Сергей Плохий – Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи (страница 16)

Як це було з усіма реакторами РБМК, реактор 4-го енергоблока не мав ніякої захисної оболонки, окрім бетонного кар’єру. Комісія хоча й оцінила функціонування всіх систем як прийнятне, та без нюансів знову не обійшлося: інспектори вказали на проблеми з реактором, які потрібно було розв’язати в майбутньому. Зокрема, вони рекомендували модифікувати конструкцію керуючих стержнів, адже, як виявилося, останні, якщо опустити їх в активну зону на глибину менше ніж два метри, могли збільшувати реактивність (або просто стимулювати реакцію поділу), що збільшувало потужність реактора (загальна довжина стержня — 6 метрів). Рекомендації комісії, які нібито мали запобігти проблемам на кшталт тієї, що виникла на Ленінградській АЕС, уже впровадили на 3-му енергоблоці.

Річ у тому, що 1975 року на ЛАЕС зафіксували суттєве підвищення радіоактивності та дестабілізацію реактора, викликану позитивним пустотним ефектом — зростанням радіоактивності всередині реактора після втрати охолоджувача. Від працівників інших атомних електростанцій деталі ленінградського інциденту приховали, але Борець особисто переконався, наскільки небезпечною була ситуація на Ленінградській станції.

30 листопада Віталій Борець, якого з ЧАЕС направили на Ленінградську АЕС для проходження підготовки під час роботи з реактором РБМК, випадково став свідком найсерйознішої аварії в історії станції. Того дня він вирішив залишитися після своєї зміни, щоб поспостерігати, як поведеться реактор під час так званого «перемикання передач» — процесу, коли реактор зупиняють, переводячи в інший режим функціонування. Про виникнення певних проблем Борець здогадався дуже швидко: на низькому рівні потужності реактора почав підвищуватися рівень потужності, хоча оператор зробив спробу сповільнити процес, опустивши додаткові керуючі стержні в активну зону реактора. Зазвичай рівень радіації спадає відразу після додавання оператором керуючих стержнів, адже саме в активній зоні, де відбувається ядерна реакція, з паливних каналів виділяється ядерна енергія. Однак РБМК на Ленінградській атомній електростанції повівся інкаше: навіть коли досвідчений оператор, чий професіоналізм вразив Борця, опустив додаткові стержні вручну, зростаючий рівень потужності не сповільнився. Реактор працював не так, як очікувалося.

Віталій Борець зрозумів, що РБМК фактично вийшов з-під контролю. Маючи досвід роботи з реакторами, він знав: якщо рівень потужності не буде зменшено, це може призвести до вибуху. «Уявіть себе за кермом авто, — пояснював Борець наступного дня співробітникові КДБ, який мало що тямив у ядерній фізиці. — Ви вмикаєте двигун, починаєте рухатися, плавно набираєте швидкість, перемикаючи передачі. Ваша швидкість — 60 км/год. Ви знімаєте ногу з педалі газу, але усвідомлюєте, що автомобіль продовжує розганятися автоматично — спочатку до 80 км/год, потім до 100, 130, 150 км/год. Гальма не працюють, а швидкість зростає. Як би ви почувалися в такій ситуації?»

Некерований реактор двічі зупиняли за допомогою системи аварійного захисту АЗ-5. Вибуху вдалося уникнути, однак унаслідок різких перепадів рівня потужності розплавився один із паливних каналів в активній зоні РБМК, що спричинило витік урану в активну зону. Реактор закрили і наступного дня «очистили» азотом. Через димову трубу в навколишнє середовище потрапили радіоактивні відходи, що становили півтора мільйона кюрі радіонуклідів (1 кюрі дорівнює кількості радіації, яка виникає в результат розщіплення 37 мільярдів ядер атомів). Цієї кількості достатньо, щоб забруднити більше ніж 10 мільярдів літрів молока, яке стане абсолютно непридатним до вжитку людиною. За даними МАГАТЕ, безпечний рівень радіоактивного забруднення території дорівнює 5 кюрі на квадратний метр. Залишається тільки гадати, скільки кюрі було викинуто на території поблизу ЛАЕС, включаючи місто Ленінград, яке лежить менш ніж за 50 км від станції.

Пояснень причини аварії Віталій Борець ніколи не отримував. Більше того, він узагалі не мав доступу до інформації щодо цього грандіозного недоліку в конструкції реактора. Усі дані засекретили, але жодних суттєвих змін у проектуванні РБМК конструктори не внесли. Натомість експерти видали інструкції про те, що саме потрібно поліпшити у структурі керуючих стержнів, ніяк не пояснивши, навіщо це має бути зроблено. Їхні інструкції не могли не знайти свого відображення в рекомендаціях комісії, яка інспектувала 4-й енергоблок Чорнобильської АЕС, хоча мало хто розумів — питання стержнів було абсолютно критичним. Уроків ленінградської аварії не засвоїли. Безперечно, існувало безліч варіантів поліпшення роботи реактора, але, як наголошувалося, основним завдання персоналу станції є виробництво енергії, а не розробка нових реакторів чи модифікація вже винайдених. Ремонт зачекає.

У КДБ не зводили очей з ЧАЕС і, загалом, були задоволені станом двох нових енергоблоків. Агенти комітету, відслідковуючи прогрес у будівництві, вважали: 3-й і 4 блоки були безпечнішими, ніж 1-й і 2-й. А станом на 1984 рік комітет зробив висновок: незважаючи на серйозні проблеми з безпекою на атомній електростанції, ситуація виправилася. Так, 1982 року на трьох енергоблоках було зафіксовано 16 поломок обладнання і три аварії, але вже за перші дев’ять місяців 1984-го сталося лише 10 поломок без серйозних аварій.

Судячи з усього, ні Віталій Борець, ні будь-хто інший, готуючись до випробування на 4-му реакторі, не мали підстав згадувати про ленінградський інцидент. Борець виконав усе, що йому доручили: інженер зібрав інформацію відносно всіх пропонованих експериментів і склав відповідний графік, який передав групі спеціалістів, відповідальній за підготовку до зупинки 4-го реактора. Повну зупинку Борець пропонував розпочати в четвер, 24 квітня, о 22 годині; після цього повний експеримент, включаючи моделювання відмови реактора, мали завершити в п’ятницю, 25 квітня, о 13 годині.

Відповідальна група, втім, заявила, що випробування має завершитись о 10-й ранку, адже в іншому разі рівень радіоактивності в реакторі знизиться до недопустимих рівнів. Заперечень не було. Микола Фомін, головний інженер, підписав усі потрібні документи. Згодом він згадував: спочатку відключення планували на 23 квітня, але все ж вирішили провести у вихідні. Свою програму на затвердження представниками Міністерства енергетики та електрифікації та виробниками реакторів адміністрація станції так і не подала, — це хоч і передбачалося інструкцією, та на практиці виконувалося рідко. Останній квітневий вікенд Чорнобильська АЕС мала зустріти успішним відключенням 4-го енергоблока.

Підготовку до зупинки 4-го реактора розпочали не увечері 24 квітня, як це пропонував Борець, а рано-вранці 25 квітня, коли заступила нова зміна операторів. До 4:48 ранку рівень потужності було зменшено удвічі і стабілізовано на позначці 1600 МВт.

Процедуру зупинки продовжив Ігор Казачков, начальник ранкової зміни 4-го енергоблока, який заступив на роботу о 8:00 ранку. Казачков, якому було вже трохи за 30 років, вважався одним із найдосвідченіших начальників зміни на ЧАЕС. Приїхавши на роботу в Прип’ять 1974 року (незабаром після закінчення Одеського політехнічного інституту), він швидко дослужився до своєї нинішньої посади. У грудні 1985 року регіональне видання навіть опублікувало матеріал про Казачкова, додавши його фотографію. Одягнений у білу шапочку і халат, у модних окулярах і з бородою-еспаньйолкою, Казачков стояв біля екрана в пультовому приміщенні станції. Він здавався вдумливими молодим чоловіком, а в газетній замітці високо оцінювали його «виняткову скрупульозність і трудову дисципліну».

Від нічної зміни Казачков отримав реактор, у якому майже всі керуючі Стержні були вставлені в активну зону задля зниження інтенсивності ядерної реакції. Невикористаними залишалися менше ніж п’ятнадцять стержнів, — вони й перебували в розпорядженні Казачкова для регулювання роботи реактора. Інструкції виробника наголошували на необхідності зупинки саме за такої кількості, однак ані персонал нічної зміни, ані сам Казачков процедуру відключення не починали. Таке рішення елементарно стало б порушенням програми, наданої їм керівництвом: випробування турбіни реактора, як і інші численні тести і замірювання, ще не провели. Утім, що більш важливо: за винятком надзвичайної ситуації, реактор можна було зупинити і відключити від енергомережі тільки з дозволу керівництва атомної електростанції, яке, зі свого боку, потребували офіційного підтвердження від інспектора енергомережі в Києві.

Пізніше Казачков зауважував: «Чому ні я, ні мої колеги не зупинили реактор, коли кількість керуючих стержнів [маються на увазі стержні, ще не опущені в активну зону] скоротилася? Тому що ніхто з нас навіть уявити не міг, що це може спричинити ядерну аварію. Ми знали, що це [відтягування] було заборонено [виробником], однак не задумувались [про це]. Водночас якби я зупинив реактор, я б точно отримав прочухана. Зрештою, ми виконували план». На питання, якими б могли бути наслідки зупинки реактора, Казачков відповідав: «Думаю, мене б звільнили. Так, вони б точно мене звільнили. Не за це, звісно. Але вони б знайшли причину. Ніхто з нас не вважав цей конкретний параметр — число стержнів — вагомим».