Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 60)
Різенд відповів за мене:
— Фейра буде тією, ким вона схоче бути.
Неста тепер вивчала всіх нас, раз у раз зводячи очі на мою корону. Тоді сказала:
— Складіть своє послання королевам сьогодні ввечері. Завтра ми з Елейн підемо в село, щоб надіслати його. І якщо королеви приїдуть сюди, — додала вона, кидаючи крижаний погляд на Кассіана, — раджу вам готуватися до набагато більших забобонів, ніж наші. І міркувати над тим, як ви плануєте витягнути звідси нас усіх, якщо все зазнає поразки.
— Ми подумаємо над цим, — чемно відповів Різ.
Неста, яку не вразив жоден із нас, повела далі:
— Гадаю, вам схочеться залишитися на ніч.
Різ подивився на мене, на його обличчі проступило німе запитання. Ми легко могли піти, чоловіки знайшли б дорогу додому в темряві, але… Занадто скоро, можливо, світ загине.
Я сказала:
— Якщо це не завдасть тобі клопоту, так. Ми підемо завтра вранці після сніданку.
Неста не усміхнулася, але Елейн засяяла.
— Чудово. Гадаю, у нас є кілька готових спалень.
— Нам потрібно дві, — урвав її Різ спокійно. — Дві кімнати поряд, з двома ліжками в кожній.
Я насупилася, подивившись на нього.
Різ пояснив мені:
— Магія по той бік Стіни діє інакше. І наші щити, наші сили можуть працювати неправильно. Я не стану ризикувати. Особливо перебуваючи в одному будинку з жінкою, що заручена з чоловіком, який подарував їй залізну каблучку.
Елейн почервоніла.
— Усі спальні, у яких є два ліжка, розташовані не поряд, — пробурмотіла вона.
Я зітхнула.
— Ми перенесемо речі. Все нормально. Ось цей, — додала я, стрільнувши очима в Різа, — такий незадоволений і дратівливий тільки тому, що він старий і йому вже давно час спати.
Різ пирснув зо сміху, гнів Кассіана ослаб настільки, що він усміхнувся, а Елейн, помітивши невимушеність Азріеля на доказ того, що все справді не так погано, теж усміхнулася.
Неста звелася на ноги, немов тонкий стрижень зі сталі, і сказала, не звертаючись ні до кого конкретно:
— Якщо все закінчили, то й вечерю закінчено.
І на цьому порозумілися.
Різ накидав лист за мене, Кассіан та Азріель внесли свої поправки, і ближче до півночі у нас була чернетка, що, як нам усім здалося, звучала вражаюче, доброзичливо і в міру загрозливо.
Сестри вимили посуд, поки ми працювали, і пішли спати кілька годин тому, перед цим показавши, де розташовані наші кімнати.
Кассіан і Азріель спатимуть в одній з них, Різ і я — в другій.
Я насупилася, побачивши велику гостьову спальню, коли Різ зачинив за нами двері. Ліжко було досить велике для двох, але я не хотіла ділити його з ним. Я розвернулася до нього:
— Я не…
Дерево глухо вдарило об килим, і біля дверей з’явилося ще одне невелике ліжко. Різ плюхнувся на нього, стягуючи чоботи.
— Неста просто диво, до речі.
— Вона хитра пташка, — сказала я.
Це було, мабуть, найкраще, що я могла про неї сказати.
— Уперше за багато століть хтось зміг так легко довести Кассіана до сказу. Шкода, що вони збираються прикінчити одне одного.
Я здригнулася, подумавши про те, що станеться, якщо вони перестануть боротися.
— І Елейн, — сказав Різ, знявши другий черевик і зітхнувши, — не слід виходити заміж за сина лорда з багатьох причин. Не остання з них — те, що тебе не запросять на весілля. Хоча, можливо, це й на краще.
Я прошипіла:
— Не смішно.
— Принаймні тобі не доведеться посилати подарунок. Сумніваюся, що її свекор погодиться його прийняти.
— І ти аж так знахабнів, щоб знущатися й глузувати з моїх сестер, коли твої власні друзі просто жалюгідні?
Він здивувався, і в його погляді читалося німе запитання. Я пирснула:
— Ох, і як це ти ще не помітив, як Азріель дивиться на Мор? Або як вона сама іноді дивиться на нього, як захищає його? І як у них обох так добре виходить робити з Кассіана перешкоду між ними майже весь час?
Різ глянув на мене:
— Краще тримай при собі ці спостереження.
— Вважаєш мене пліткаркою? Моє життя й так нікчемне — навіщо ж поширювати страждання навколо себе?
— Воно нікчемне? Твоє життя, я маю на увазі. — Обережне запитання.
— Не знаю. Все відбувається так стрімко, що я не встигаю стежити за тим, що відчуваю. — Моя найбільш чесна відповідь останнім часом.
— Хм-м-м. Мабуть, коли ми повернемося додому, я дам тобі вихідний.
— Який ти турботливий,
Він пирснув, знімаючи туніку. Я раптом усвідомила, що стою в ошатній сукні й коштовностях і мені зовсім ні в чому лягти спати.
Різ клацнув пальцями, і моя піжама, а ще напівпрозора нижня білизна з’явилися на ліжку.
— Я не міг вирішити, яке мереживо тобі найбільше до вподоби, тому дав вибір.
— Ти свиня, — грубо відповіла я, схопивши одяг і попрямувавши до ванної кімнати.
У кімнаті було тепло й затишно, коли я вийшла звідти. Різ лежав у ліжку, яке з’явилося нізвідки, світло було вимкнене, потріскувало лише вогнище. Навіть простирадла були теплі, коли я ковзнула під ковдру.
— Дякую, що зігрів ліжко, — сказала я темряві.
Він лежав до мене спиною, але я добре почула мовлені ним слова:
— Амаранта жодного разу не подякувала мені за це.
Усе тепло випарувалося.
— Вона занадто мало страждала.
Надто мало — за все скоєне нею. За все, що вчинила зі мною, з ним, із Клер.
Різ не відповів. Натомість зізнався:
— Я не був упевнений, що зможу витримати цю вечерю.
— Що ти маєш на увазі?
Він тримався досить… спокійно.
— Твої сестри мають добрі наміри — ну, або одна з них. Але, дивлячись на них, сидячи за столом… Я не очікував, що це так сильно мене вдарить. Яка юна ти була. І те, що вони не захистили тебе.