Шери Лапенья – Подружжя по сусідству (страница 25)

Змертвіло-бліда, вона обертається до нього.

— Це приніс поштар, — каже вона, її голос лунає дивно і глухо.

Марко підходить до неї, і вона передає пакунок йому. Вони дивляться на нього разом, наче їм лячно його торкатися. Що як це чийсь злий жарт? Що як хтось вирішив порозважатися і надіслати м’ятно-зелений комбінезон жахливим батькам, які лишили дитину вдома саму?

Марко бере пакунок з рук Анни й обережно відкриває його. Він дістає комбінезончик. Він схожий на Корин. Він перевертає його. На грудях вишито зайчика.

— О Боже! — скрикує Анна й, затуливши обличчя руками, вибухає риданнями.

— Це її, — суворо каже Марко. — Корин.

Анна киває, але їй відібрало мову.

До споду малесенького костюмчика причеплено записку. Текст друкований, шрифт дрібний.

«З дитиною все гаразд. Викуп — п’ять мільйонів доларів. НЕ повідомляйте поліції. Принесіть гроші у четвер о другій пообіді. Дізнаємося про поліцію — і ви ніколи її не побачите».

Внизу записки — детальна мапа.

— Її повернуть нам, Анно! — кричить Марко.

Анна відчуває, що може знепритомніти. Після всього, що вони пережили, це звучить надто добре як на правду. Вона бере в Марко комбінезон, прикладає до обличчя і вдихає запах. Вона відчуває запах своєї дитини. Вона відчуває її запах. Забагато емоцій. Вона вдихає ще раз і відчуває, як у неї підгинаються коліна.

— Зробимо, як вони вимагають, — каже Марко.

— Хіба не потрібно повідомити в поліцію?

— Ні! Тут же написано — не повідомляти. Ми ризикуємо все зіпсувати. Хіби ти не розумієш? Надто ризиковано залучати поліцію. Якщо він подумає, що його можуть піймати, то може просто вбити Кору й позбутися її! Треба робити, як він сказав. Без поліції.

Анна киває. Страшно робити це самим. Але Марко має рацію. Чим поліція допомогла їм? Нічим. Усе, що робила поліція, — підозрювала їх. Поліцейські їм не друзі. Треба самим повертати Кору.

— П’ять мільйонів, — каже Марко напружено. Він дивиться на неї, і раптом його охоплює хвилювання.

— Думаєш, твої батьки погодяться на п’ять мільйонів?

— Я не знаю, — вона нервово кусає губу. — Мусять погодитися.

— У нас мало часу. Два дні, — каже Марко. — Треба запитати у твоїх батьків. Їм треба почати збирати гроші.

— Я їм зателефоную.

Вона йде до телефону на кухні.

— Подзвони з мобільного і, Анно, скажи їм одразу — ніякої поліції. Ніхто не має знати.

Вона киває й дістає мобільний.

Вони сидять на канапі у вітальні, Анна поряд із Марко. Мати Анни елегантно вмостилася на краєчку крісла, тоді як батько намотує кола між канапою та вікном. Усі дивляться на нього.

— Ви впевнені, що це її одяг? — перепитує він знову, зупиняючись на мить.

— Так, — різко відповідає Анна. — Чому ви не вірите мені?

— Ми просто маємо бути повністю впевнені. П’ять мільйонів — то великі гроші. — Він говорить роздратовано. — Ми мусимо бути певні, що дійсно маємо справу з людиною, яка забрала Кору. Деталі були в газетах. Хтось міг цим скористатися.

— Це комбінезон Кори, — твердо каже Марко. — Ми впізнали його.

— То ви зможете дати нам гроші чи ні? — різко питає Анна. Вона нетерпляче дивиться на матір. Щойно в неї зародилася надія, все може знову піти за водою. Як батько може так ставитися до неї?

— Звісно, ми дістанемо гроші, — запевняє мати.

— Я не казав, що ми не дамо грошей, — відповідає батько. — Я сказав, що це може бути складно. Але якби я мав зрушити гори, то зрушив би й гори.

Марко дивиться на свого тестя, намагаючись контролювати своє обличчя, щоб на ньому не відбилася зневага. Усім відомо, що більша частина грошей належить матері Анни, але він для когось вдає, що — йому. Начебто він їх заробив. От недоумок.

— Два дні — не так багато для того, щоб дістати стільки грошей. Нам потрібно буде перевести в готівку деякі інвестиції, — пихато пояснює він.

— Це не проблема, — каже мати Анни.

Вона дивиться на свою доньку.

— Не хвилюйся за гроші, Анно.

— Ви можете зробити все тихо, так, щоб ніхто не знав? — питає Марко.

Річард Драйз голосно видихає, розмірковуючи.

— Треба поговорити з юристом про те, як усе влаштувати. Ми з’ясуємо.

— Дякувати Богу, — із полегшенням видихнула Анна.

— І як узагалі це має відбутися? — питає Річард.

Марко відповідає:

— Так, як написано в записці. Без поліції. Я поїду, передам їм гроші, а вони віддадуть мені Кору.

— Може, мені краще поїхати з тобою, щоб ти не облажався? — пропонує батько Анни.

Марко дивиться на нього, не приховуючи гніву.

— Ні. — І додає: — Якщо вони побачать, що я не один, то можуть передумати.

Вони витріщаються одне на одного.

— Але товста чекова книжка тут у мене, — каже Річард.

— Взагалі-то, товста чекова книжка тут у мене, — відрізає Еліс.

— Тату, будь ласка, — каже Анна, налякана тим, що її батько може все зіпсувати. Її погляд схвильовано перестрибує з батька на матір.

— Але в нас навіть немає доказів, що Кора жива, — каже Річард. — Це може бути якесь шахрайство.

— Якщо Кори там немає, я не лишатиму грошей, — каже Марко, спостерігаючи за тим, як Річард знову починає ходити перед вікном

— Не подобається мені все це, — каже Річард. — Ми мусимо повідомити поліції.

— Ні! — каже Марко.

Чоловіки дивляться один на одного. Річард першим відводить очі.

— Який у нас вибір? — питає Анна, готова розплакатися.

— У будь-якому разі, мені це не подобається, — каже Річард.

— Ми вчинимо так, як сказано в записці, — впевнено каже мати Анни, кидаючи на чоловіка пронизливий погляд.

Батько Анни дивиться на неї й каже:

— Пробач, Анно. Ти маєш рацію. В нас немає вибору. Ми з мамою краще займемося грошима.

Марко спостерігає за тим, як його тесть і теща сідають у свій «Мерседес» і їдуть. Він майже нічого не їв відтоді, як усе почалося. Джинси вже звисають на ньому.

Жахливий був момент, коли Річард сказав, що буде важко дістати гроші. Але він просто хотів показати, що він пуп землі. Він хотів продемонструвати всім, який він крутий. Хотів, щоб усі оцінили його значущість.

— Я знала, що вони погодяться зробити це для нас, — каже Анна, раптом опинившись поряд із Марко.

Як їй вдається постійно говорити щось не те? Принаймні стосовно своїх батьків. Як вона могла не бачити, яким насправді був її батько? Невже вона не розуміла, що він маніпулятор? Але Марко мовчить.