Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 127)

Амрен досі не розгадала шифру.

Десь опівдні Різ і Мор вирушили у Двір Жахіть, щоб непомітно повернути Верітас Кейру й упевнитися в тому, що Намісник готує війська. Кассіану звітували, що легіони іллірійців стали табором. Хай би де відбулася перша битва, крилаті воїни негайно піднімуться в повітря і стануть до бою.

А бої будуть. Навіть якщо я нейтралізую магію Котла Книгою, навіть якщо зможу перешкодити королю зруйнувати Стіну і весь світ, король уже зібрав армії. Можливо, нам доведеться стати до бою з ним після того, як Котел буде нейтралізовано.

Від моїх сестер не було ані звісточки, солдати Азріеля також не надіслали нам повідомлення про те, що сестри передумали. А мій батько, як я згадала, досі торгує на континенті якимись товарами. Ще один невідомий фактор.

Від королев теж не було звісток. Саме про них я думала найчастіше. Зокрема, про одну з них — про лукаву королеву з бурштиновими очима й зовнішністю левиці… І левовим серцем у грудях.

Я сподівалася побачити її знову.

Коли Різ і Мор пішли, Кассіан та Азріель осіли в міському будинку й почали планувати наш неминучий візит до Гайберну. Після першої вечері, коли Кассіан відкоркував одну з дуже старих пляшок із вином із запасів Різенда, щоб як годиться відзначити наш із Різендом зв’язок суджених, я усвідомила, що вони прийшли, щоб скласти мені компанію, повечеряти зі мною — іллірійці вирішили самі за мною наглядати.

Різ підтвердив мій здогад. Увечері я написала йому листа й чекала, коли той зникне. Очевидно, він був не проти, щоб наші вороги дізналися, що зараз він у Дворі Жахіть. Якщо Гайберн спробує вистежити його там… Що ж, щасти їм.

Я написала Різу: «Як дати зрозуміти Азріелю й Кассіану, що мені не потрібен їх захист? Я не проти їхньої компанії, але проти охорони».

Він відповів: «Не треба їм нічого говорити. Прокресли кордон, якщо вони будуть занадто вперті, але ти їхній друг і моя суджена. Це інстинкт у них — захищати тебе. Тож навіть якщо ти викинеш їх з дому, вони вилізуть на дах».

Я надряпала: «Ви, іллірійські самці, просто нестерпні».

Різ відповів: «Добре, що розмах крил це компенсує».

Навіть із огляду на те, що він був далеко від мене, моя кров кипіла, а пальці на ногах підігнулися. Бажання пробило мене від маківки до пальців ніг. Перо тремтіло в руці, коли я писала:

«Як я сумую за розмахом крил і ще за дечим… у мені».

«Звісно, сумуєш», — відповів він.

Я засичала і квапливо написала відповідь: «Нестерпний».

Я майже відчула його сміх крізь наш зв’язок — зв’язок суджених. Він написав у відповідь: «Коли я повернуся, ми сходимо в ту крамницю на іншому березі Сидри, і там ти переміряєш всі ті чудові мереживні дрібнички для мене».

Я засинала, думаючи про це, уявляючи, що моя рука — це його рука. Молилася, щоб він скоріше закінчив свої справи у Дворі Жахіть і повернувся до мене. На пагорбах навколо Веларіса і навіть на вершинах гір уже панувала весна. Мені хотілося політати з Різом над жовтими й пурпуровими килимами квітів.

Опівдні наступного дня Різа досі не було. Амрен, як і раніше, була занурена в Книгу, Азріель полетів патрулювати місто й найближче узбережжя. А ми з Кассіаном вирушили на денний концерт, де виконували давню й дуже шановану фейську симфонію. Концерт давали просто неба, в амфітеатрі, який стояв на іншому березі Сидри. Кассіан пропонував дістатися туди повітрям, але мені хотілося пройтися пішки, хоча після наших ранкових і вельми нещадних занять у мене боліли всі м’язи.

Ця музика була чарівна. Дивна, але чарівна. Її написали в ті часи, як сказав Кассіан, коли люди ще не ходили по землі. Йому вона здавалася безладною, а мені сподобалася.

Поверталися після концерту мовчки, йдучи одним із головних мостів, перекинутих через річку. Ми завезли ще трохи крові для Амрен, яка подякувала й виставила нас геть, і тепер прямували до Палацу Ниток і Коштовностей, де я хотіла купити своїм сестрам подарунки на подяку за допомогу. Кассіан пообіцяв надіслати їх з наступним розвідником, посланим доставити свіжий звіт. Мені було цікаво, чи збирається він що-небудь передати Несті, коли прибуде посланець.

Я зупинилася в центрі мармурового моста, і Кассіан завмер позаду мене, поки я вдивлялася в синьо-зелену воду, що ліниво плинула. Я відчувала потік, що біг далеко внизу, де з’єднувалася солона і прісна вода, бачила водорості, що коливалися на вкритому мушлями дні, метушню маленьких і вертких істот на каменях і в мулі. Чи міг Тарквен відчувати таке? Чи він у своєму острівному палаці на березі моря плавав уві сні разом із рибами?

Кассіан сперся ліктями на широку кам’яну балюстраду, його червоні Сифони були схожі на живі озера вогню.

Я розуміла, що пхаю носа не у свої справи, але все ж таки сказала:

— Твої обіцянки моїм сестрам… для мене вони дуже важливі.

Кассіан знизав плечима, його крила зашелестіли.

— Я зробив би це для всіх, хто потребує захисту.

— І для Нести твоя обіцянка теж значила дуже багато.

Він ледь примружив карі очі. Але я й далі спокійно спостерігала за річкою.

— Неста відрізняється від більшості людей, — пояснила я. — Зовні вона здається жорсткою і в’їдливою, але це лише стіна. Загорода на кшталт тих, що Різ ставить у себе в голові.

— Загорода від чого? Або від кого?

— Від почуттів. Мені здається, Неста відчуває все, що бачить, — і бачить дуже багато. І часто розчаровується. Ця невидима стіна захищає її від потрясінь, від надмірного занепокоєння через будь-що.

— Мені здалося, що вона навряд чи піклується про когось, окрім Елейн.

Відчуваючи на собі погляд Кассіана, я підвела голову й подивилася на його гарне засмагле обличчя.

— Вона ніколи не стане схожою на Мор, — сказала я. — Вона ніколи не покохає відкрито і не даруватиме своє кохання кожному, хто зверне на неї увагу. Але за тих, хто їй дорогий… Мені здається, Неста стане горою. І себе не пожаліє. У нас із нею непрості стосунки. Але Елейн…

У мене затремтіли губи:

— Кассіане, вона ніколи не забуде, що ти пообіцяв захистити Елейн. Захистити її людей. Усе своє життя вона пам’ятатиме цю доброту.

Він випростався, постукуючи кісточками пальців по гладкому мармуру:

— Навіщо ти розповідаєш мені все це?

— Мені просто здалося, що ти повинен це знати. Не здивуюся, якщо під час вашої зустрічі вона буде колючою. Я навіть упевнена, що так воно й буде. Та в глибині душі Неста тобі дуже вдячна. Просто вона не вміє це висловити. Але її серце випромінює подяку.

Мені було цікаво, що відчуває до Нести сам Кассіан, однак тут я помітила щось дивне. Вода в річці змінилася.

Зовні вона залишилася такою, як і була. Утім… у потоках відчувалося незрозуміле тремтіння. І на дні, і в рухах маленьких істот. Здавалося, ніби у воду капнули чорнило.

Кассіан миттєво перейшов у стан бойової готовності, поки я оглядала річку і протилежний берег.

— Що це, в дідька? — пробурмотів він і постукав пальцями по Сифонах на своїх руках.

Усе тіло Кассіана вкрилося лускатими чорними обладунками, розповзаючись по руках, плечах, грудях. Я не знала, куди зникла його туніка. Обладунки обволікали його, як друга шкіра, нітрохи не обмежуючи рухів. З’явилося ще кілька Сифонів. Усі вразливі місця: шия, плечі, груди, поперек вкрилися додатковими шарами чорних лусочок. Я й оком не змигнула, як обладунки покрили його ноги та ступні.

Небо було безхмарне, а на вулицях вирувало життя.

Кассіан продовжував ретельний огляд, повільно обводячи поглядом Веларіс.

Річка піді мною залишалася спокійною, але я відчувала, як вона здіймається, немов намагаючись втекти від…

— Від моря, — видихнула я.

Погляд Кассіана був спрямований уперед, до річки перед нами, до скель, що підносилися вдалечині й зустрічали бурхливі хвилі, які йшли з океану.

А на обрії виразно було видно чорну пляму. Вона швидко рухалася в наш бік, збільшуючись ушир.

— Скажи мені, що це величезна зграя птахів, — попросила я.

А жилами вже розливалася магічна сила. Я стиснула пальці, наказуючи собі заспокоїтися.

— Тут не повинно бути іллірійських патрулів, вони не знають про це місце… — сказав він так, ніби це була відповідь.

Його погляд зупинився на мені:

— Ми негайно повертаємося додому.

Чорна пляма розділилася, перетворюючись на незліченні силуети. Занадто великі для птахів. Набагато більші, ніж птахи.

— Ти повинен зчинити бучу, — сказала я.

Але буча вже зчинилася. Містяни помітили крилаті постаті. Хтось показував на них пальцем. Хтось кричав.

Кассіан потягнувся до мене, але я відскочила. Кінчики моїх пальців похололи, кров закипіла. Я була готова зустріти непроханих гостей і перебити по одному.

— Приведи Азріеля й Амрен.

Силуети вже досягли скель поблизу моря. Незліченні істоти з довгими кінцівками, деякі несли у своїх лапах солдатів… Військо загарбників.

— Кассіане! — вигукнула я.

Але в руці Кассіана з’явився іллірійський клинок, достоту такий само, як той, що висів у нього за спиною. Бойовий ніж блиснув у другій його руці.

— Негайно повертайся в будинок, — звелів Кассіан, простягаючи мені зброю.