буде.

Ейвері чує, як вгорі відчиняються двері на кухню. Вона не зачиняла свою спальню. Настрій у неї кепський. Довго ж Меріон чекала. Мабуть, не могла вирішити, що казатиме. Ейвері сидить на ліжку. Вже майже одинадцята, а отже, скоро почнуться новини.

Меріон заходить у кімнату й дивиться на неї, схрестивши руки на грудях.