І взяв мою руку. Зв’язок поміцнішав, це пульсування під шкірою, і…
Там був морок і відчуття того, що по інший бік уявної перешкоди з чорного адаманту є Він. Ця стіна була нескінченна, і вона була результатом того, що на нього полювали, атакували й ненавиділи пів тисячоліття. Я провела уявної рукою по цій стіні.
Немов гірський лев вигнув спину, якщо торкнулися його, стіна, здавалося, здригнулася — а потім послабила захист і піддалася.
Його свідомість відкрилася мені. Принаймні її передпокій. Він вибрав єдине місце пам’яті, яке дозволив мені побачити…
Кімната, вирізана з обсидіану; величезне ліжко з чорними як смола простирадлами, досить велике, щоб умістити крила.
А на ліжку, розкинувшись, лежала оголена Аянта.
Я позадкувала, розуміючи, що це його спогад і що Аянта лежить у його ліжку, в його Дворі під горою; її повні груди нагадували гострі вершинки, що зіщулилися від холоду…
— Є ще дещо, що варто тобі побачити, — почула я голос Різа немов здалеку, поки намагалася вибратися з його голови.
Але моя свідомість наткнулася на стіну — з іншого боку. Я опинилася в пастці.
— Ти змусив мене чекати. — Аянта спохмурніла.
Відчуття твердого витесаного дерева, що вп’ялося в спину — спину Різенда, — коли він зіперся на двері, що вели до кімнати.
— Забирайся.
Аянта закопилила губи, згинаючи коліна й розводячи ноги ширше, відкриваючи себе йому.
— Я бачу, як ти дивишся на мене, Вищий Лорде.
— Ти бачиш те, що хочеш бачити, — сказав він — сказали ми. Двері відчинилися поряд із ним. — Забирайся.
Її губи манірно скривилися.
— Я чула, ти полюбляєш грати в ігри. — Її струнка рука сповзала, спускаючись нижче пупка. — Я напрочуд цікава партнерка в цьому.
Крижана лють розповзалася в мені — в ньому, — поки він розмірковував про переваги й задоволення розчавити її й про те, джерелом скількох проблем це стане. Аянта відчайдушно переслідувала і його, і багатьох інших чоловіків. Азріелю довелося піти минулої ночі через неї. І Мор була за один крок від того, щоб зламати їй шию.
— Я гадав, твоя відданість належить іншим Дворам. — Його голос був крижаний. Голос Вищого Лорда.
— Моя відданість належить майбутньому Прифії та її справжній силі…
Пальці Аянти ковзнули між її ніг і завмерли. Зойк пронизав кімнату, коли він жбурнув у неї щупальце сили, прибивши її руку до ліжка — подалі від тіла.
— Уяви, що союз між нами міг би подарувати Прифії, всьому світу! — сказала вона, пожираючи його очима.
— Що він подарує тобі, ти хочеш сказати.
— Наші нащадки володарюватимуть у Прифії!
Жорстока радість танцювала в ньому.
— То ти хочеш мою корону і мене в ролі коханця за плату?
Вона спробувала зігнутися, але його сила тримала її.
— Я не бачу нікого більш гідного на цю роль.
Вона стане проблемою — зараз і потім. Він знав це. Вбити її зараз, запобігти загрозі, що насувається, і зіткнутися з гнівом інших Вищих Жриць або… спостерігати, що буде далі.
— Забирайся з мого ліжка. З моєї кімнати. І з мого Двору.
Він послабив свою силу, щоб дати їй можливість піти.
Очі Аянти потемніли, вона зісковзнула з ліжка, зіп’ялася на ноги, не звертаючи уваги на свій одяг, що висів на його улюбленому кріслі. Під час кожного кроку до нього її повні груди колихалися. Вона зупинилася менше ніж за крок від нього.
— Ти навіть не уявляєш, що я можу змусити тебе відчути, Вищий Лорде.
Вона потягнулася до нього рукою, просто між його ніг.
Його сила зімкнулася навколо її пальців, перш ніж вона змогла доторкнутися до нього.
Він послав силу вниз, вивертаючи її.
Аянта закричала. Вона спробувала відскочити, але його сила змусила її застигнути на місці — стільки сили, що спрямовувалася з такою легкістю, кружляла навколо неї, немов гадюка навколо миші. Тим часом він розмірковував, чи не перервати її існування.
Різ нахилився ближче, щоб прошепотіти їй на вухо:
— Ніколи більше не торкайся мене. Ніколи більше не смій торкатися жодного чоловіка в моєму Дворі.
Його сила переламала кістки й розірвала сухожилля, і вона знову закричала.
— Рука загоїться, — сказав він, відступаючи. — Але якщо наступного разу насмілишся торкнутися мене чи будь-кого на моїх землях, ти побачиш, що тобі це так не минеться.
Сльози муки котилися її обличчям, змінившись ненавистю, яка спалахнула в її очах.
— Ти пошкодуєш про це, — прошипіла вона.
Він м’яко засміявся — сміхом коханця, — і спалах сили викинув її в коридор так, що вона приземлилася на сідниці. За секунду її одяг полетів услід за нею. По тому двері зачинилися.
Спогад урвався, немов натягнута під ножицями стрічка, стіна за мною опустилася, і я вирвалася з полону.
— Правило номер один, — сказав Різ. Спогади відбилися в його очах люттю. — Ніколи не проникай у свідомість, не подбавши про шлях назад. Дематі можуть залишити розум відкритим для тебе, а потім піймати тебе там і перетворити на добровільну рабиню.
Мене аж морозом обсипало. Але те, що він показав…
— Правило номер два, — сказав він, і жорсткий вираз на його обличчі застиг. — Коли…
— Коли це сталося, — урвала його я. Я знала його досить для того, щоб не сумніватися в тому, що побачила. — Коли між вами це сталося?
Його очі залишалися крижаними.
— Сто років тому. У Дворі Жахіть. Я дозволив їй приїхати, після того як вона кілька років поспіль благала мене запросити її, наполягаючи на тому, що хоче створити зв’язок між Двором Ночі і жрицями. Чув плітки про її витівки, але тоді вона була ще молода й неперевірена, і я сподівався, що нова Вища Жриця може принести ті зміни, яких потребує її орден. Та з’ясувалося, що вона вже була добре натренована однією з її менш добросердих сестер.
Я застигла, моє серце калатало.
— Вона… Вона ж не поводилася так із…
Люсьєн. Він люто ненавидів її. Робив невиразні, але злі натяки, що не варто добре до неї ставитися, не варто підпускати близько…
Я відчувала, що мене зараз знудить. Невже вона… так само переслідувала і його? Чи сказав він… чи повинен був сказати їй «так» через її статус?
І якщо колись повернуся у Двір Весни, як я зможу переконати Темліна прогнати її? А що, коли, поки мене немає, вона…
Різ повів далі:
— Правило номер два: будь готова побачити те, що тобі не сподобається.
Усього п’ятдесят років по тому прийшла Амаранта. І вона зробила з Різом те саме, за що він хотів убити Аянту. Але цього разу він дозволив усьому статися. Щоб уберегти всіх. Щоб уберегти Азріеля й Кассіана від кошмарів, які переслідуватимуть їх завжди, щоб не завдати їм ще більшого болю, крім того, якого вони зазнали, коли були ще зовсім дітьми…
Я звела голову, щоб запитати його про дещо, але Різ уже зник.
Залишившись на самоті і роздягнувшись, борючись із застібками та ременями, які були на мені, я думала: «Коли це сталося? Годину чи дві назад?»
Таке відчуття, що минуло вже ціле життя. І тепер я пройшла перевірку, ставши, судячи з усього, шукачкою Книги. Це краще, ніж бути дружиною, яка тільки те й робить, що планує вечірки та виношує маленьких Вищих Лордів. Краще, ніж бути тією, ким Аянта хотіла мене зробити, хай би що було в неї на меті.
Ванна була гаряча, як Різ і обіцяв. І я знову і знову замислювалася про те, що він мені показав. Її рука знову і знову тягнеться між його ніг, і стільки в цьому жесті відчуття власництва й зарозумілості…
Я відігнала думку, і вода у ванній нараз стала холодною.
Розділ 22
