Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 37)

Я зустрілася поглядом з Кассіаном лише тому, що, коли Різенд знову спробує захистити мене, це зламає мене ще дужче. І, напевно, я стала отруйною як змія, а може, й однією з них, але сказала:

— Як, у дідька, сталося, що тебе досі ніхто не вбив?

Кассіан закинув голову й розреготався. Криваво-червоними стінами будинку прокотилася луна. Брови Азріеля схвально злетіли вгору, а тіні ще густіше огорнули його.

Я намагалася не тремтіти й поглянула на Різа, сподіваючись почути пояснення про темні дари його шпигуна.

Обличчя Різа було позбавлене емоцій, а очі — сторожкі. Погляд — вимогливий. Я вже розтулила рота, щоб запитати, на що він дивився, коли раптом на балкон влетіла Мор. Перше, що вона сказала, було:

— Якщо це завиває Кассіан, я сподіваюся, це означає, що Фейра сказала йому заткнутися.

Обидва іллірійці повернулися на її слова. Кассіан трохи розставив ноги, стаючи в бойову стійку, яка мені вже була надто добре знайома.

Цього було майже досить, щоб відволікти мене від ледь помітно сяйливих тіней навколо Азріеля, від його погляду, що сковзнув по Мор: червоній сукні з шифону, прикрашеній золотими манжетами, що облягала її стан, гребенях з позолоченим листям, які тримали її довге хвилясте волосся.

Цівка тіні вилася навколо вуха Азріеля, але його погляд метнувся на мене. Моє обличчя набуло безневинного виразу.

— Не знаю, чому я завжди забуваю, що ви родичі, — озвався Кассіан до Мор, киваючи в бік Різа, який, почувши його, закотив очі. — І цей ваш одяг…

Мор зобразила уклін Кассіану. А мені стало набагато легше, коли я завважила її ошатний одяг. Принаймні я більше не здаватимусь аж такою елегантною.

— Я хотіла вразити Фейру. А ви могли б бодай зачесатися.

— На відміну від декого, — сказав Кассіан, підтверджуючи мої побоювання — його бойова стійка не була грою моєї уяви, — мені є що робити, замість того щоб годинами сидіти перед люстром.

— Так, — сказала Мор, перекидаючи своє довге волосся через плече, — ходити вулицями Веларіса з поважним виглядом.

— Ми не самі, у нас компанія, — м’яко попередив Азріель.

Його крила злегка піднялися, а потім простягнулися в бік відчинених балконних дверей, що вели в обідню залу. Присягаюся, я на власні очі бачила, як закружляли завитки темряви.

Мор поплескала Азріеля по плечу, ухилившись від крил, що почали розкриватися.

— Розслабся, Азріелю: сьогодні бійки не буде. Ми обіцяли Різу.

Морок, що згущувався навколо нього, геть зник, коли Азріель злегка нахилив голову — пасма його темного як ніч волосся впали на прекрасне обличчя, немов умисно ховали його від такої чарівної й водночас нищівної посмішки.

Мор зробила вигляд, що помітила це, і пальцем поманила мене.

— Посидь зі мною, поки вони вип’ють.

Мені не забракло гідності, щоб не подивитися на Різа, шукаючи підтвердження того, що це безпечно. Тому я скорилася й пішла поруч із Мор. Двоє іллірійців відійшли на кілька кроків до Вищого Лорда.

— Якщо тільки ти не хочеш випити, — запропонувала Мор, коли ми увійшли до теплої обідньої зали з червоного каменю. — Але мені хочеться, щоб ти побула поруч зі мною, перш ніж потрапиш у полон до Амрен.

Раптом двері їдальні розчинилися від леготу, відкриваючи темно-малинові зали всередині гори.

І, може, частина мене ще залишалася смертною, адже, попри те що переді мною з’явилася витончена, невисока на зріст жінка, яка була схожа на Вищу Фе… як і попереджав мене Різ, мій інстинкт казав: бігти, сховатися.

Вона була на кілька дюймів нижча за мене, її коротке, до підборіддя, волосся було рівне і блискуче, шкіра — смаглява і гладка, обличчя — привабливе, вираз — на межі нудьги й роздратування, але очі, очі Амрен…

Її срібні очі були надзвичайні, таких я ніколи в житті не бачила. В них був блиск істоти, не народженої Вищою Фе. Я знала це.

Срібло в очах Амрен нагадувало вихор диму під склом.

На ній були штани й топ, схожі на ті, що я носила в іншому гірському палаці, одяг — із відтінком сплаву олива і штормових хмар, а сережки і браслети з перлами — білі, сірі й чорні — прикрашали її вуха, пальці й зап’ястя. Навіть сила Вищого Лорда нагадувала радше цівку тіні порівняно з тією силою, що гула в ній.

Мор застогнала, падаючи в крісло ближче до кінця столу, і налила собі келих вина. Кассіан сів навпроти неї, теж простягаючи руку до пляшки вина.

Але Різенд і Азріель продовжували стояти, можливо, спостерігаючи за жінкою, яка, наблизившись, зупинилася за метр від мене.

— Ваш смак так само неперевершений, Вищий Лорде. Дякую.

Її голос був м’який, але гостріший за будь-який клинок, що траплявся мені на очі. Тонкі маленькі пальці торкнулися витонченої сріблясто-перлової брошки, що була пришпилена в неї на грудях праворуч.

Ось для кого він купував прикрасу. Прикраси дракониці, на які нікому й ніколи не можна зазіхати.

Я вивчала Різа та Амрен, немов намагаючись побачити, який зв’язок існував між ними, але Різенд махнув рукою і схилив голову.

— Тобі пасує, Амрен.

— Мені все пасує, — відповіла вона.

І ці жахливі, ці чарівливі очі знову зустрілися з моїми.

Немов удар божевільної блискавки.

Вона підійшла ближче, принюхуючись, і, попри те що я була на пів голови її вище, ніколи ще не почувалася більш покірною. Однак я скинула підборіддя. Не знаю, чому зробила це.

— Що ж, тепер нас двоє, — сказала Амрен.

Мої брови зсунулися.

Червоні губи Амрен були тонко окреслені.

— Ми з тобою обидві народилися іншими, а потім опинилися замкненими в нових, дивних тілах.

Я вирішила, що мені справді не хочеться знати, ким вона була раніше.

Амрен вказала мені порухом голови на порожнє крісло, що стояло поряд із Мор. Її волосся зливалося з мороком. Вона сіла напроти мене, Азріель — збоку від неї, а Різ напроти Азріеля — праворуч від мене.

Місце на чолі столу лишилося незайнятим.

— Є ще третя, — сказала Амрен, дивлячись на Різенда. — Гадаю, ти не чув про Міріам… Минули вже століття. Цікаво…

Кассіан закотив очі.

— Будь ласка, перейдімо ближче до справи, Амрен. Я голодний.

Мор поперхнулася вином. Увага Амрен перемкнулася на воїна, що сидів праворуч від неї. Азріель, з другого боку від неї, спостерігав за ними двома дуже уважно.

— Нікому сьогодні зігріти твоє ліжко, Кассіане? Це, мабуть, дуже важко — бути іллірійцем і не думати ні про що, окрім того, що ти так любиш.

— Знаєш, Амрен, я завжди готовий побавитися в ліжечку з тобою, — сказав Кассіан, не піддавшись шарму срібних очей і залишаючись геть незворушним перед силою, якою сочилася кожна пора її шкіри. — Знаю, як тобі подобаються іллірійці.

Посмішка Амрени стала зміїною.

— Я чув, що Міріам і Драконій живуть цілком щасливо і благополучно, — сказав Різенд. — А що саме тебе цікавить?

Амрен злегка нахилила голову в мій бік, вивчаючи. Я намагалася залишатися спокійною під її поглядом.

— Лише одного разу людину перетворили на безсмертну. Цікаво, що це сталося тоді, коли всі давні гравці знову повернулися. Але Міріам подарували довге життя — не нове тіло. А ти, дівчино…

Вона знову принюхалася, і я відчула себе голою і вразливою. Подив освітив очі Амрен. Різ кивнув. Хай би що це означало. Я вже почувалася втомленою. Втомилася від того, що мене постійно оцінюють.

— Твоя кров, твої вени й кістки були створені заново. Смертна душа в безсмертному тілі.

— Я голодна, — сказала Мор, злегка штовхнувши мене стегном.

Вона клацнула пальцями, і перед нами з’явилися тарілки зі смаженою куркою, овочами та хлібом. Просто, але водночас так елегантно. Без зайвих формальностей. Напевно, светр і штани не були б геть недоречні для такої вечері.

— Амрен і Різ можуть розмовляти всю ніч безперервно і смертельно нам набриднуть, тож не треба чекати, поки вони почнуть їсти. — Вона піднесла виделку до рота, злегка клацнувши язиком. — Я питала Різа, чи можна мені запросити тебе на вечерю, щоб ми з тобою були лише вдвох, але він сказав, що ти не схочеш. Але — тільки чесно — тобі ліпше було провести час із цими двома нудними древніми чи зі мною?

— Як для моєї однолітки, — розтягуючи слова, вимовив Різ, — ти, здається, втрачаєш міру.

— Усі хочуть говорити, говорити й говорити, — проказала Мор, кидаючи застережливий погляд на Кассіана, який справді розтулив рота. — Хіба ми не можемо поїсти, а потім уже поговорити?

Цікавий баланс між Другою заступницею Різа, яка справді відлякувала, і його приголомшливо життєрадісною Третьою помічницею. Якщо статус Мор був вищий, ніж у двох воїнів за столом, то мусила бути ще якась причина, що ховалася за цією зухвалою чарівністю. Якась сила, що дасть їй змогу зайти в сутичку з Амрен, про яку згадував Різ, і вийти при цьому сухою з води.