Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 78)
Тарквен привів мене в останню кімнату, наповнену ящиками і стелажами, що були вкриті тканиною. І коли я побачила всі витвори мистецтва, що маячіли за відчиненими дверима, то сказала:
— Здається, на сьогодні досить.
Він замкнув кімнату й відвів мене назад на залиті сонцем горішні поверхи, де кипіла робота.
Мали бути інші місця, де може бути Книга. Якщо її не зберігають в іншому місті.
Я мусила знайти її. Якнайшвидше. Різ і Амрен не могли розтягувати свої політичні дебати нескінченно, і рано чи пізно нам доведеться повернутися додому. Я молилася, щоб знайти її швидко — знайти й не відчувати до себе відрази ще більшої, ніж зараз.
Різенд лежав, розвалившись на моєму ліжку, ніби воно було його.
Я кинула погляд на його руки, схрещені за головою, довгі ноги, що звисали з краю матраца, і зціпила зуби.
— Чого ти хочеш? — Я грюкнула дверима досить гучно, щоб підкреслити холодність моїх слів.
— Бачу, що загравання й хихикання з Тарквеном нічого не дали?
Я кинула скриньку на ліжко поряд із ним.
— Це в тебе треба спитати.
Його посмішка викривилася, коли він сів, відкриваючи кришку.
— Це не Книга.
— Ні, але це коштовний подарунок.
— Якщо ти хочеш, щоб я купував тобі коштовності, Фейро, просто скажи. Хоча я думав, ти в курсі, що весь твій гардероб був куплений для тебе.
Я не усвідомлювала цього, проте сказала:
— Тарквен хороший чоловік — хороший Вищий Лорд. Тобі слід було б просто
Різ закрив кришку.
— То він задобрив тебе коштовностями, наспівав тобі у вуха солодкі промови, і тепер ти почуваєшся кепсько?
— Він хоче союзу з тобою — відчайдушно хоче. Хоче довіряти тобі, покластися на тебе.
— Що ж, Крессида вважає, що її кузен досить амбітний, тому я був би обережний, читаючи між рядків.
— Правда? Вона розповіла тобі це до, під час чи після того, як ти затяг її в ліжко?
Різ підвівся граційним ледачим рухом.
— Ось чому ти не хотіла дивитися на мене? Тому що думала, що я переспав з нею заради інформації?
— Заради інформації або задоволення, мені байдуже.
Він обійшов ліжко, а я стояла нерухомо, навіть коли він зупинився біля мене на відстані менше витягнутої руки.
— Ревнуєш, Фейро?
— Якщо я ревную, тоді й ти ревнуєш до Тарквена та його солодких промов.
Зуби Різенда зблиснули:
— Гадаєш, мені надто подобається фліртувати із самотньою жінкою, щоб вивідати інформацію про її Двір, її Вищого Лорда? Вважаєш, я пишаюся собою, роблячи це? Гадаєш, я отримую задоволення, коли поводжуся так заради того, щоб ти мала змогу мило кокетувати з Тарквеном і зачаровувати його усмішками, аби ми могли отримати Книгу і якнайшвидше повернутися додому?
— Минулої ночі, здавалося, ти добре повеселився.
Його рик був тихий — злий.
— Я не спав з нею. Вона хотіла, але я не вчинив нічого, крім як поцілував її. Я повів її випити в місто, дозволив розповідати про своє життя, тривоги й настрої, а потім відвів до її кімнати і не рушив далі дверей. Я чекав тебе за сніданком, але ти проспала. Або, найімовірніше, уникала мене. І я намагався привернути твою увагу опівдні, але ти змогла так
— Що тебе так роздратувало? Що я виставила тебе геть чи те, що Тарквену було так легко потрапити всередину?
— Мене роздратувало, — сказав Різ, уривчасто дихаючи, — що ти
Весь інший світ розчинився в тумані, коли я зрозуміла сенс його слів.
— Ти ревнуєш.
Він похитав головою, потім відійшов до невеликого столу біля дальньої стіни й випив одним духом склянку бурштинової рідини. Він уперся руками в стіл, потужні м’язи під сорочкою на його спині затремтіли, коли тінь крил спробувала набрати справжньої форми.
— Я чув, що ти сказала йому, — прошепотів він. — Що ти думаєш, що в нього було б легко закохатися. І ти сказала це щиро.
— І що? — Це було єдине, що мені спало на думку сказати йому у відповідь.
— Я позаздрив… Що я не той. Для всіх — не той. Двір Літа завжди зберігав нейтралітет, вони проявили мужність лише одного разу — тоді, в Підгір’ї. Я врятував життя Тарквену, бо чув, як він говорив про те, що хоче зрівняти права між Вищими Фе й нижчими фейрі. Я намагався зробити це протягом багатьох років. І не зміг. І я врятував Тарквена тому, що знав про його благородні наміри. Тарквену з його нейтральним Двором ніколи не доведеться непокоїтися, що хтось покине його через загрозу життю його коханої жінки, її дітей. Так, я позаздрив йому, тому що для нього це завжди буде легко. І він ніколи не дізнається, як це — дивитися на нічне небо і мріяти.
Двір Мрій.
Люди, які знали, що то ціна за мрію, яку треба було заплатити. Воїни-бастарди, іллірійці-полукровки, монстр у пастці прекрасного тіла, мрійниця, народжена у Дворі Жахіть… І мисливиця з душею художниці.
І, можливо, тому що це було найбільш відверте й болісне, що я від нього чула, у мене на очах забриніли сльози і я підійшла туди, де він стояв біля маленького бару. Я не дивилася на нього, взявши графин з бурштиновою рідиною. Спочатку я плеснула трохи собі, а потім наповнила його бокал. Зустрілася з його пильним поглядом, і ми цокнулися — кришталевий дзвін був чіткий і дзвінкий, не такий, як шум моря внизу. Я сказала:
— За тих, хто дивиться на зірки й загадує бажання, Різе.
Він підніс склянку, і його погляд був такий пронизливий, що я спитала себе, чому взагалі мусила червоніти для Тарквена.
Різ ще раз цокнувся зі мною:
— За зірки, що чують, і мрії, які збуваються.
Розділ 35
Минуло два дні, кожна мить яких була подібна до балансування на межі правди й брехні. Різ подбав про те, щоб я не була присутня на засіданнях, які вони проводили з Амрен, аби відволікти мого добродушного хазяїна й подарувати мені час, який би я використала на те, щоб понишпорити містом, шукаючи бодай якийсь ланцюжок, будь-який натяк, що міг би привести до Книги.
Але мала робити це обережно, не показуючи свого завзяття й надмірного зацікавлення. Блукаючи вулицями, я не могла ставити перехожим, які мені траплялися, надто багато запитань про скарби й легенди Адріати. Навіть прокинувшись на світанку, я змусила себе дочекатися слушного часу, щоб, перш ніж вирушити в місто, прийняти ванну, і приймала її довше, ніж зазвичай, щоб таємно потренуватися у водній магії. І попри те, що вже за годину мені набридло створювати водних тварин, давалося мені це легко. Можливо, завдяки моїй близькості до Тарквена, завдяки якомусь потягу до води, що відчувала у своїй крові. Так чи інак, але питати його про це мені, безумовно, було не можна.
Щойно поснідавши, я з байдужим виразом обличчя пройшла коридорами палацу до виходу й вирушила до міста, яке тільки прокидалося.
Мене навряд чи хтось упізнавав, поки я мимохідь перевіряла крамнички, будинки й мости, шукаючи бодай якогось натяку на заклинання, який би здався мені схожим на Тарквена, і я не мала сумніву, що хтось узагалі міг би впізнати мене. То були Вищі Фе, благородна знать, яку утримували в Підгір’ї, а тут жили люди, яких кинули на муки.
Глибокий слід минулих подій зберігали будівлі, вулиці. То була кара за їхнє повстання: сліди пожеж, обвалені шматки каменю, будівлі, що стали руїнами. Задню частину замку, як і казав Тарквен, відновлювали. Три вежі стояли наполовину зруйновані, піщано-коричневий камінь обвуглився і кришився. Ніяких слідів Книги. Робочі тут, у вежах, і в усьому місті посилено працювали, щоб відновити зруйновані райони.
Усі, кого я бачила: і Вищі Фе, і фейрі з лускою, зябрами й довгими перетинчастими пальцями — здавалося, всі вони лише тепер поступово зцілювалися. Тих, хто зі шрамами, хто без кінцівок, було більше, ніж я могла б їх перелічити. Але в їхніх очах… Їхні очі випромінювали світло.
Я врятувала і їх теж.
Звільнила від усіляких страхіть, що тероризували їх протягом п’яти десятиліть.
Щоб урятувати їх, я скоїла жахливе… але врятувала.
Я ніколи не зможу спокутувати свою провину, але… Більше не почувалася такою пригніченою, попри те що слідів Книги досі не знайшла.
Я поверталася на третю ніч до палацу на вершині пагорба, щоб дочекатися розповіді Різа про засідання, що відбулося вдень, і дізнатися, чи він сам не помітив якихось слідів того, що ми шукали.
Піднімаючись сходами палацу і проклинаючи себе за те, що так і не набула потрібної форми навіть після всіх уроків Кассіана, я помітила Амрен, яка сиділа на краю балкона вежі й чистила нігті.
Варіан зіперся на поруччя іншого балкона на відстані одного стрибка, і в мене промайнула думка, чи не розмірковує він над тим, щоб подолати відстань і зіштовхнути її вниз.
Кішка, яка грається із собакою, — ось що це було. Амрен просто чистила нігті, своєю поведінкою провокуючи його наблизитися, щоб обнюхати її, спіймати її слід. Я сумнівалася, що Варіану сподобалися б її кігті.
Якщо тільки не з цієї причини він стежив за нею вдень і вночі.
Я струснула головою, продовжуючи підніматися сходами і спостерігаючи за відпливом.