Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 33)

Вона надивилась на страждання Вільяма, потім пішла до таксофона, зателефонувала на гарячу лінію і сказала, що бачила, як Ейвері Вулер сідала в машину Раяна Бланшара. А коли його одразу не заарештували, вона це повторила, додавши подробиць стосовно зовнішнього вигляду Ейвері. Вона сказала, що хоче прийти у відділок, але то була брехня. Вона не збиралась завчасно себе викривати.

На жаль, поліція вийшла на неї раніше, ніж вона хотіла, але у неї вже була напоготові історія про чоловіка-тирана. Тепер Раяна Бланшара заарештували і Нора, мабуть, божеволіє.

Коли все трохи заспокоїться, Меріон позбудеться Ейвері. А тоді вже з’явиться на публіці зі своєю версією і стоятиме на ній до останнього подиху.

Еліс Сетон побачила у вечірніх новинах, що Раяна Бланшара взяли під варту. Їй відлягло від серця. Вона не може цьому зарадити. Дженна не знає, в чому звинувачували її брата, Дерека. Еліс і Піт хочуть зберегти це в таємниці. Можливо, оскільки Раяна заарештували, все це скоро скінчиться.

Та вона не сказала чоловіку, чим займалась, коли Ґаллі поїхала. Як вона перерила весь дім, шукаючи труп мертвої дівчинки. Як вона обнишпорила погріб, бойлерну, горище, кожен закуток, де можна було сховати тіло, навіть сарай на задньому подвір’ї. Це вона забере із собою в могилу.

Їй дуже соромно, що уява довела її до такого. Соромно, що вона таке подумала про свого сина, навіть на мить. Вона визирнула у вікно й побачила машину. Визирнула пізніше, і вона досі стояла там. Вона зрозуміла, що за нею стежать. Це посилило її параною. Та зрештою, коли вона все обшукала, коли переконалась, що поліція нічого тут не знайде, вона сіла, написала список покупок і поїхала в крамницю. Шукати нíчого. Вона впевнена.

Тепер усе буде добре, адже Раян у в’язниці. Вона думає про Нору Бланшар, яку трохи знає, бо їхні доньки

вчаться в одній школі. Важко й уявити, як їй зараз. Як їм усім зараз.

Потім думає про свого сина. Це було таке потрясіння дня нього. Для всіх них. З часом він це переживе, каже собі Еліс. Все мине, й вони ніколи про це не згадуватимуть.

Розділ 36

Ерін Вулер блукає будинком, ніби привид, що не може упокоїтись. Їй трохи полегшало, коли заарештували Раяна. Вона пригадує його обличчя, коли вона повалила його на підлогу. Він видавався винним.

Вона мусить довіритись поліції, вірити, що вони знають свою справу. Принаймні вони знайшли свідка. Хотіла б вона знати, хто це. Та знає лише, що це має бути хтось місцевий, можливо, з їхньої вулиці. Як інакше б він усе те побачив і впізнав машину? Чому ім’я свідка тримають у таємниці? Вона хоче знати, хто це. Вона хоче знати, хто так довго чекав, перш ніж розповісти поліції, хто викрав її доньку. Мабуть, вона мала б відчувати вдячність до цього свідка, але відчуває лише неймовірну лють. Чому той свідок одразу не повідомив поліції, що бачив? Як можна логічно пояснити, що дев’ятирічна дівчинка сідає в машину дорослого чоловіка? Через це пошуки почали не одразу. То якого біса та людина одразу не пішла в поліцію? Можливо, тоді б її доньку врятували. Вона хоче піти до того свідка, як ходила до Раяна, і спитати, чому?

Якщо Ейвері не повернеться, вони цього не переживуть. Ерін навіть не уявляє, як це травмує її сина. Їх усіх. Як це їх змінить. Вона відчуває, що вже змінилась. Вона вже ніколи не дивитиметься на світ колишніми очима.

Вона так переживає за Майкла. Підіймається сходами, стукає в його двері й відчиняє. Її син сидить на ліжку з ноутбуком, блідий і переляканий.

— Може, щось поїси? — питає вона.

— Ні.

— Ти нічого не з’їв за вечерею, — каже вона.

— Як і ти.

Вона глибоко зітхає:

— Поділимо сендвіч, якщо я зроблю?

— Гаразд. — Здається, йому відлягло. І тоді вона розуміє, що, крім усього іншого, джерелом страхів для свого сина стала і вона сама.

— Спускайся вниз, я зроблю сир на грилі.

Він його дуже любить.

Вільям Вулер сидить у своєму номері й просто дивиться в стіну. Він не може викинути з голови Раяна Бланшара й те, що той міг зробити з Ейвері. Він міг її мучити, а тоді зрештою вбити. Треба це визнати. Ейвері може вже до них не повернутись. Він схлипує, затуливши долонями обличчя.

Тепер, коли у викрадача є конкретне ім’я, стало ще страшніше. З’явився свідок. Отже, мабуть, це правда. Він гадає, хто це може бути й чому поліція приховує його. Він із відразою дивиться в телевізор і бачить, як забирають Раяна. Приємний на вигляд хлопець. Він здається таким нормальним.

Одразу думає про Нору. Він її не звинувачує. Не може. Діти стають такими, якими стають, попри всі зусилля й добрі наміри батьків. Він знає це завдяки Ейвері. Вони з Ерін робили все можливе, щоб любити

її, підтримувати, але вона така, як є, і цього не змінити. Залишається лише вірити й сподіватись, що їм колись це вдасться. А от із Майклом усе гаразд. Вони виросли в одній родині, в одному домі, але абсолютно різними.

Якщо Раян розбещувач дітей, викрадач і вбивця, Вільям не звинувачує ані Нору, ані її чоловіка. Не вони його таким зробили. Він таким народився. Вільям у цьому переконаний. Він кохає Нору, але тепер між ними є цей… тягар. Так, тягар, інакше й не скажеш.

Чоловіку Нори довелося тримати її, коли забирали їхнього сина. Вона не відпускала його, ридала, вила. Полісмен мусив відривати її від сина, спершу акуратно, а тоді вже рішучіше.

Коли його відвели в камеру, вона повисла на руках чоловіка. Ноги майже не тримали її, тож йому довелось тягти її до стільця. Раптом вона перестала плакати, впавши в ступор.

Тепер Олівер Фуллер намагається привернути її увагу. Він каже, що це ще не кінець. Що Раян, найімовірніше, повернеться додому вже за пару днів. Вона намагається зосередитись на словах адвоката. Він каже, що надія є.

Фуллер каже:

— Якщо у них не буде реальних доказів, вони не зможуть його тут тримати.

— Яких ще доказів? — питає Нора.

Її мозок вимкнувся. Поліція вже була в них удома. Вони обшукали машину Раяна. Наскільки їй відомо, вони нічого не знайшли.

— Я маю на увазі її тіло, — каже Фуллер обережно.

Нора заніміло втискається в стілець. Зараз вона вперше сподівається, що доньку Вільяма не знайдуть.

— Хто той свідок? — похмуро питає Ал. Він максимально блідий.

— Не знаю. Вони не зізнаються, — говорить адвокат.

Ще трохи поговоривши, вони переходять до питання оплати послуг адвоката. Нарешті Ал підводить дружину на ноги й вони ідуть до машини. Надворі вже майже темно. Її рве на шматки від того, що вона мусить лишити сина за ґратами. Що з ним там буде? Їм доводиться проштовхуватись через натовп репортерів, які чекають біля відділка. Вона затуляє голову руками, а полісмен намагається їх розігнати. Зрештою вони сідають у машину Ала й зачиняють двері. Ал заводить двигун. Звук якийсь порожній.

Дорогою додому Нора мовчить, не в змозі зібрати думки докупи. Вона переконує себе, ніби не вірить, що Раян убив маленьку дівчинку, але їй усе одно до смерті страшно. Вона ніяк не може ні на що вплинути. Нарешті вона кидає косий погляд на Ала, який дивиться перед собою, міцно стиснувши кермо. Коли на його обличчя періодично падає світло ліхтарів, видно, якого воно жахливого відтінку. Цікаво, про що він думає. Чи вірить, що їхній син винен? Чи знає він більше за неї? Це вже певний час не дає їй спокою. Чи достатньо Ал мстивий, щоб скривдити доньку Вільяма?

Вона тихо каже:

— Але?

Розділ 37

Здається, він її не чує.

— Але? — повторює вона впевненіше.

— Що? — відповідає він.

Тепер вона мусить це сказати. Слова застрягли їй у горлі, ніби погано пережована їжа. Вона нервово відкашлюється.

— Думаєш, її викрав Раян?

Він дивиться на неї.

— Чорт забирай, як ти можеш навіть питати таке?

— Мабуть, ти й сам про це думав, — каже вона.

— Він цього не робив, — каже Ал. Він говорить переконливо, наче впевнений у цьому. — Він на таке не здатен. Ти мала б це знати, ти ж його мати.

Вона ігнорує цю критику.

— Знаю, — каже вона. — Мабуть, мені просто треба було почути це від тебе. — Потім зляканим голосом додає: — Просто… я не впевнена, що Олівер йому вірить.

Зависла довга мовчанка. Тоді Ал каже:

— Він адвокат. Йому байдуже.

— А я думаю, що не байдуже, — каже Нора.

— Не має значення, що він думає, — відрубує Ал. — Він зробить усе можливе.

Чи наважиться вона сказати те, про що дійсно думає? Вона починає плакати.

— Це все моя провина.

Ал мовчить. Вона знає, що тут він не збирається з нею сперечатись. Він вірить у Божу кару.

Вона розуміє, що він розлючений через її роман. Але наскільки розлючений? Що він міг накоїти? Вона дивиться крізь вікно в темряву, на зустрічні машини.

— Пробач, Але. Пробач за роман із Вільямом, за все. Мені шкода.

— А, то тепер тобі шкода? Чомусь до цього не було, — каже він злісно.