Сергей Плохий – Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи (страница 18)
У Прип’яті Дятлов пройшов кар’єрний шлях від заступника начальника реакторного цеха до заступника головного інженера і отримав дві високі державні нагороди за свою роботу. Після того як Микола Фомін потрапив в автомобільну аварію, дехто вважав, що саме Дятлов має всі шанси змінити його на посаді головного інженера. І, знову ж таки на думку багатьох, подібний варіант розвитку подій був би не найгіршим: і директор станції Віктор Брюханов, і його головний інженер Микола Фомін прибули у Прип’ять після роботи на звичайних теплових електростанціях, що функціонують на вугіллі. Ніхто з них не був експертом в ядерній галузі. На відміну від Дятлова. Де-факто саме Анатолій виступав провідним спеціалістом-ядерником на ЧАЕС, і саме він відповідав за експлуатацію реакторів, включаючи запуск і зупинку останніх.
Для реакторів, як і для літаків, «зліт» і «посадка» — найскладніші моменти. Дятлов мав бути присутнім при зупинці 4-го енергоблока, щоб переконатися — усе проходить згідно з програмою. Окрім того, ніхто не відміняв експерименту з турбіною, напередодні затвердженого Миколою Фоміним. Як відомо, підготовка до випробування розпочалася в березні, однак ще за тиждень до цього — задля обговорення процедури створення комплексної програми випробувань — Фомін скликав нараду інженерів станції та представників науково-дослідних центрів. Саме Дятлов був людиною, яка доручила Борцю узгодити розклад. Він також став першим, хто схвалив запропоновану програму випробувань і їхній графік.
На ЧАЕС Анатолія Дятлова знали як людину непросту і часом навіть брутальну. Дятлов був складним у комунікації, прямолінійним чоловіком з власною точкою зору, яку ніколи не змінював за бажанням начальства. «Він сперечався і не погоджувався, а якщо й виконував щось, то все одно залишався при своїй думці, — згадував один із його знайомих. — Аналогічним чином він не особливо прислуховувався до думок своїх підлеглих. Словом, ви розумієте — не всім може подобатися людина з таким характером». Більш сприятливу характеристику управлінського стилю Дятлова давав інший колега: «Дятлов міг розтоптати будь-кого, хто намагався обманути, ухилитися від виконання завдання, прикритися надуманими поясненнями або ж, що гірше, приховати порушення інструкції. Покарання було рівноцінним проступку. Більшість злилися та обурювалися, хоча водночас у глибині душі приймали справедливість таких його дій».
Наскільки вимогливим у питаннях дисцпиліни був Дятлов, настільки ж непохитним він вважався в питанні виконання завдань. Саме за цю якість його особливо цінували керівники, і саме вона скрашувала його вроджену схильність до суперечок і періодичну грубість у ставленні до підлеглих. Ті, хто знав Дятлова, також цінували його почуття гумору. Анатолій мав феноменальну пам’ять і міг запам’ятовувати цілі сторінки не лише віршів, а й технічних інструкцій. Ураховуючи специфіку його роботи, останнє було особливо важливим.
Увечері 25 квітня Дятлов, очевидно, не поспішав. Зважаючи, що станція всього за кілька кілометрів від його дому, а також пам’ятаючи, що сам Дятлов перебував у прекрасній фізичний формі, його дорога до 4-го енергоблока, за підрахунками Юрія Трегуба, мала б зайняти 40–45 хвилин. Окрім того, близько 21-ї години Трегуб телефонував додому до Дятлова і дізнався, що той уже вийшов. Утім, наразі Дятлова ще не було, хоча годинник показував далеко за десяту вечора, а київський диспетчер енергомережі повідомив про дозвіл на зупинку реактора. Лише близько 23:00 Трегубу .зателефонували колеги із сусіднього 3-го енергоблока, повідомивши, що Дятлов уже на місці. «Він затримався у 3-му блоці внаслідок питання, безумовно, пов’язаного з дисципліною, — тим працівникам дісталося на горіхи», — згадував Трегуб. Типова ситуація для Дятлова. «Він суворо та з криком відчитав персонал за помилки і непослух», — коментував інший колега.
Дятлов не поспішав. Його затримка пояснюється однією простою причиною: коли раніше того ж дня запит із боку диспетчерів енергомережі відстрочив підготовку до зупинки реактора, Дятлов попросив Геннадія Метленка, керівника донецької групи, яка й запропонувала провести випробування парової турбіни, зателефонувати десь о 22:30, щоб перевірити, чи можна переходити до експерименту. І оскільки консультантам потрібно було щонайменше півгодини, щоб дістатися до енергоблока, жодного сенсу поспішати туди до 23:00 не було. Коли Дятлов з’явився на пульті управління 4-го енергоблока, годинник показував трохи по одинадцятій, а вже через кілька хвилин прибули наукові консультанти, очолювані Метленком. Нарешті, можна було починати. Трегуб мав низку питань відносно процедури зупинки, але Дятлов відмовився їх обговорювати. Юрій Трегуб зрозумів: Дятлов, скоріше за все, вирішив провести випробування, коли заступить наступна зміна. О 23:10 Трегуб почав знижувати рівень потужності реактора, дотепер зафіксований на позначці 1600 МВт. Опівночі, коли офіційно закінчувалася його зміна, рівень було знижено до 760 МВт, як і передбачалося програмою для проведення турбінного випробування.
Після Трегуба зміну прийняв Олександр Акімов, 33-річний інженер із досвідом роботи на Чорнобильській АЕС 10 років. В окулярах і з модними короткими вусами, Акімов вважався компетентним, дружнім, але нестійким до тиску з боку керівництва працівником. Член міськкому Прип’яті, він швидко вибудовував свою кар’єру — начальником зміни його призначили всього кілька місяців тому. Нещодавно призначеним був і 25-річний Леонід Топтунов. Як і Акімов, він також страждав від короткозорості, носив окуляри і мав вуса. На посаді старшого інженера реакторного відділення — роботі відповідальній, суть якої полягала в управлінні десятками перемикачів і тумблерів, — Топтунов працював третій місяць. Протягом перших днів після виходу з відпустки будь-кого з відповідальних за реактор інженерів для виконання цієї роботи було залучено додаткового працівника. В іншому ж разі, якось зауважив Трегуб, який виконував функції старшого інженера реакторного відділення раніше, ефект від роботи інженерів після відпустки був би аналогічній грі піаніста без репетицій. Інші працівники зміни — інженери, відповідальні за функціонування енергоблока і турбін, — мали більший досвід роботи на своїх посадах.
Акімов і його команда працювали попередньої нічної зміни, і саме за їхньої участі рано-вранці 25 квітня почалося сповільнення реактора. Уже до їхньої наступної зміни мали завершити всю процедуру зупинки реактора, унаслідок чого вони готувалися до відносно спокійного чергування і контролю реактора, зупиненого раніше більш досвідченими колегами. Однак тепер завдання зупинки реактора покладалося вже на Акімова і його працівників. Сам Олександр Акімов, прибувши за півгодини до початку своєї зміни, намагався зрозуміти, що він повинен робити. Зупинка реактора — непросте завдання. Пульт управління наповнився людьми — робітники попередньої й чинної змін, керівники, інженери інших цехів, які брали участь у випробуванні або ж просто хотіли подивитися, як працюватиме система у процесі зупинки. Усього до двадцяти осіб.
На наступну зміну залишився й Трегуб, проте виключно як спостерігач, зацікавлений в ознайомленні з ходом випробування. І якщо він мав певний час, щоб розібратися, як має здійснюватися процедура зупинки і безпосередньо експеримент, Акімов цього часу не мав. Тепер Олександр сидів поруч із Трегубом, який пояснював усе, що йому вдалося зрозуміти з програми випробувань. Трегуб вивчав її протягом майже цілої зміни. При цьому деякі питання все одно залишалися відкритими: наприклад, що робити з енергією, виробленою реактором, коли подання киплячої води і пари буде відключено від турбіни. Дятлова обговорення цього питання з Трегубом не цікавило, а тому останній просто виклав Акімову своє бачення оптимального рішення. Де-юре за пульт управління відповідав Акімов, хоча де-факто головним був Дятлов, який швидко нагадав усім про це.
Разім Давлетбаєв, заступник начальника турбінного відділення, тієї ночі також перебував на пульті управління. Він згадував: «Відразу після початку зміни Дятлов почав вимагати продовження виконання програми. Коли Акімов присів, щоб розібратися з її суттю, Дятлов став дорікати, що той працює занадто повільно і не контролює складної ситуації, яка виникла в енергоблоці. Він криком наказав Акімову піднятися і почав наполягати, щоб Олександр поквапився. Акімов, тримаючи в руках пачку паперів (очевидно, програмну документацію), почав обходити всіх операторів пульту управління, з’ясовуючи, чи готове обладнання для виконання програмного плану».
Вони розпочали зупинку. До того моменту рівень потужності реактора скоротився з 1600 МВт до 520 МВт. Дотримуючись програми, Леонід Топтунов продовжував поступово знижувати вихідну потужність, опускаючи керуючі стержні в активну зону реактора. Що глибше проникали стержні, то більше нейтронів вони нейтралізували і слабкішою ставала реакція. Усе йшло, як і очікувалося, аж доки не пролунав аварійний сигнал: подання води в реактор впало до недопустимо низьких рівнів. Юрій Трегуб, помітивши аварійний сигнал, кинувся на допомогу збитому з пантелику Топтунову, який не встиг зателефонувати фахівцям, щоб перевірити, чи справді виникла проблема і чи повинен він відкрити клапан для підвищення подачі води. Трегуб зробив це замість нього. Він почав перемикати тумблери, щоб перевірити рівень води, аж раптом пролунав голос Акімова: «Підтримуйте потужність!» Трегуб кинув погляд на індикатори і зрозумів — рівень потужності реактора швидко знижувався.