Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 30)

— Ні, — каже вона, відчуваючи, що червоніє. — Я не телефонувала на гарячу лінію.

— Ми хочемо, щоб ви поїхали з нами у відділок, — каже інший полісмен.

Ні. Вона не хоче, аби хтось бачив, як її забирають у відділок. Вона не може так ризикувати.

— Я поїду, але не з вами, не в поліцейській машині. Я приїду за кілька хвилин на своєму авто.

Полісмени дивляться один на одного. Вибір у них не великий. Зрештою, вони знають, хто вона й де живе.

— Гаразд. Якщо ви не приїдете, ми повернемось, — каже він.

Ґаллі готує чергову чашку кави в їдальні, коли з’являється Бледсо.

— Її знайшли, — мало не кричить він. — Нашого свідка. Ми знаємо, хто це. Вікс упізнав її голос. Вона їде сюди.

Втому Ґаллі наче рукою зняло. Ніби вона випила десять чашок кави.

І от Ґаллі роздивляється жінку, що сидить навпроти в кімнаті для допитів. Їй далеко за тридцять, чи вже навіть сорок. На ній джинси й кашеміровий светр. Вона струнка, видно, що займається собою. Манікюр професійний, але короткий. Блідо-рожевого кольору. Каштанове волосся місцями висвітлене й гарно підстрижене. Ґаллі поки не знає, що й думати про цю жінку. Вона досить респектабельна. Медсестра, живе в гарному охайному будинку й на вигляд цілком урівноважена. Але що за людина двічі телефонує на гарячу лінію з важливою інформацією про зниклу дитину й відмовляється назватись? А тоді ще й заперечує це. Поки Ґаллі її вивчає, Меріон Кук нервово совається на стільці.

Починає Бледсо:

— Міс Кук, один із моїх працівників вважає, що це ви двічі телефонували на гарячу лінію та заявляли, що бачили, як Ейвері Вулер сідала в машину Раяна Блан-шара. Він упізнав ваш голос.

— Він помилився, — каже вона. — Я ніколи не телефонувала на гарячу лінію. І нічого не бачила.

Але Ґаллі помічає, що вона хвилюється. Її погляд перескакує з одного детектива на іншого.

Бледсо тисне:

— Ви живете на вулиці Коннахт. Думаю, ви знали Ейвері в лице й могли впізнати машину Раяна Блан-шара. Але я не розумію, чому ви відмовились назватись і зараз продовжуєте все заперечувати. Та в мене є припущення. — Він зазирає її в очі й каже: — Ви збрехали.

Вона каже:

— Ні.

Нахилившись ближче, Бледсо стишує голос:

— Через цю брехню у вас можуть бути великі неприємності. Вас можуть звинуватити в неправдивих свідченнях, а це дуже серйозно. — Вона відводить від нього погляд і дивиться на стіл. — Ви бачили, як Ейвері сідала в машину Раяна Бланшара у вівторок вдень?

Тепер вона підводить очі й дивиться на них, ніби зважуючи рішення. Ґаллі чекає, затамувавши подих.

Нарешті вона каже:

— Так.

Бледсо видихає і дивиться в якісь записи перед собою.

— Гаразд. Ви сказали, ніби впевнені, що то була його машина, але самого його не бачили.

Вона киває.

— Де ви були, коли це побачили?

— У себе на ґанку.

— Ви чекали більш ніж день, перш ніж зателефонувати. А тоді відмовились назватись. А потім усе заперечували. Чому?

Вона ковтає клубок у горлі:

— Я мала одразу зателефонувати. Тепер я це розумію. І шкодую. Мабуть, я сподівалась, що вона зрештою з’явиться, жива й здорова. Принаймні так я собі казала. А потім, коли вона таки не з’явилась, я зателефонувала з таксофона. — Ґаллі та Бледсо чекають. — Я не хотіла в усе це вплутуватись. Не хотіла, щоб про мене згадували в новинах.

— Чому ж? — питає Бледсо.

— Через мого колишнього чоловіка, — каже Мері-он жалісно. — Кілька років тому я розірвала дуже нездорові стосунки. Мені довелось отримати заборонний ордер, щоб він до мене не наближався. Я не хочу, щоб він дізнався, де я живу. Я подумала, що, якщо назвусь, моє ім’я та фото покажуть у новинах, і він мене знайде. — Вона знову дивиться на них. — Я не хотіла знову ризикувати. Сподіваюсь, ви зрозумієте.

Для Ґаллі це звучить переконливо. Її пояснення цілком логічне. Як же прикро, що остання людина, яка бачила Ейвері живою, змушена боятися за своє життя.

— Ми спробуємо вас захистити, зберегти ваше ім’я в таємниці, — каже Бледсо.

— А ви зможете? — Вона дивиться на нього з відчаєм. — Ви дійсно зможете?

Її очевидне полегшення змушує Ґаллі щиро їй співчувати, хоч вона й зла, що Меріон не прийшла до них раніше, добровільно. Тоді все могло б скластися інакше.

Меріон Кук неспокійно, коли вона виходить із відділка, підписавши заяву. Вона припаркувалася далі по вулиці й іде до машини. Вже по четвертій, але вона ще не хоче додому. Хоче трохи пройтись центром міста, провітрити думки. Зазираючи у вітрини крамниць, вона міркує, що буде далі.

Розділ 32

Уже майже п’ята. Нора Бланшар відчиняє двері й відчуває, ніби світ перевернувся. Це знову детективи Бледсо та Ґаллі. І вигляд у них похмурий.

— Ваш син удома? — питає Бледсо.

Вона хоче збрехати, сказати, що його немає, зробити будь-що, аби запобігти тому, що має статись. Але Раян уже спускається вниз. Мабуть, почув стукіт. А може, він виглядав у вікно й чекав на них.

Нора не спроможна говорити. Її скував невимовний страх. Раян підходить до неї.

Бледсо дивиться на Раяна й каже:

— Свідок з’явився. Той, що бачив, як Ейвері сідала в твою машину у вівторок о четвертій тридцять. Ти їдеш із нами. Тебе заарештовано.

Бледсо знову зачитує йому права. Раян моментально блідне, коли детектив дістає наручники. Він кричить:

— Це брехня!

Нора нарешті знаходить у собі сили:

— Це неправда! Хто цей свідок? — верещить вона.

Але вони її ігнорують. Коли вони забирають її сина, Нора гукає вслід:

— Я по тебе приїду, Раяне. Я поруч. Я зателефоную Оліверу. І твоєму батьку. Ми всі будемо з тобою.

Через дзеркало заднього виду Ґаллі періодично поглядає на блідого хлопця в наручниках на задньому

сидінні. Бледсо вмостився на пасажирському. Мабуть, планує, як проведе допит. Вони знають, що не можуть із ним говорити без адвоката, Олівера Фуллера. Отже, навряд їм вдасться щось із нього витягти. Та Бледсо спробує його злякати, а тоді дати надію. Запропонує щось, що змусить його говорити. Багато залежить від того, що станеться в наступні пару годин. Ґаллі глибоко вдихає. Вони не мають права на помилку.

Адвокат швидко з’являється у відділку. Незабаром вони всі вже сидять у кімнаті для допитів — Бледсо та Ґаллі з одного боку й Раян та Олівер Фуллер з іншого. Допит починають записувати на відео. Наручники з підозрюваного зняли.

— Це дуже серйозно, Раяне, — починає Бледсо. — Зникла дівчинка.

Раян дивиться перед собою, уникаючи погляду детектива. Але тремтить, як осиковий листок.

— У нас є надійний свідок, який підтвердить, що бачив, як Ейвері сідала в твою машину приблизно о четвертій тридцять у вівторок. Відтоді її ніхто не бачив. — Він робить паузу. — Ми знаємо, що ти повернувся додому між шостою та шостою тридцять. Що ти робив увесь цей час?

Ґаллі роздивляється Раяна Бланшара, намагаючись зрозуміти, що у того на думці. Невже цей наляканий хлопчик щось зробив із Ейвері?

— Як звуть вашого свідка? — питає адвокат.

— Ви все дізнаєтесь свого часу, — каже Бледсо. — Але ми знаємо, хто це. Свідок дуже надійний і сьогодні написав письмову заяву у відділку.

Ґаллі бачить тінь занепокоєння на обличчі адвоката.

— Ми всі знаємо, що очевидці часто бувають ненадійними, — каже адвокат. — У вас є інші докази?

— Ще ні. Але я певен, що будуть.

Бледсо тримається впевнено, але Ґаллі знає, що поки вони нічого не знайшли в машині Раяна Бланша-ра. Ані закривавленого одягу, ані будь-чого, що належало Ейвері. Вони переглянули всі записи з дрона й не побачили, щоб Ейвері зустрічалась із Раяном чи з кимось іншим. Попередній звіт криміналістів щодо авто Раяна нічого не дав. Якщо дівчинка була в авто, то, мабуть, зовсім недовго. Він міг усе вимити. Немає жодних ознак того, що на неї напали чи вбили в тій машині. Але він міг відвезти її кудись за місто, вбити й сховати тіло. У них є журнал його телефонних дзвінків, тож вони приблизно знають, куди він їздив того дня. Просто зараз прочісують місцевість. Та якщо її не знайдуть, і якщо він не заговорить, надати якісь докази буде до біса складно.

— Ось у чому справа, Раяне, — каже Бледсо, нахиляючись ближче й не зводячи погляду з переляканого хлопця. — Якщо є хоч найменший шанс, що Ей-вері досі жива, в твоїх інтересах сказати нам, де вона. Це набагато спростить твоє становище.