Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 47)
Голос Різа був хрипкий, коли він сказав:
— Не давай йому більше приводів…
— Коли Котел створили, — урвав його Косторіз, — темний творець використав залишки розплавленої руди, щоб викувати Книгу. Книгу Дихання. У ній між вирізаними словами написані заклинання, які здатні звести нанівець силу Котла або цілком його підпорядкувати. Але після Війни вона була розділена на дві частини. Одна залишилася у Фе, другу віддали шести людським королевам. Це було частиною Договору, суто символічно, позаяк Котел загубили вже багато тисячоліть тому й він перетворився на міф. Книгу вважали нешкідливою, тому що подібне притягує подібне — і лише той, хто став перетвореним, зможе користуватися заклинаннями в ній і закликати її силу. Жодна істота, яка народилася на землі, не може скористатися нею, тому Вищі Лорди і смертні зберігали її частини як реліквію минулого, не більше. Але якщо Книга потрапить до рук когось, кого створили заново… Звісно, вам доведеться перевірити цю теорію, але все може бути цілком ймовірним.
Його очі зіщулилися від задоволення, і я цієї миті зрозуміла…
— Тепер Вищий Лорд Двору Літа володіє нашою частиною, а друга зберігається у смертних королев, які правлять, вона похована в їхньому сяйливому палаці на березі моря. Частина, що зберігається у Прифії, захищена заклинаннями крові, прив’язаними до Лорда Двору Літа. А та, яку мають смертні королеви… О, вони були напрочуд винахідливі, коли отримали свою частину. Вони наклали закляття на Книгу, прив’язали її за допомогою нашого ж народу — і якщо її спробувати вкрасти… Скажімо, Вищий Лорд розсіється і проникне в замок… Книга розплавиться, знову перетвориться на руду, і ми її втратимо. Смертна королева повинна віддати її за власним бажанням, ніяких вивертів, ніякої магії. — Смішок. — Які розумні, чудові істоти ці люди.
Косторіз, здавалося, загубився в давніх спогадах, по тому хитнув головою:
— Поєднавши дві частини Книги Дихання, можна звести нанівець сили Котла. Хотілося б сподіватися, до того як він увійде в повну силу і зруйнує Стіну.
Я навіть не подякувала за інформацію. Після того, що почула, після того, що сама розповіла, я відчувала пильну увагу Різа до себе. Ні, він підозрював, але до кінця не вірив у те, як сильно зламала мене тоді Амаранта.
Ми розвернулися, його рука зісковзнула з моєї спини і стиснула мою руку.
Дотик був легкий, ніжний. А в мене навіть не стало сил, щоб стиснути його руку у відповідь.
Косторіз підняв кістку, яку Різенд приніс йому, і зважив на своїх дитячих руках.
— Я виріжу тут твою смерть, Фейро.
Ми піднімалися дедалі вище в темряві, повз застиглий камінь і монстрів, які там мешкали. Нарешті я запитала в Різа:
— Кого ти бачив?
— Спочатку ти скажи.
— Хлопчика, приблизно років восьми, чорнявого, з фіалковими очима.
Різ здригнувся — найбільш людська реакція, яку я від нього бачила.
— А що бачив ти? — спитала я знову.
— Джуріана, — відповів Різ. — Таким, яким він був востаннє, коли я його бачив: віч-на-віч з Амарантою, коли він боровся з нею на смерть.
Я не хотіла знати, звідки Косторіз дізнався, про що ми прийшли його запитати.
Розділ 19
— Амрен має рацію, — повільно промовив Різ, з’явившись на порозі свого міського будинку у Веларісі. — Ви справді як ті собачки, що чекають на господаря дому. Мені слід було купити для вас частування.
Кассіан, сидячи на дивані перед каміном і огорнувши рукою талію Мор, показав йому непристойний жест.
І хоч усе його кремезне м’язисте тіло здавалося розслабленим, в обличчі відчувалося напруження, затиснута енергія, яка свідчила про те, що вони чекали на нас.
Азріель затримався біля вікна, сховавшись за своїми тінями; сніжок припорошував газон і вулицю за ним. Амрен же…
Її й слід запав. Не можу сказати, чи відчула я полегшення. Мені доведеться терміново знайти її, щоб повернути амулет — досить попередження Різа та її власних слів.
Туман і вітер заважали нам від самої В’язниці, тому я добряче промерзла, тож рушила до крісла, що стояло навпроти дивана, форма якого, як і більшості меблів, давала змогу комфортно розмістити іллірійські крила. Я простягнула свої затерплі кінцівки до вогню й ледве стримала стогін насолоди — таким затишним було його тепло.
— Як усе минуло? — спитала Мор, яка, випрямивши спину, сиділа поруч із Кассіаном.
Сьогодні на ній була не сукня, а зручні чорні штани і товстий синій светр.
— Косторіз, — сказав Різ, — іще той пліткар, який дуже любить пхати носа в чужі справи.
— Та й тільки? — Кассіан жадав продовження.
Він сидів, тримаючи руки на колінах і склавши крила.
— Але, — сказав Різ, — він також може бути корисним, коли схоче. І, судячи з усього, нам час пристати до того, що робимо найкраще.
Я розминала задубілі пальці, слухаючи, як інші говорять про наш похід. Мені потрібен був момент усамітнення, щоб прийти до тями, знову сховати те, що я витягла на поверхню, відкрившись Косторізу.
І те, що я, за словами Косторіза, можу зробити з Книгою. Здібності, які можу мати.
Отже, Різ розповів їм про Котел і причину різанини в храмах — у кімнаті невпинно лунали вигуки й запитання, — але промовчав про те, в чому мені довелося зізнатися заради того, щоб отримати цю інформацію. Азріель, розігнавши тіні, що клубочилися навколо нього, поставив найбільше запитань; ні на його обличчі, ні з голосу неможливо було визначити його емоції. Кассіан, хай як це було дивно, мовчав — так, ніби генерал дозволив Співцеві тіней самому видобути всю необхідну інформацію, а сам у цей час оцінював, як її застосувати.
Коли Різ закінчив, його головний шпигун сказав:
— Я зв’яжуся зі своїми довіреними, яких маю у Дворі Літа, — вони дізнаються, де захована половина Книги Дихання. А сам можу злітати у світ людей, щоб з’ясувати, де вони зберігають свою частину Книги, перш ніж ми запитаємо їх про це.
— У тім немає потреби, — зазначив Різ. — І я не довіряю інформації, навіть якщо вона надходить із твоїх джерел. Це стосується й тієї, що надходить від будь-кого за межами цієї кімнати. Проте це не стосується Амрен.
— Їм можна довіряти, — сказав Азріель зі сталевими нотками в голосі, стиснувши пораненими руками шкіряне оздоблення з боків свого одягу.
— Ми не ризикуватимемо в цьому питанні, — ось і все, що відповів Різ.
Він витримав погляд Азріеля, і я майже чула слова, які так і не пролунали, але які він додав подумки: «Це не осуд і не сумнів у тобі чи твоєму професіоналізмі, Езе. Зовсім ні».
Азріель кивнув, його руки розтиснулися, проте обличчя лишилося крижаним, на ньому не було жодних емоцій.
— То що ж ти задумав? — втрутилася Мор, можливо, заради Азріеля.
Різ струсив невидимий бруд зі своїх бойових обладунків. Коли він підвів голову, його фіалкові очі були крижані.
— Король Гайберну розорив наш храм, щоб отримати відсутню частину Котла. Наскільки я пам’ятаю, це акт війни — показник того, що його величність не має жодного бажання загравати зі мною й домагатися моєї прихильності, до якої йому байдуже.
— У будь-якому разі, він, найімовірніше, пам’ятає про нашу відданість людям під час Війни, — уточнив Кассіан. — Він не ризикуватиме, розкриваючи свої плани й намагаючись вплинути на тебе, і я впевнений, що хтось із блазнів Амаранти вже повідомив йому про події в Підгір’ї. Тобто про те, чим усе це закінчилося.
Я побачила, як кадик Кассіана смикнувся. Він натякав на те, що Різ намагався вбити її. Я відвела руки від вогнища.
— Саме так. Проте це означає, що війська Гайберну вже успішно проникли на наші землі непоміченими. Я не забуду цієї послуги й відплачу за неї, — сказав Різ.
Свята Мати! Кассіан і Мор посміхнулися зі звірячою радістю.
— Яким чином? — спитала Мор.
Різ схрестив руки на грудях.
— Усе треба ретельно спланувати. Проте, якщо Котел у Гайберні, то й ми мусимо туди рушати. І або повернути його назад, або скористатися Книгою, а потім знищити її.
Та жалюгідна й боягузлива частина мене вже тремтіла від невимовного жаху.
— На варті Гайберну, напевне, стоїть стільки ж людей, скільки ми маємо їх тут, — заперечив Азріель. — Спочатку треба знайти спосіб непомітно пробратися повз них.
Легкий кивок головою.
— Тому ми й вирушаємо просто зараз. Поки шукаємо Книгу. І щойно в нас будуть обидві частини, ми можемо швидко починати, перш ніж поширяться чутки, що вона вже потрапила до нас.
Кассіан кивнув, але все ж запитав:
— Як ти збираєшся отримати Книгу?
Я вся підібгалася, почувши відповідь Різа:
— Позаяк частина Книги прив’язана закляттям до конкретного Вищого Лорда, лише він може знайти її за допомогою своєї сили. Окрім того, напевно, у нас є власний детектор, котрий, як мені вже зрозуміло, може використовувати Книгу дихання, тож може і знайти її.
Тепер усі дивилися на мене. Я зіщулилася.
—
— У тебе є суть усіх наших сил — як сім відбитків характерів. Якщо ми сховали щось, якщо створили або захистили це за допомогою нашої сили, то вже не важливо, де вони сховані, — ти зможеш відшукати це через цю магію.
— Ти не можеш знати це напевно, — спробувала я заперечити.