Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 32)

— Ні, — каже Ейвері.

Меріон різко на неї дивиться. Обличчя дівчинки пашить від гніву.

— Ні, це неправда!

Вона повертається до Меріон. Та хитає головою, вдаючи співчуття, але досі прислухається, чи не скажуть щось про свідка.

— Місцеві мешканці пережили одночасно шок і полегшення… — продовжує ведуча, але більше не розповідає нічого нового.

Меріон дивиться на Ейвері. Вона знавісніла. Коли вона така, стає трохи страшно.

— Може, тобі краще піти додому, — каже Меріон, ніби між іншим. Та вона це не серйозно. Ейвері не може піти додому. У Меріон є власний план, про який не знає Ейвері.

— Ні.

Меріон уже зрозуміла, наскільки вперта й зухвала ця дівчинка.

— Я хотіла, щоб він заплатив, — скаржиться Ейве-рі. — Я хотіла, щоб його звинуватили!

— Я знаю, — каже Меріон.

— А тепер ти кажеш, щоб я йшла, — каже Ейвері насуплено. — Мені тут подобається.

Меріон починає дратуватись. Звісно, їй тут подобається. Живе наче принцеса. Їй приносять їжу, вона насолоджується увагою, яку привернуло її зникнення, читає про себе в газетах. Усе це тішить її неймовірний нарцисизм.

Але не їй вирішувати. Все буде не так, як собі думає Ейвері Вулер.

Розділ 34

Ейвері не зводить очей із жінки. Меріон хоче, щоб вона пішла звідси. Ніхто не хоче бути з нею. Це бісить Ейвері. Тепер і Меріон, її помічниця, її таємна подруга, хоче її позбутись.

Мабуть, вона боїться тримати Ейвері у себе, коли навколо всі її шукають. Мабуть, переживає, що її заарештують, якщо хтось довідається. Що ж, може, їй таки варто переживати, думає Ейвері. Меріон не слід плекати ілюзій щодо того, хто тут головний. Це не Ме-ріон. Меріон погодилась їй допомогти, але вона кине її під автобус, якщо знадобиться.

Тут головна Ейвері. Якщо вона скаже поліції, що весь цей час була в підвалі Меріон Кук, проблеми будуть не у неї, а у Меріон. Меріон відповідатиме за це. Ейвері лише дев’ять років. Дорослі не мають дозволяти зниклим дівчаткам ховатись у своєму підвалі, поки цілий світ їх шукає.

Меріон від початку це знала, але, здається, до неї лише зараз почало по-справжньому доходити. Може, не така вона й розумна. Власне, вона здивувалась, що Меріон погодилась їй допомогти. Можливо, вона таки дурепа.

Якось Ейвері гралася в лісі, за будинком Меріон, коли та з нею привіталась. Ейвері було тоді дуже самотньо.

— Ти донька доктора Вулера? — спитала вона. Меріон здавалась привітною.

— Так, — сказала вона й підійшла ближче.

— Я Меріон, — сказала та. — Я медсестра. Працюю в лікарні з твоїм татом.

— А, — сказала Ейвері, втрачаючи інтерес.

— Хочеш печива? Я щойно спекла.

Ейвері задумалась.

— З шоколадними крихтами, — сказала Меріон.

Ейвері вчили не говорити з незнайомцями. Але їй подобалось печиво з шоколадними крихтами, а ця жінка не така й незнайомка. Вона їхня сусідка й працює з її татом.

— Звісно.

Ейвері зайшла за нею в дім крізь кухонні двері. Будинок виявився скромнішим, ніж її. Здається, Мері-он хотіла дізнатись про неї все. Питала про школу, про її родину. Ейвері здалось, що весь цей інтерес до неї трохи дивний, але, зрештою, дорослі такі. Ставлять багато питань. Вони не такі, як діти. Вона була не проти. Нею мало хто цікавився. Тож вона розповіла їй про маму з татом і про те, як вони через неї сваряться.

— Невже? — спитала Меріон. — Але чому вони сваряться?

— Бо я проблемна, — сказала Ейвері.

— Як на мене, ти чудова дівчинка, — усміхнулась Меріон.

Ціле літо після цього вона часто заходила до Меріон. Ішла через ліс за будинками на її заднє подвір’я. Переважно заради печива. Вона нікому про це не казала. Було соромно не мати друзів свого віку. І коли вона захотіла десь ненадовго сховатись після того, як її вдарив батько, на думку їй спала лише Меріон.

Цікаво, чи Меріон досі думає, що вона чудова дівчинка. Мабуть, ні. Вона обертається до Меріон, яка досі сидить поруч.

— Ти боїшся, що нас викриють, — каже Ейвері.

Меріон дивиться на неї.

— Нас не викриють.

Здається, вона дуже в собі впевнена.

Меріон забирає посуд і прямує до сходів. Поставивши тацю на кухонний стіл, вона зачиняє двері підвалу. Вона завжди тримає їх зачиненими, щоб Ейвері не блукала будинком. Але Ейвері знає правила. Вона й не намагалася вибратись із підвалу, щоб її не побачили. Вона не знає, що її замкнули.

Меріон притуляється до дверей.

Може, дівчинка в підвалі й розумна, але їй лише дев’ять і вона знає не все. Вона й гадки не має, що насправді відбувається. Ейвері, яка сховалась у підвалі, не уявляє, у що вплуталась. Вона не знає, що замислила Меріон.

Ейвері не здогадується, що Меріон одержима її батьком. Вона вже давно до нестями в нього закохана. Думає про нього вдень і вночі. Постійно намагається натрапити на нього в лікарні. Заради цього вона живе. Вона фантазувала про те, що вони покохають одне одного й вона буде з ним, таким гарним лікарем. Хоч і знала, що він одружений і має родину. Та безліч привабливих чоловіків, серед яких є й лікарі, кидають дружин та дітей, щоб одружитись із кимось молодшим і привабливішим. Вона не вважає себе красивішою за його дружину, але вона й не гірша. Меріон бачила

її на кількох заходах у лікарні. Весь останній рік вона намагалася привернути його увагу, але він на неї не зважав. Вона подумала, що, можливо, він просто хороший чоловік, вірний своїй дружині. І це змусило її ще більше ідеалізувати його. Він став для неї викликом.

Коли вона побачила його доньку за своїм парканом, то запросила до себе й підкупила печивом. Вона почала з нею спілкуватись, адже Меріон хотіла якомога більше дізнатись про доктора Вулера та його родину. Жінка подружилася з дівчинкою, але нікому про це не казала. Вона не збиралася розповідати доктору Вулеру, що постійно говорить із його донькою. Він міг би вирішити, що вона його переслідує.

Це могло тривати вічно. Вона могла тішити себе надіями та фантазіями, милуватись ним у лікарні. У її голові розігралась ціла мильна опера. І їй було б цього достатньо, якби тиждень тому вона не побачила його з Норою Бланшар.

Розділ 35

Меріон поралась у лікарняній комірчині, коли хтось швидко зайшов у сусідню кімнату. Вона почула чоловічі кроки. Хтось тихенько зачинив двері. На мить вона застигла. А тоді почула глибокий хрипкий голос доктора Вулера. Він був повний пристрасті.

— Іди сюди.

Меріон почула жіночий стогін та звуки поцілунків, які складно з чимось переплутати. Зітхання, ще стогін. І тут вона відчула, що весь її світ розвалюються. Доктор Вулер виявився нехорошим чоловіком, невірним своїй дружині. Він їй зраджував. І не з Меріон.

Вона відчула неймовірну лють. Він завжди поводився так, ніби її не існує, ніби він її не бачить, навіть коли вона з ним говорила, коли всіма силами намагалась привернути його увагу. І ось він в обіймах іншої. Їй перехопило подих. Вона мусила дізнатись, хто це. Вона підкралась до прочинених дверей комори й обережно визирнула. Доктор Вулер притискав до себе жінку, яку вона одразу впізнала — Нору Бланшар, волонтерку з лікарні, її сусідку. Звісно. Вона тут найгарніша. Хто б ще це міг бути. Розгублена Меріон кілька хвилин мовчки стояла за дверима, терпіла, доки вони не відпустили одне одного й, важко дихаючи та всміхаючись, почали вдягатись.

— Я вийду перший, — сказав доктор Вулер.

Нора кивнула.

— Скоро побачимось, — сказав він, востаннє поцілував її та пішов.

Меріон і далі нерухомо стояла за дверима, не знаючи, що робити. Поговорити з Норою? Вона дуже хотіла піти й дати їй ляпаса, вчепитись у її обличчя нігтями, спотворюючи його, лишаючи шрами. Її охопив гнів і ревнощі, розчарування й безпорадність. Вона дивилась, як та жінка, така бездоганна й бажана, поправляє волосся. Вона така красива. Поруч із Норою Меріон завжди почувалась непоказною, але тепер вона просто ненавиділа себе. Вона не могла з нею змагатись. Він сказав «скоро побачимось». Очевидно, це у них уже давно. Вони явно закохані. Між ними стільки пристрасті. Пристрасті, яку вона хотіла собі. Тепер вона уявила, як він кидає свою родину, але не заради неї, а заради Нори Бланшар.

Меріон не вийшла й нічого не сказала цій жінці. Вона просто стояла в комірчині, доки Нора не пішла. А потім вона відпросилась додому посеред зміни. Це було за кілька днів до того, як Ейвері з’явилась у неї на порозі з підпухлим обличчям. Меріон впустила її та вислухала розповідь про те, як батько її вдарив. Вона не знала, чи вірити Ейвері. Чому він узагалі був удома посеред дня? Він мав бути на роботі. Але ж хтось точно її вдарив і вона явно гнівалася на батька. Можливо, це таки була правда. Меріон і сама досі на нього гнівалася.

Ейвері виклала їй свій дитячий план сховатись і на якийсь час удати, що її викрали. Вона спитала, чи може побути у Меріон. Вона хотіла, щоб її батько пошкодував.

Вона хотіла, щоб його звинуватили. Меріон теж хотіла завдати Вільяму Вулеру болю. Єдине, чого вона хотіла ще більше — завдати болю Норі Бланшар. І вона знайшла для цього нагоду.

Тож вона дозволила Ейвері сховатись у себе в підвалі. Вона сказала їй не виходити, щоб хтось не побачив її крізь вікно, а тоді, наче зла стара відьма, Меріон тихенько замкнула двері.

Меріон приходила до неї, і вони разом стежили за розслідуванням та гріхопадінням доктора Вулера по телевізору. Меріон подобалось дивитись, як він страждає. Можливо, подобалось більше, ніж самій Ейвері. Так йому й треба. За те, що ігнорував її, за те, що зраджував дружині, за те, що обрав красивішу за неї жінку. Вона раділа, що зникнення Ейвері привернуло до доктора Вулера пильну увагу поліції. Вона сподівалась, що вони довідаються про його роман із Норою Бланшар і це зруйнує його життя, зруйнує шлюб і родину Нори, її комфортну мильну бульбашку. Та це ще не все. Того дня, перед тим, як прийшла Ейвері, вона побачила, як Раян Бланшар їде вулицею. Вона знала, що робити, аби остаточно вирвати серце Нори з грудей.