Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 48)

— Не можу. Але є спосіб це перевірити. — Різ, як і перш, усміхався.

— Ну от, почалося, — пробурчав Кассіан.

Мор кинула на Азріеля застережливий погляд, щоб цього разу він не пропонував своєї допомоги. Головний шпигун відповів їй скептичним поглядом.

Я б напевно влаштувалася зручніше в кріслі, щоб подивитися на їхню битву характерів, але Різ сказав:

— Із твоїми здібностями, Фейро, ти можеш знайти половину Книги у Дворі Літа і зруйнувати її захист. Але я не маю наміру покладатися на самі лиш Косторізові слова або брати тебе із собою, не випробувавши спочатку твоїх сил або не переконавшись, що в момент, коли ми підемо за Книгою, ти… ми не зазнаємо поразки. Тому спершу ми вирушимо в іще одну маленьку подорож. Щоб подивитися, чи зможеш ти знайти іншу цінну річ, яка раніше належала мені. Те, чого мені так бракує.

— От халепа, — сказала Мор, сховавши руки в складках светра.

— Куди? — ледь чутно спитала я.

— До Ткалі, — відповів мені Азріель.

Різ підвів руку, а Кассіан розтулив рота.

— Випробування, — сказав він, — чи зможе Фейра відшукати мою річ у скарбниці Ткалі. Коли ми дістанемося Двору Літа, найімовірніше, дізнаємося, що Тарквен наклав закляття, щоб у Книги був інший вигляд, а також щоб вона відчувалася по-іншому.

— Заради Котла, Різе! — гаркнула Мор, ставлячи обидві ноги на килим. — Чи ти при здоровому глузді?

— Хто така Ткаля? — наполягала я.

— Древня зла істота, — сказав Азріель.

Я вивчала бліді шрами на його крилах і шиї й намагалася вгадати, скільки всього сталося з ним за все його безсмертне життя. Чи було все це гірше за людей, зв’язаних із ним по крові.

— Яку краще не чіпати, — додав він, повернувшись в бік Різа. — Знайди інший спосіб перевірити її здібності.

Різ лише повів плечем, подивившись на мене. Він залишав мені право вибирати. Завжди, завжди останнім часом останній вибір був за мною. Однак він не дозволив мені повернутися до Двору Весни за ці два візити — чи не тому, що знав, як мені хотілося втекти звідти?

Я кусала нижню губу, зважуючи ризики. Чекала на будь-який сплеск страху чи емоцій у собі. Але їх запас після сьогоднішніх подій був вичерпаний.

— Косторіз, Ткаля… Ви хоч когось звете на ім’я?

Кассіан хмикнув, а Мор відкинулася на диванні подушки.

Тільки Різ, здавалося, зрозумів, що це був з мого боку не жарт. Його обличчя напружилося. Ніби він достеменно знав, як я втомилася, знав, що я мала тремтіти, згадавши про цю Ткалю, але після Косторіза, після того, що відкрила йому, я взагалі нічого не відчувала.

Різ сказав мені:

— Як щодо того, щоб додати до цього списку ще одне ім’я?

Мені не сподобалося, як це прозвучало. Мор сказала те саме.

— Емісар, — мовив Різенд, не зважаючи на кузину. — Емісар Двору Ночі в світі людей.

Азріель зауважив:

— Такого не було п’ятсот років, Різе.

— Як не було й людини, що перетворилася на безсмертну істоту. — Різ зустрів мій погляд. — Люди мусять бути готові, як і ми, особливо якщо король Гайберну хоче зруйнувати Стіну й обрушити на них свої сили. Нам потрібна і друга половина Книги від смертних королев, і якщо ми не можемо скористатися магією, щоб вплинути на них, то вони повинні самі принести її нам.

Знову запала тиша. За вікнами на вулиці летіли на бруківку вихори снігу. Різ подивився в мій бік.

— Ти безсмертна фейрі з людським серцем. Але коли ти ступиш на континент, на тебе можуть відкрити полювання. Тому ми розіб’ємо табір на нейтральній території. У місці, де люди повірять нам, вони повірять тобі, Фейро. І де інші люди можуть ризикнути зустрітися з тобою. Щоб почути голос Прифії через п’ять століть.

— Маєток моєї сім’ї, — сказала я.

— Материнські цицьки, Різе! — втрутився Кассіан, випроставши при цьому крила так широко, що вони мало не збили керамічну вазу зі столика, що стояв коло нього. — Невже ти думаєш, що ми так просто займемо будинок її родини і вимагатимемо від них допомоги?

Неста ніколи не хотіла мати справи з Фе, а Елейн була така ніжна, така тендітна… Хіба могла я втягнути їх у таке?

— Земля, — сказала Мор, потягнувшись, щоб повернути вазу на місце, — стане червоною від крові, Кассіане, незалежно від того, що ми зробимо з її сім’єю. Зараз питання в тому, де ця кров проллється і скільки її буде. Скільки людської крові ми зможемо врятувати.

І, можливо, я була в їхніх очах боягузливою дурепою, але сказала:

— Зі Стіною межує Двір Весни.

— Стіна тягнеться від самого моря. Ми полетимо через нейтральну територію, — сказав Різ не змигнувши. — Я не ризикуватиму, щоб нас розкрив бодай який Двір. Однак, щойно ми опинимося на місці, чутки можуть поширитися дуже швидко. Я знаю, Фейро, це буде нелегко, але якщо є бодай один шанс, що ти переконаєш королев…

— Я зроблю це, — сказала я.

Мертве розіп’яте тіло Клер Беддор промайнуло перед моїми очима. Амаранта була однією з командувачок. Лише однією з багатьох. Король Гайберну мусить бути чудовиськом, якщо він її хазяїн. І якщо його люди доберуться до моїх сестер…

— Вони будуть не в захваті від цього, але я змушу Елейн і Несту погодитися.

У мене забракло сміливості запитати Різа, чи міг він силою змусити мою сім’ю допомогти нам, якщо вони відмовляться. Мені було цікаво, чи подіє його магія на Несту, якщо навіть чари Темліна не змогли пробити її сталевого захисту.

— Тоді згода, — сказав Різ.

Ні в кого з них не було надто щасливого виразу обличчя.

— Щойно наша люба Фейра повернеться від Ткалі, ми поставимо Гайберн на коліна.

Різ та інші кудись пішли тієї ночі — куди саме, мені не повідомили. Але після подій того дня, перш ніж впасти в ліжко й заснути, я насилу доїла вечерю, яку принесли Нуала й Керрідвен у мою кімнату.

Мені снилася довга біла кістка з вирізаним на ній із жахливою точністю сюжетом: моє обличчя, скорчене в агонії й розпачі; сталевий клинок у руці, калюжа крові, що розтікається з-під двох мертвих тіл…

Я прокинулася в сутінках зимового світанку. Шлунок мій був досі повний з учорашнього вечора.

Менше ніж за хвилину після того, як я прокинулася, Різ постукав у двері. Я ледь встигла дозволити йому ввійти, як він увірвався всередину, немов опівнічний вітер, кинувши на моє ліжко ремінь, обвішаний ножами.

— Поквапся, — сказав він, стрімко відчиняючи двері шафи й вивалюючи звідти моє бойове шкіряне вбрання, і теж кинув його на ліжко. — Я хочу вирушити, перш ніж сонце підіб’ється вище.

— Чому? — запитала я, відкидаючи ковдру.

Сьогодні він прийшов, не випустивши крил.

— Тому що час вартий життя. — Він знайшов у шафі мої шкарпетки й чоботи. — Щойно король Гайберну дізнається, що хтось шукає Книгу дихання, щоб нейтралізувати силу Котла, його агенти теж почнуть полювати на неї.

— Однак ти вже підозрював усе це раніше. — У мене не було можливості обговорити це з ним минулої ночі. — Котел, король, Книга… Тобі потрібно було лише підтвердження, але ти чекав на мене.

— Якби ти погодилася працювати на мене на два місяці раніше, я одразу взяв би тебе до Косторіза, щоб він підтвердив мої підозри про твої таланти. Проте не все стається так, як плануєш.

Звісно, не так, як плануєш.

— Читання, — сказала я, взувши м’які флісові капці на товстій підошві. — Ось чому ти наполягав на моїх уроках. Якби твої підозри виявилися правдою і я могла використовувати Книгу… Я змогла б прочитати її або будь-який переклад — усе, що міститься всередині.

Книга така стара, що може бути написана зовсім іншою мовою. Іншим алфавітом.

— Знову ж таки, — сказав він, ідучи до комода. — Якби ти почала зі мною працювати, я повідомив би тобі причину. Адже я не міг дозволити собі ризик бути викритим. — Він застиг, тримаючи руку на ручці дверей. — Ти в будь-якому разі повинна була навчитися читати. Але так і є: коли я сказав тобі, що це слугує моїй меті, причиною було саме це. Ти ставиш мені щось у провину?

— Ні, — відповіла я, і казала правду. — Але я хочу бути в курсі будь-яких майбутніх задумів.

— Зрозумів. — Різ рвучко відкрив комод і дістав звідти мою нижню білизну. Він помахав мереживами, що їх носила я в Дворі Ночі, і хмикнув. — Я дивуюся, що ти не попросила, щоб Нуала й Керрідвен купили тобі щось інше.

Я підступилася до нього й вихопила мереживну білизну.

— Витри слину, а то зараз заллєш килим, — сердито гиркнула я й гримнула дверима у ванну, перш ніж він встиг відповісти.

Різ чекав мене, коли я вийшла вже в бойовому обладунку — шкіра, підбита хутром. Він підняв пояс з ножами, поки я вивчала петлі й застібки на ньому.

— Ніяких мечів, луків та стріл, — сказав він.

Різ теж був одягнений у свою іллірійську бойову екіпіровку, його простий, але разючий меч висів за спиною.

— Проте ножі не заборонені?