Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 16)

— Чому?

— Тому що наближається війна, Фейро.

Розділ 7

Війна.

Це слово жахало мене, від нього холонула кров.

— Тільки не нападай, — видихнула я. Заради цього я стану на коліна. Повзтиму на колінах, якщо доведеться. — Прошу тебе, не нападай.

Різ звів голову, стиснувши губи.

— Навіть після всього, що сталося, ти все одно вважаєш мене монстром.

— Будь ласка, — видихнула я. — Вони беззахисні, у них немає жодного шансу.

— Я не маю наміру захоплювати землі смертних, — дуже тихо сказав він.

Я чекала, поки він продовжить говорити, насолоджувалася простором кімнати. Нараз земля захиталася в мене під ногами.

— Зведи свій клятий щит, — наказав він.

Невидима стіна, зведена у моїй свідомості, вчергове впала. Але я так стомилася, і якщо війна справді неминуча, і якщо моя сім’я…

— Щит. Негайно.

Різкий наказ — голос Вищого Лорда Двору Ночі — змусив мене зібратися докупи, і мій змучений розум став зводити стіну цеглинка за цеглинкою. Лише коли стіна приховала мої думки, він заговорив, і його погляд трохи пом’якшав, але це була майже невловима зміна.

— Ти справді вважала, що все скінчиться після перемоги над Амарантою?

— Темлін не казав…

А з якого дива він казав би? Утім, мені заборонялося відвідувати зібрання, було так багато охорони, я була така напружена. Я повинна була вимагати від нього пояснень, чому він не розповів мені нічого.

— Король Гайберну вже понад сто років планував кампанію з повернення земель, які лежать на південь від Стіни, — пояснив Різ. — Амаранта була експериментом, що тривав сорок дев’ять років. Стільки знадобилося, щоб зрозуміти, як довго територія може перебувати під керівництвом одного з його командувачів і як легко вона може впасти.

Для безсмертного сорок дев’ять років були порожнім звуком, дрібницею. Я не здивувалася б, якби почула, що він планував усе це протягом століть.

— Він спочатку нападе на Прифію?

— Прифія, — сказав Різ, вказуючи на мапу, що лежала на столі, — це єдина перешкода, що відокремлює Короля Гайберну від континенту. Він має намір повернути людські землі й напевно захопити ще й володіння Фе. Якщо хтось і зможе перехопити його флот, перш ніж він досягне континенту, то це будемо ми.

Я сіла в одне з крісел Різа, бо ноги в мене так тремтіли, що я ледве трималася на них.

— Він шукатиме спосіб якнайшвидше усунути Прифію, зруйнувати її, — вів далі Різ. — І в якийсь момент знищить Стіну. У ній уже є дірки, які, на щастя, замалі для того, щоб його армія могла перетнути кордон. Він схоче зруйнувати її і, ймовірно, скористається нашою панікою для власної вигоди.

З кожним вдихом я почувалася так, ніби ковтала скло.

— Коли… Він має намір атакувати?

Стіна стояла протягом п’яти століть, але навіть тоді найбільш хижі й ненажерливі Фе могли полювати на людей, проникаючи крізь дірки в Стіні. Без неї, якщо Гайберн справді готувався до нападу на смертних людей… якби ж то я не так багато з’їла за сніданком.

— Це і є найголовнішим запитанням, — сказав він. — З цієї причини я і привів тебе сюди.

Я підвела голову й зустрілася з його поглядом. Його обличчя змарніло, але було спокійне.

— Я не знаю, де і коли він має намір атакувати Прифію, — провадив Різ. — Я не знаю, хто може бути його союзниками тут.

— У нього є тут союзники?

Різ кивнув.

— Боягузи, які радше скоряться і приєднаються до нього, ніж знову битимуться з його армією.

Я ладна була присягнутися, що побачила, як довкола нього розповзається ледь видима темрява.

— Ти… бився на війні?

Різ відповів не відразу, я навіть устигла подумати, що він не відповідатиме, але за якусь мить він кивнув.

— Я тоді був молодий, принаймні за нашими мірками. Але мій батько відправив підмогу альянсу смертних і Фе на континенті, і я переконав його дозволити мені повести легіон солдатів. — Він сів у крісло навпроти мене, втупившись порожнім поглядом у мапу. — Мене послали на південь, де точилася запекла війна. Різанина була… — Він прикусив губу. — Я не хотів би побачити таке знову.

Він кілька разів кліпнув очима, немов проганяючи спогади-жахіття.

— Але я не думаю, що король Гайберну вдарить саме так — не відразу. Він досить розумний, щоб не витрачати ресурсу тут, щоб не давати континенту згуртуватися в той час, як ми боремося з ним. Якщо він вирішить знищити Прифію і Стіну, він піде тихим і підступним шляхом. Щоб послабити нас. Амаранта була першою частиною його плану. Ми маємо кілька неперевірених Вищих Лордів, розбиті Двори з Вищими жрицями, що нишпорять, мов вовки біля трупів, і людей, які усвідомили, якими безпорадними вони насправді можуть бути.

— Навіщо ти говориш мені все це? — запитала я тонким від хвилюванням і водночас різким голосом. Жодного сенсу ділитися своїми страхами й побоюваннями зі мною для Різа не було.

Аянта — хоч і амбітна, проте вона була другом Темліна. Почасти моїм другом. Можливо, вона була моїм єдиним другом, союзником, що був на моєму боці, на противагу іншим жрицям, подобалася вона Різу чи ні.

— Із двох причин, — холодно мовив Різ. І обличчя в нього було таке, що змушувало мене нервувати не менше за почуті новини. — Перша — ти близька Темліну людина. У нього є люди, але є й тривалі зв’язки з Гайберном…

— Він ніколи не допомагатиме королю…

Різ звів угору руку:

— Я хочу знати, чи Темлін стане на наш бік. Чи скористається він зв’язками заради нашої переваги. Позаяк наші з ним стосунки доволі напружені, нам потрібен посланець.

— Він не говорить зі мною про такі речі.

— Можливо, саме час почати говорити. Можливо, тобі час наполягати на цьому.

Він вивчав мапу, і я простежила, на чому зупинився його погляд. На Стіні Прифії — на маленькій беззахисній території смертних. Мені стало млосно.

— Яка ще причина?

Різ оглянув мене з ніг до голови, оцінюючи, зважуючи.

— У тебе є навички, які мені потрібні. Ширяться чутки, що ти піймала суріеля.

— Це було легко.

— Я намагався, але не зміг. Двічі робив спроби. Поговорімо про це наступного разу. Я бачив, коли ти спіймала Міденгардського хробака, наче то був кроль.

Його очі засяяли, коли він заговорив:

— Мені необхідна твоя допомога. Твої навички, щоб відстежити те, що мені потрібно.

— А що саме тобі потрібно? Щось пов’язане з моїм читанням і щитом?

— Про це дізнаєшся пізніше.

Не знаю, навіщо я взагалі запитала, але сказала:

— Є принаймні ще десяток більш досвідчених та вмілих мисливців.

— Може, й так. Але ти єдина, кому я довіряю.

Я моргнула.

— Я можу зрадити будь-якої миті.

— Можеш. Але не зробиш цього.

Я стиснула зуби й хотіла сказати щось ядуче, але він додав:

— Залежить від твоєї сили.