Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 9)
«Допоможіть мені, допоможіть, допоможіть», — благала кожного з них, кого завгодно. Я благала Люсьєна, який стояв у першому ряду, не зводячи з мене свого металевого ока. Благала Аянту, спокійну, терплячу й таку прекрасну в цьому каптурі. «Врятуй мене, будь ласка, допоможи. Витягни мене звідси. Припини це».
Темлін із виразом занепокоєння в очах ступив крок уперед.
Я відступила назад.
Він стиснув губи. У натовпі вчулося невдоволене ремствування. Між нами і над нами засяяли шовкові стрічки й пучки сяйва Фе.
Аянта промовила:
— Підійди сюди, наречена, і з’єднайся зі своїм коханим. Підійди сюди і дай добру пізнати тріумф.
Добру. Я не була добром. Я була —
Я намагалася набрати повітря в легені, які зрадницьки стискалися, змушувала себе вимовити одне-єдине слово.
Але говорити мені не довелося…
За моєю спиною пролунав гуркіт, ніби два велетенські камені наштовхнулися один на одного.
Люди почали падати, кричати, дехто зник у мороці, який щойно вивергнувся на нас.
Я повернулась і в темряві ночі, що розсіювалася, мов дим по вітру, побачила Різенда, який поправляв лацкани своєї чорної туніки.
— Здрастуй, Фейро, любонько, — промуркотів він.
Розділ 5
Я не повинна була дивуватися — Різенд з усього полюбляв робити видовище і вважав, що розлютити Темліна — це окремий вид мистецтва.
І ось він з’явився власною персоною.
Різенд, Вищий Лорд Двору Ночі, стояв поруч зі мною, і з нього, немов чорнило у воді, сочилася темрява.
Він повернув голову. Його чорне волосся, що відливало синявою, колихнулося від вітру, фіалкові очі сяяли в золотому світлі Фе. Він зупинив погляд на Темліні, простягнувши руку в тому напрямку, де стояли Темлін і Люсьєн, і їх стражники наполовину оголили мечі, розмірковуючи, як обійти мене та як схопити його…
Але із жестом його руки вони завмерли.
Бліда мов крейда Аянта повільно відступила.
— Яке миле весілля, — мовив Різенд, засовуючи руки в кишені.
Охоронці не виймали мечів із піхов. Частина натовпу, що залишилася, відступала назад, дехто перелазив через сидіння, щоб хутчіше втекти звідси.
Різ оглянув мене й цокнув язиком, дивлячись на мої шовкові рукавички. Хай там що було в мене під шкірою — все воно завмерло і застигло.
— Забирайся до дідька, — прогарчав Темлін, наближаючись до нас і випускаючи кігті.
Різ знову клацнув язиком.
— Е ні. Треба отримати те, що мені належить, — ми з любою Фейрою уклали угоду.
У мене в животі немов утворилася діра. Ні… Ні, тільки не зараз.
— Ти порушуєш угоду. Ти ж знаєш, що в разі непослуху трапляється, — правив своєї Різ, посміхаючись, поки натовп розбігався в нього за спиною. Він кивнув у мій бік. — Я дав тобі три місяці волі. Могла б бодай удати, що рада мене бачити.
Я так тремтіла, що була не в змозі щось йому відказати. Очі Різа блиснули неприязню.
Вираз його обличчя змінився, коли він знову подивився на Темліна.
— Я забираю її.
— Ти не посмієш, — прохрипів Темлін.
Позаду нього поміст спорожнів. Аянта разом з більшістю присутніх зникла.
— Хіба я завадив? Я був упевнений, що все вже скінчилося.
Різ посміхнувся мені, і його посмішка сочилася отрутою. Він знав, — через цей зв’язок, через магію, яка була між нами, — знав, що я збиралася сказати ні.
— Принаймні мені здалося, що Фейра так вважає.
Темлін повторив:
— Дай нам завершити церемонію…
— Та й ваша Вища Жриця, гадаю, поділяє мою думку, — вів далі Різенд.
Темлін скам’янів, подивившись через плече й побачивши, що вівтар порожній. Коли він знову обернувся до нас, його кігті наполовину сховалися.
— Різенде…
— Я не в гуморі, щоб торгуватися, — урвав його Різ. — Хоч упевнений, що міг би повернути це на свою користь.
Я сіпнулася, відчувши доторк його руки на своєму лікті.
— Ходімо.
Я не зрушила з місця.
— Темліне, — видихнула я.
Темлін ступив мені назустріч, його золотава засмагла шкіра посвітлішала, але він не спускав очей з Різа.
— Назви свою ціну.
— Не переймайся, — промуркотів Різ, беручи мене під руку. Кожен дотик був огидний і нестерпний.
Він забере мене до Двору Ночі, подібно до якого, як гадали, Амаранта створила Підгір’я — місце тортур і смерті.
— Темліне, будь ласка…
— Як драматично, — оскалився Різенд, притискаючи мене до себе.
Але Темлін не ворухнувся, а його кігті геть сховалися під гладкою шкірою. Він спрямував свій погляд на Різа, вищирившись:
— Якщо заподієш їй кривду…
— Знаю, знаю, — промовив Різенд, розтягуючи слова. — Я поверну її за тиждень.
Ні… Ні, Темлін не міг так говорити, адже це означало, що він відпускає мене. Навіть Люсьєн звів здивований погляд на Темліна. Обличчя його зблідло із люті.
Різ випустив мій лікоть, натомість обійняв мене за талію, притиснув до себе і прошепотів на вухо:
— Тримайся.
Темрява загуркотіла, вітер жбурляв мене навсібіч, земля зникла з-під моїх ніг, усе навколо зникло. Залишився сам Різ, якого я ненавиділа, притискаючись до нього. Ненавиділа всім серцем…
Потім темрява зникла.
Перше, що я відчула, — це запах жасмину. Потім побачила зірки. Океан зірок мерехтів над сяйливими колонами з місячного каменю, які оточували карколомну панораму нескінченних, увінчаних сніговими шапками гір.
— Ласкаво прошу до Двору Ночі, — промовив Різ.
То було найпрекрасніше місце, що я колись бачила.
Будівля, де ми перебували, була розташована на вершині гори із сірого каменю. Простір довкола нас був відкритий усім стихіям. Тут не було вікон, лише підносилися колони та погойдувалися від леготу, що пахтів жасмином, завіси з тонкої павутинистої тканини.
Тут мала діяти якась магія, що серед зими зберігала повітря теплим. А водночас на верхів’ях гір лежав сніг, і з них вітри змітали снігову вуаль, розсіюючи її навкруги туманом.