Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 29)

Жінка дивиться на неї обурено й каже:

— Ні, не думаю.

Ґаллі киває:

— Гаразд.

Згоди на обшук годі й сподіватись. Вона пильно дивиться в очі Еліс Сетон.

— Ми подали запит, щоб отримати ордер на обшук. Це неправда, але вона хоче побачити реакцію Еліс.

І ось вона — щирий, неприхований страх.

— Думаю, вам краще піти, — твердо каже Еліс, але її видає бліде обличчя.

— Я йду, — каже Ґаллі.

Прямуючи до машини, вона гадає, що тепер зробить Еліс. Зателефонує адвокату? Можливо, вона вже вчора це зробила. А може, тепер, коли вона нарешті сама вдома, вона подумає про те, що й Ґаллі, і переверне дім у пошуках Ейвері Вулер? Ґаллі не може зайти в будинок, але може попросити когось наглядати за ним.

Еліс зачиняє двері за детективом на засув. Вона відчуває слабкість від страху. Довга безсонна ніч і тривожні думки зробили свою справу. Піт зрештою заснув, хоч вона не розуміє як. А вона цілісіньку ніч прокручувала все в голові, знову й знову. Те, що сказала детектив. І реакцію Дерека.

Він абсолютно розклеївся. Чи поводився б так невинний хлопчик? Можливо, так би поводився винний? Вона не знає.

Піт відмовився в це вірити. Пізніше, вже в ліжку, він сказав їй, що вони мають підтримувати сина. Дерек хороший хлопець, а не розбещувач дітей. Він їм ніколи не брехав. Вона кивнула на знак згоди, але потім Піт заснув і вона не одну годину мучилась сумнівами, давши волю думкам.

Страшно уявити, що твій син міг розбещувати маленьку дівчинку. Вона одразу перевела підозри на Адама Вінтера, а тепер…

Вона йде на кухню й виливає холодну каву в мийку. Вони з Пітом довго говорили з Дереком, коли детектив

пішла, і він їм уперто повторював те, що сказав їй. Та все ж її гризуть сумніви. Чому він опинився в тому будиночку на дереві? Звісно, все могло бути так, як сказав Дерек, але чому тоді драбина була піднята? Здається, детектив саме на цьому зосередилась. Драбина могла бути піднята, лише якщо вони не хотіли, щоб їх застали зненацька. Хтось із них її підняв. Навіщо? Чому Дерек просто не пішов звідти, коли побачив Ейвері? Вона йому навіть не подобається.

Але вона знає, що іноді роблять діти. Покажи мені своє, а я покажу своє. Таке могло статись. Та все могло бути цілком невинно. Ейвері могла все перебільшити. Вона навіть могла бути ініціаторкою. Але ж Дерек достатньо дорослий, щоб бути розумнішим. Ось у чому річ. Велика різниця у віці. Це найгірше.

А потім Ґаллі його спитала, де він був того дня. Вона розуміє, як це виглядає. Дерек сам удома в той же час, коли зникла Ейвері, просто через дорогу. Вона здогадується, що думає поліція: якщо Дерек розбещував Ейвері, ймовірно, саме він її скривдив. Але це маячня. Навіть якщо він… чорт забирай, він не вбивця.

А як щодо свідка, котрий бачив, як Ейвері сідала в машину Раяна Бланшара? Чому ця людина ховається? Можливо, через те, що насправді Ейвері не сідала в його авто.

А тепер прийшла Ґаллі й каже, що вони матимуть ордер на обшук, і Еліс не знає, що робити. Навіщо б вони брали ордер, якби не думали, що можуть щось знайти? Що вони сподіваються тут побачити?

І тоді до неї доходить. Вони думають, що того дня Ейвері могла сюди прийти, але так і не вийти.

Вона падає на кухонний стілець, бо ноги підгинаються. Кілька секунд вона взагалі не в змозі думати. Але потім думки прояснюються. Вона має пошукати раніше за поліцію. Вона обшукає весь будинок і нічого не знайде. Тоді вона точно знатиме, що Дерек до цього не причетний. Він не міг убити Ейвері й десь подіти тіло, адже пошукові групи були вже скрізь, крім будинків людей. А тоді нехай приходить поліція й робить свою роботу. Вона знатиме, що їм нема чого хвилюватись. Вони впевнено заперечуватимуть, що Де-рек хоч пальцем торкався Ейвері. Є шанс, що Ейвері ніколи не повернеться й не розповість нічого іншого.

Еліс знає, що це божевілля, але вона це зробить. Почне з підвалу. Вона підводиться й дістає з шухляди ліхтарик.

Вранці Ерін Вулер стоїть біля вікна вітальні й невидющими очима дивиться на порожню вулицю, мріючи, щоб її донька повернулась додому. Репортери вже здалися і забралися геть. Більше нічого не відбувається.

Ерін не виходила з дому, відколи Ґаллі привезла її після вчорашнього нападу на Раяна в будинку Бланша-рів. Цікаво, куди поділись усі журналісти. Більше нічию доньку не викрадали. Вона це знає, бо постійно дивиться новини, одночасно чекаючи й страхаючись прориву в справі. Детектив Ґаллі регулярно їй телефонує, але цього ранку вони ще не говорили. Вона бачила, як та постукала в двері Еліс Сетон, вони коротко про щось поговорили, але до Ерін Ґаллі не заходила. Мабуть, їй нíчого розповісти. Вона помітила, що на вулиці стоїть інше авто. Цікаво, що воно тут робить.

Ерін знає, що пошуки Ейвері тривають, принаймні так кажуть журналісти. Пошукові бригади оглядають кущі, канави, смітники. Її шукають скрізь. Але якщо б з Раяна Бланшара вдалось щось витягти, він би не повернувся додому. А вона знає, що він повернувся. Бачила в новинах, як він учора виходив із поліцейського відділка. Можливо, репортери зараз біля будинку Бланшарів, далі по вулиці. Вона відчиняє парадні двері й визирає. Так. Біля їхнього дому є журналісти. Вона ховається назад.

Вона почувається такою самотньою, такою безпорадною. Якби ж їй було з ким поговорити. Вона не знає, що з її донькою. Можливо, Вільям не причетний до її зникнення. Але вона ніколи не пробачить чоловіка за інший тяжкий гріх — за те, що він ударив Ейвері. За те, що потім лишив її вдома саму. Якщо це дійсно так. За те, що брехав про це. За його зраду. Вона майже впевнена, що в нього був роман із Норою Бланшар. Звісно ж, із нею. Вона така гарна. А Вільям такий поверховий.

Вона бере телефон і набирає новий номер свого чоловіка. Він миттєво бере слухавку. Вона одразу запитує, не приховуючи свою ворожість:

— Ти спав із Норою Бланшар, чи не так?

Він не заперечує. Вона чекає, що він щось скаже, але він мовчить, і вона кладе слухавку.

Розділ 31

— Ми не в курсі подібних скарг на Дерека Сетона, — каже директорка школи Еллен Беснер.

Ґаллі киває.

— Якби працівники щось таке дізнались, мені б повідомили, — каже директорка, — тож не думаю, що є необхідність питати кожного окремо.

Ґаллі згодна. Вона не хоче даремно завдавати нікому клопоту, та й знає, що вчителі мусять доповідати про подібні речі. Вона не наполягатиме. Вона знає, що вчителі пліткують, як і всі. Вона намагається бути обережною і розуміє, про що іноді базікають люди, навіть шкільні директори. Якщо Дерек не винен, вона не хоче йому шкодити.

— Дякую за ваш час, — каже Ґаллі й підводиться.

Дзвонить її телефон. Вона виходить із кабінету директорки й бере слухавку. Це полісмен у штатському, якого вона лишила біля будинку Сетонів.

— Так? — каже Ґаллі.

— Еліс щойно виїхала машиною з гаража. Поїхала в продуктову крамницю. Я зараз на парковці, вона складає покупки в багажник.

— Гаразд. Дякую, — каже Ґаллі.

Очевидно, Еліс Сетон не позбувається тіла.

Меріон Кук бачить, як вулицею йдуть полісмени. Вони вже приходили до неї того дня, коли зникла Ейвері

Вулер. Вона їм сказала, що нічого не бачила. Вона поважає те, що вони наполегливо ставлять ті ж питання тим же людям, сподіваючись почути щось нове.

У неї сьогодні вихідний, тож вона не в лікарні. Вона займається хатніми справами, періодично визираючи у вікно. Скоро поліція буде у неї. Вона мешкає за вісім будинків від Вулерів і за чотири від Бланшарів. Жінка прибирає і дивиться, як вони прямують до її будинку. Може, просто не відчиняти дверей? Вони вже з нею говорили, тож, можливо, просто підуть. Та все ж вона вирішує відчинити, бо вони можуть повернутись. Вона заскакує у ванну, щоб умитись і виглядати презентабельно.

Коли чує стукіт, вона вже готова.

— Вітаю, — каже вона двом чоловікам у темній уніформі.

— Добрий день, — каже старший чоловік, показуючи значок і називаючись. — Ми розслідуємо зникнення Ейвері Вулер. Ви не проти, якщо ми поставимо вам кілька питань?

— Ваші колеги вже у мене були, — каже вона, але всміхається, аби показати, що не проти й розуміє, що це необхідно.

— Я знаю, вибачте, але ми маємо все ретельно перевірити.

Вона киває. Полісмен каже:

— Ви нічого не бачили у вівторок, коли зникла Ейвері Вулер? Можливо, щось, що ви не згадали минулого разу, коли говорили з поліцією?

Вона хитає головою і ніяково насуплюється.

— Ні, вибачте. Я б дуже хотіла допомогти, але я нічого не помітила. Це так жахливо. Сподіваюсь, ви знайдете дівчинку. Сподіваюсь, із нею все гаразд.

Молодший полісмен пильно її роздивляється. Він її нервує.

— Ви знайомі з Бланшарами? — раптом питає він.

Вона цього не очікувала.

— З Бланшарами? — повторює вона. — Іноді можемо перекинутись парою слів, але я не дуже добре їх знаю. Нора Бланшар працює в лікарні на волонтерських засадах, тож ми трохи знайомі.

— Ви не знаєте, яке авто у Раяна Бланшара?

Вона хитає головою:

— Ні, не знаю. Ніколи не звертала уваги.

— А я думаю, знаєте, — каже молодший полісмен. У його голосі немає загрози. — Я думаю, це ви телефонували на гарячу лінію. Анонімно. Я впізнаю ваш голос.

Вона застигла. Чорт забирай. Вона цього боялась. Не хотіла, щоб її знайшли. Тому й телефонувала з таксофона. На щастя, вони ще є в Стенгоупі, хоч уже не багато. Меріон збирається все заперечувати, але бачить, що молодий полісмен впевнений у своїх словах. Та вона все одно заперечуватиме.