Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 26)

Ґаллі стукає в двері Сетонів, щоб поговорити з Дереком. Можливо, обшук машини Раяна Бланшара щось дасть. А може, й ні. Вони повинні знайти Ейвері.

З кожною годиною всі потроху втрачають глузд. Стає дедалі більше дзвінків від людей, які розповідають про підозрілих осіб. Вона пригадує страшну сцену, що трапилась раніше. Ерін стоїть над Раяном, якого повалила на підлогу, мати його захищає, а ті гієни притислись носами до вікон. Їм усім потрібна правда.

Двері відчиняє Еліс Сетон, що здивовано дивиться на Ґаллі.

— Можна зайти? — питає детектив.

— Звісно, — каже вона, пускаючи її в дім. Вона стишує голос і змовницьки питає: — Це зробив Раян Бланшар?

Здається, всі тут стежать за новинами.

— Ви ж розумієте, що я не можу це обговорювати? — каже Ґаллі.

Еліс киває і здригається. Вона каже:

— Дженну так вразило зникнення Ейвері. Звісно ж, усі її однокласники налякані. Ми просто хочемо, щоб того, хто це зробив, якнайшвидше впіймали. — Після невеликої паузи вона питає: — Я можу вам допомогти?

— Я хочу поговорити з вашим сином, Дереком, — каже Ґаллі.

Еліс цього не чекала.

— Ну, гаразд, але не думаю, що він знає більше за сестру. І він не дружить із Раяном.

Ґаллі йде за нею у вітальню. Здається, родина вечеряє на кухні.

— Вибачте, що перериваю вечерю, — каже вона.

— Все гаразд, ми вже поїли, — каже Еліс.

Ґаллі каже:

— Ви або ваш чоловік маєте бути присутні при розмові, бо він неповнолітній. Можливо, хтось із вас відведе доньку нагору?

Еліс кілька секунд на неї дивиться, а тоді каже:

— Так, звісно. Пітер її відведе. Дайте мені хвилинку.

Вона повертається на кухню. Ґаллі чує приглушений шепіт, а потім дзвінкий голос хлопця, він явно протестує. Нарешті вони виходять. Містер Сетон киває їй і йде з Дженною нагору. Дженна озирається через плече з широко розплющеними очима.

Дерек абсолютно непоказний — середній зріст, неохайне каштанове волосся, кілька прищів на лобі. Ґаллі йому всміхається, і він сідає на диван біля матері. Підсунувши стілець ближче, Ґаллі починає:

— Вибачте, що потурбувала, — каже вона, — але ви знаєте, наскільки важливо знайти Ейвері.

Хлопець нервово киває. Еліс не зводить із Ґаллі очей, намагаючись зрозуміти, що та задумала.

— Ти знаєш Ейвері? — питає Ґаллі.

Дерек дивиться на матір, ніби хоче сказати «чому вона питає про це?». Але тоді повертається до Ґаллі й каже:

— Так, звісно. Вона дружить із Дженною. Ну, ніби дружить.

Ґаллі знову відзначає, як вони всі намагаються підкреслити, що Дженні насправді не подобається Ейве-рі. Від цього Ґаллі відчуває сплеск співчуття до Ейвері.

— Ти колись гуляв із нею та своєю сестрою?

Він хитає головою і знову зиркає на матір:

— Ні. Їм же по дев’ять років.

— Не думаєш, що у неї могла бути до тебе симпатія? — наважується Ґаллі.

Хлопець червоніє аж до коренів волосся.

— Ні.

— До чого все це, детективе? — втручається Еліс Сетон.

— Я просто намагаюсь розібратись у тому, що Ейвері сказала вашій доньці. Про те, що у неї є старший хлопець. Можливо, у неї просто розігралась уява, — припускає Ґаллі. — Може, вона просто закохалась у старшого хлопця. А Дерек саме старший хлопець, і вона могла з ним контактувати.

— Ну, це просто смішно, — каже Еліс. — Дерек не має нічого спільного з Ейвері.

— Але це не зовсім так, правда ж? — каже Ґаллі, дивлячись на Дерека.

Дерек напружено витріщився на неї. Він уже не дивиться на маму. Западає неприємна мовчанка.

— Про що це ви? — питає Еліс стривожено.

Симпатія Ґаллі до Еліс трохи ослабла після того, як ця жінка з радістю почала висувати підозри в бік Ада-ма Вінтера лише через те, що він не такий. Ґаллі добре знає, що далеко не завжди треба боятись не таких. Остерігатись треба тих, хто вміє поводитись так, ніби вони нормальні. Ґаллі її ігнорує.

— Дереку, ти колись бував у будиночку на дереві з Ейвері?

Хлопець ковтає клубок у горлі.

— Не пам’ятаю.

— Звісно ж, пам’ятаєш, — каже Ґаллі лагідно. — Брат Ейвері, Майкл, бачив вас там кілька тижнів тому. Ви були вдвох у будиночку на дереві з піднятою драбиною. Що ви там робили з Ейвері, Дереку?

Його ніби паралізувало.

— Нічого.

Еліс, здається, от-от знепритомніє.

— Що ви там з нею робили? — повторює Ґаллі.

Дерек починає тремтіти.

— Вона просто вже там була. Якось мені не було чим зайнятись і я пішов до будиночка на дереві. Думав, там нікого не буде. Я піднявся, але коли відчинив двері, побачив її. Я цього не очікував. Ми просто трохи поговорили. То було дивно. Я вже збирався йти, коли з’явився Майкл. Вона побачила його з вікна й гукнула.

— А тоді ви спустили йому драбину.

— Здається, не пам’ятаю точно, — каже Дерек.

— Мені просто цікаво, чому та драбина взагалі була піднята, — каже Ґаллі.

Розділ 28

Еліс не зводить очей із сина. Здається, серце калатає їй десь у горлі. Все дуже несподівано. Вона думала, Ґаллі прийшла поставити її сину кілька стандартних запитань, але це зовсім не так. Здається, Ґаллі звинувачує Дерека в розбещенні дев’ятирічної дівчинки. Еліс намагається приховати свою розгубленість. Її син тремтить. Він наляканий. Раптом її починає нудити. Вона хоче покликати чоловіка, бо не знає, що їй робити. Хоче піти по нього, але не наважується встати. Вона така приголомшена, що не може навіть гукнути його.

— Чому драбина була піднята, Дереку? — тисне Ґаллі.

— Не була, — каже він.

— Майкл каже, що була. Він каже, що Ейвері спустила її йому.

— Тоді, мабуть, це вона її спершу підняла, — каже Дерек. — Я цього не робив.

Його обличчя вже аж темно-червоне.

— Я знаю, навіщо підлітки ходять у той будиночок на дереві, — каже детектив.

Еліс не може в це повірити. Дерек мовчить.

У Еліс пересохло в роті. Вона думала, в тому будиночку граються малі діти. Вона не хоче цього слухати.

— Дереку? — наполягає Ґаллі.

Раптом Еліс стає страшно, що Дерек скаже зайвого. Щось таке, чого вона не витримає. Це треба припинити.