Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 25)

— Діти зазвичай знають більше, ніж здається батькам, — каже Бледсо.

Серце Нори відбиває барабанний дріб. Невже Раян міг дізнатись, що у неї роман із Вільямом? Невже вони думають, що він викрав Ейвері, аби покарати Вілья-ма? Чи покарати її? Ні, це неможливо, вона в це не вірить. Раян на таке не здатен.

Господи. Жовч знову підступає до горла, й вона ледве її ковтає. Голова паморочиться, вона хапається за

стіл. Ґаллі простягає їй склянку води. Вона п’є, щоб перебити присмак жовчі. Рука, що тримає склянку, труситься. Вони чекають.

— Він не знав, — каже вона нарешті.

Це вже було б занадто, думає вона. Гірше, ніж спати з іншим чоловіком. Вона точно горітиме за це в пеклі.

— Але, думаю, знав мій чоловік.

Фейт Бланшар забрала після футбольного тренування мама Саманти, місіс Слегл. Фейт не хоче їхати до Са-манти, вона хоче додому. Їй страшно, вона хоче бути з мамою. Саманта поруч радісно про щось щебече, рада такій зміні планів.

Фейт її не слухає. Вона пригадує ту напругу, що зависла у вітальні вчора вночі, коли вона прокинулась і їй сказали, що відбувається. Якби не прокинулась, мабуть, так би нічого й не знала. Вони досі думають, що вона дитина. Їй сказали, що поліція допитала її брата стосовно Ейвері через чийсь наклеп. Та чи так це. Відтоді їй постійно крутить у шлунку. А тепер вона дізналась, що у них вдома поліція, через що Саманти-на мама її забрала.

Вона досі гнівається на брата за минулу весну, коли він змусив їх таке пережити. Всі, й вона в тому числі, боялися, що Раян потрапить до в’язниці. Мама постійно нишком плакала, а батько весь час мовчав. Раян ходив дуже похмурий. А Фейт відчувала сором, бо деякі її однокласники про все довідались, хоча Раян був неповнолітній і його ім’я не мали розкривати. Та батько Кеті працює в поліції і вона почула, як він про це говорив, а Кеті ще те базікало. Діти глузували з неї,

з її родини. Але вони якось це пережили, Раян не потрапив за ґрати. Він просто не пішов цього року в коледж і мусив працювати в притулку для безхатьків. Звісно, йому це не подобається, але він на це заслужив. Краще б він поїхав у коледж.

Бо тепер трапилось ось це. Вона дуже переживає. Живіт болить. Все повторюється. Але тепер усе в мільйон разів гірше.

Вона помітила, що мама Саманти дивиться на неї через дзеркало заднього виду. Фейт зиркає на неї, і та відвертає очі.

Розділ 26

Ал Бланшар нервово чекає в порожній кімнаті для допитів, гадаючи, що в біса відбувається. Важко нічого не знати. Як довго його тут триматимуть? Вони взагалі мають на це повноваження? А тоді він згадує, як Олівер Фуллер казав, що, коли когось затримують чи заарештовують, йому мають зачитати права. Йому прав ніхто не зачитував. Можливо, він тут добровільно й може піти.

Але коли він підводиться, двері відчиняються і заходять детективи Бледсо та Ґаллі. Він одразу сідає.

— Вибачте, що так довго, — каже Бледсо, поки вони вмощуються навпроти.

— Я зобов’язаний тут бути? — питає Ал.

— Ні, — каже Бледсо. — Ви можете піти. Але нам і, мабуть, вашому сину допомогло б, якби ви відповіли на кілька запитань.

— Звісно, — каже Ал. Краще співпрацювати. Немає сенсу конфліктувати.

— Де ви були у вівторок вдень? — питає Бледсо.

— Що?

Такого він не чекав. Вони ж хотіли поговорити про його сина. Детектив не повторює питання. Ал автоматично відповідає:

— Я був на роботі.

— А на роботі хтось може це підтвердити?

Ні, не може. Тепер він пригадує, що у вівторок вдень його там не було.

— Власне, — каже він, — вибачте, я щойно згадав. У вівторок мене не було в офісі. У мене була зустріч із клієнтом о першій. Ми закінчили після другої.

— А що ви робили після цього?

— Чому ви питаєте? — каже Ал.

— Будь ласка, відповідайте на запитання.

Ал не поспішає. Він не хоче брехати поліції.

— Я не поїхав назад до офісу, — неохоче визнає він. — Я… я зупинився біля мотелю.

— Що то був за мотель?

Ал відчуває, як червоніє. Йому дуже некомфортно.

— Мотель «Морський бриз» на Дев’ятому шосе.

— І що ви там робили? — питає Бледсо, кидаючи погляд на напарницю.

Ал вовтузиться на стільці. Він не хоче казати. Відчуває, як наростають лють і сором. Як вийшло, що його про це допитують? Він знає, через кого опинився в такому становищі. Через дружину. Нарешті він відповідає, намагаючись вдати, що його це не надто турбує:

— Якщо це так важливо, у моєї дружини роман. Я вже якийсь час підозрював, тож прослідкував за нею. Вона їздить у той мотель щовівторка вдень. Зустрічається з Вільямом Вулером. — Його шия аж пашіє. — Тож щовівторка я паркуюся за смітником на задньому дворі й чекаю, коли вони вийдуть.

Раптом він відчуває, як щось усередині обривається, й починає плакати. Який сором, яке приниження. Ганьба. Вони чекають, поки він заспокоїться.

— О котрій вони вийшли?

Він швидко витирає очі долонями.

— Десь о третій сорок п’ять. — Потім додає: — Раніше, ніж зазвичай.

— І що ви робили потім? — питає Бледсо.

— Нічого. Просто сидів у машині за тим смітником і чекав, коли буде час їхати додому. Я поїхав звідти приблизно о п’ятій тридцять. — Він зізнався, завершив коло свого нещастя й сорому. — Я так роблю щовівторка. На роботі кажу, що по вівторках о третій у мене зустріч, тож я не повернуся до офісу. — Він каже надламаним голосом: — А тоді їду додому й вдаю, що був на роботі.

Ґаллі та Бледсо ненадовго лишаються наодинці, перш ніж допитувати Раяна Бланшара. Вони запропонували Норі та Алу поїхати додому, але ті вирішили чекати на сина. Можливо, чекати доведеться довго. А може, й ні.

— Ніколи не знаєш, що у людини в голові, — каже Ґаллі, думаючи про Ала Бланшара, який щовівторка сидів у машині за смітником, поки його дружина та Вільям Вулер кохались у мотелі.

— Це дає йому мотив, — каже Бледсо похмуро.

Ґаллі киває:

— Дає.

— Ніхто, крім нього, не може підтвердити, що він сидів там до п’ятої тридцять. Ми вже знаємо, що в мотелі не працюють камери спостереження, — каже Блед-со. — Можливо, саме того дня йому урвався терпець і він рушив за Вулером додому, щоб розібратись. А коли Вільям знову поїхав, можливо, Ал побачив Ейвері й викрав. Може, вирішив, що, коли забере доньку, всі подумають на Вільяма. Помста — найдревніший мотив.

— Це якщо Вулер не вбив її сам і якщо її не забрав Раян Бланшар. А ще є версія з хлопцем. Треба поговорити з Дереком Сетоном.

— Так, — важко зітхає Бледсо. — Треба взяти записи телефонних розмов Ала Бланшара, щоб визначити, де він був, але не думаю, що у нас достатньо підстав для ордеру.

Ґаллі задумалась.

— Шкода, що Нора так мало знає про Вільяма Вуле-ра і його стосунки з донькою.

— Лише каже, що він би ніколи цього не зробив і що він був засмучений через їхній розрив. Може, цього було достатньо, щоб він зірвався? — каже Бледсо. — Давай поговоримо з Раяном. Не думаю, що це забере багато часу. Його адвокат тут. Якщо він нічого не скаже, доведеться поки його відпустити.

Розділ 27

Поки вони втрьох їдуть додому, Норі дуже хочеться вистрибнути з машини й піти додому пішки. Вона знає, що детективи говорили з Алом після розмови з нею. Якщо Ал і не здогадувався досі, тепер точно має знати, що вони з Вільямом були коханцями. Атмосфера в машині наелектризована. Поки поруч Раян, вони про це не говоритимуть, але цього не вдасться уникнути ввечері, коли вони будуть самі. Їй дуже страшно. Чи сильно він лютуватиме? Останнім часом вона помітила той його бік, на який ніколи не звертала уваги. Маленькі напади гніву щоразу, як лунає ім’я Вільяма Вулера. Щось кипить під його спокійною відстороненою личиною. Як він відреагує? Що вона йому скаже? Що її роману кінець, що їй шкода і вона все виправить? Чи скаже, що нічого не скінчено, вона не жалкує і кохає Вільяма Вулера? Вона не знає. Знає лише, що діти — найважливіше для неї і вона їм потрібна.

Ще страшніше, ніж розлючений чоловік і крах шлюбу — це те, що детективи, здається, вірять, ніби того дня Ейвері сідала в машину Раяна. Нора вже не знає, що думати. Вона хоче пізніше спитати Ала чи, на його думку, Раян знав про неї та Вільяма. Може, Ал сам йому сказав.

— Що ти сказав детективам? — питає Ал Раяна, дивлячись на нього через дзеркало заднього виду.

— Нічого, — каже Раян.

— Тобто «нічого»? Ти ж мав хоч щось сказати. — Його голос напружений.

— Ні. Олівер сказав мені мовчати, тож я так і зробив. — Що вони питали? Що сказав Олівер? — тисне Ал. — Нічого нового.

Нора хотіла б йому повірити. Але він уже так робив. Закривався в собі, відмахувався від них, аж доки не стало надто пізно.

Коли настає вечір, Ерін залазить у гарячу ванну й заплющує очі. Якщо дійсно Раян Бланшар чи хтось інший, але не її чоловік, викрав Ейвері, їм із Майклом буде легше. Буде простіше звинувачувати когось іншого. Але вони досі не знайшли її доньку. Вона починає подумки рахувати. Ейвері зникла приблизно п’ятдесят одну годину тому. Раяна допитували, але вона знає, що його відпустили. Бачила в новинах. Поліція не знає, хто той свідок, тож його не можуть затримати. Вони мали тиснути на нього, доки він не зламається й не скаже, де Ейвері, люто думає Ерін. Та, звісно ж, у нього є адвокат. Вони нічого з нього не витягнуть. Він має права. Хоч її бідолашна донька невідомо де, а Раян може знати, де саме. Невже це правильно? Невже це чесно, справедливо? Як щодо її прав, прав її доньки? Абсолютно нормально бути адвокатом і виконувати свою роботу, доки не подивишся на це іншими очима. Очима матері, чию дитину викрав монстр.