Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 59)

Я змусила себе скуштувати ще. Жувала цю їжу, докладаючи великих зусиль.

— Ні, все гаразд. — Я проковтнула те, що було в роті, й запила цілющою водою.

— Отже, бачу, ти не можеш більше їсти звичайну їжу… Чи вона стала занадто поганою для тебе? — спитала Неста з викликом.

Виделка Різа брязнула по тарілці. Елейн коротко і збентежено зітхнула.

І, пори те що Неста дозволила мені скористатися цим будинком, спробувала перетнути Стіну заради мене й ми уклали тимчасове перемир’я, у її голосі відчувалися відраза, осуд.

Поклавши руку на стіл, я сказала:

— Я так само можу їсти, пити, битися і трахатися, як і раніше. Навіть краще.

Кассіан поперхнувся водою. Азріель посунувся на стільці, ладен втрутитися й розборонити нас за потреби.

Неста тихо розсміялася. Але я відчула вогонь у роті, в тілі.

Невидимий ривок через лінію нашого зв’язку, і — прохолодна темрява огорнула мене, мій гнів, мої почуття, заспокоюючи цей вогонь.

Я кинулася зводити ментальні стіни. Але вони були цілі й неушкоджені.

Навіть не змигнувши оком, Різ спокійно й рівно пояснив Несті:

— Якщо ти колись приїдеш у Прифію, то зрозумієш, чому ваша їжа смакує нам по-іншому.

Неста зверхньо подивилася на нього:

— Я не збираюся ступати на вашу землю, тож мені доведеться повірити тобі на слово.

— Несто, будь ласка, прошу тебе… — пробурмотіла Елейн.

Кассіан оцінював Несту, і за блиском у його очах я припускала, що воїн зіткнувся з новим, цікавим супротивником.

Потім, дяка Матері Божій, Неста перемкнула увагу на Кассіана, помітивши цей блиск і те, що він означав. Вона огризнулася:

— Чого вирячився?

Брови Кассіана сіпнулися вгору — зараз почнеться маленька вистава.

— Дивлюся на ту, яка дозволила вашій сестрі щодня ризикувати життям у лісі, проте сама не робила геть нічого. На ту, яка дозволила своїй чотирнадцятирічній сестрі піти в ліс, що так близько до Стіни.

Я почервоніла і розтулила рота, щоб заперечити. Що скажу, я не знала.

— Твоя сестра померла — померла, рятуючи мій народ. І вона готова зробити це знову, щоб захистити вас від війни. Тож не сподівайся, що я сидітиму й мовчати, поки ти глузуватимеш з неї, її вибору, якого в неї не було, не сподівайся, що я сидітиму й мовчатиму, поки ти ображатимеш мій народ.

Неста ніяк не зреагувала на його слова й вивчала риси його гарного обличчя, його м’язисте тіло. Потім повернулася до мене, показуючи, що зневажає його.

Вираз обличчя Кассіана став майже диким. Вовк, що кружляв довкола лані, яка, раптом скинувши маску, виявилася гірською кішкою.

Голос Елейн затремтів. Вона усвідомила це і швидко сказала:

— Це… розумієш, дуже важко… це прийняти…

Я усвідомила, що темний метал її каблучки — це залізо. Навіть попри те, що я розповіла їм про його марність. Подарунок від її нареченого, родина якого ненавиділа фейрі. Елейн кинула благальний погляд на Різа, потім на Азріеля. Смертельний страх відбивався на її обличчі, і від неї віяло цим страхом.

— Нас так виховали. Нам розповідали історії про ваше плем’я, яке пробирається через Стіну, щоб скривдити нас. Наша сусідка, Клер Беддор, — її забрали, а сім’ю вбили.

Голе тіло, прибите до Стіни. Зламане. Мертве. Воно висіло там кілька місяців.

Різ втупився у свою тарілку. Не рухаючись. Не моргаючи.

Це він сказав Амаранті ім’я Клер — віддав його, хоч і знав, що я йому збрехала.

— Усе це страшенно бентежить, — завважила Елейн.

— Уявляю, — сказав Азріель.

Кассіан зблиснув на нього очима. Але увага Азріеля була прикута до моєї сестри. Його обличчя осяяла ввічлива, ласкава усмішка. Плечі Елейн злегка розслабилися. Я замислилася, чи часто головний шпигун Різа добував необхідну інформацію за допомогою своїх бездоганних манер, не кажучи про його вміння користуватися тінями й залишатися непоміченим.

Елейн сіла трохи вище й сказала Кассіану:

— Стосовно полювання Фейри протягом усіх цих років хочу сказати, що винна не тільки Неста з її зневагою. Ми були налякані, нас ніхто не готував до такого, у нас забрали все, і ми зрадили її. Ми обидві.

Неста нічого не сказала, її плечі були напружені, вона виструнчилася.

Різ послав мені застережливий погляд. Я стиснула руку Нести, привертаючи її увагу до себе.

— Чи можемо ми просто почати з початку?

Я майже відчувала гордість, що тече в її венах, вона кричала їй не відступати.

Кассіан, дідько б його забрав, подивився на неї з колючою посмішкою.

Але Неста ледь чутно прошипіла:

— Добре. — І знову взялася до їжі.

Кассіан спостерігав за кожним шматочком, що його вона брала з тарілки, за кожним рухом її гортані, коли вона ковтала.

Я змусила себе з’їсти все, що було в мене на тарілці, усвідомлюючи, що увага Нести прикута до мене, поки я їм.

Елейн запитала Азріеля — можливо, вони були єдиними цивілізованими людьми з нас:

— Ви можете літати?

Він кліпнув очима й поклав виделку. Мені здалося, що йому стало ніяково.

— Так. Кассіан і я походимо від раси фейрі, яких іще називають іллірійцями. Ми народжуємося з піснею вітру.

— Як красиво! — із захопленням мовила Елейн. — А це не страшно? Літати так високо?

— Іноді страшно, — відповів Азріель.

Кассіан поступився своєю неослабною увагою до Нести тільки заради того, щоб кивнути на підтвердження.

— Якщо ти потрапив у шторм або якщо повітряний потік пропав. Але нас так серйозно тренують, що страх зникає мало не до того, як починаємо ходити.

Однак сам Азріель тривалий час не навчався.

— Ти звикнеш до формулювань, — попереджав він мене трохи раніше.

Як часто він нагадує собі про використання цих слів? Слова «ми», «наше» і «нас» здаються такими само чужими його мовою, як і моєю?

— У тебе такий вигляд, як у Вищого Фе, — втрутилася Неста, і її голос різав, як лезо ножа. — Але ти ним не є насправді?

— Вищі Фе — лише ті, хто має такий вигляд, як вони, — протяжно вимовив Кассіан, махнувши рукою в бік мене й Різа. — Відмінності перетворюють їх на, як люблять казати, нижчих фейрі.

Різенд нарешті сказав:

— Цей термін стали використовувати для простоти, але під його маскою прихована тривала і кривава історія несправедливостей. Багато хто з нижчих фейрі обурені цією назвою й хочуть, щоб усіх називали однаково.

— Саме так, — сказав Кассіан, випивши воду зі своєї склянки.

Неста вивчала мене.

— Але ти не була Вищою Фе — не від свого народження. То як же вони називають тебе?

Я не могла розібрати, чи це не їдкий укол.