Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 122)

Я обережно розгорнула крила Різа, щоб мені було зручніше їх мити. Він випростав їх, щоб я могла бачити плями фарби. Я намилила губку й дуже обережно почала змивати з нього червоний, синій і фіолетовий кольори.

Світло від свічок танцювало на його незліченних, ледь помітних шрамах, майже невидимих, крім тих місць, де шкіра була твердіша. Він здригався під час кожного доторку, схопившись руками за край ванни. Я заглянула через його плече, щоб на власні очі побачити доказ цієї чутливості крил, і констатувала:

— Отже, чутки про розмір крил, від яких залежить і довжина деяких частин тіла, справедливі.

М’язи на його спині напружилися, коли він засміявся, промовивши:

— Який брудний, безсоромний ротик каже це.

Я уявила всі місця на його тілі, де хотіла б, щоб опинився мій рот, і мене обсипало жаром.

— Гадаю, я поступово в тебе закохувалася, — сказала я ледь чутно через плюскіт води, коли мила його прекрасні крила. — Але остаточно це зрозуміла під час Зорепаду. І так злякалася, що не наважилася зробити ані кроку. Боягузка.

— У тебе були досить вагомі причини боятися мене.

— Ні, це не так. Не було в мене причин. Якщо й були, то лише через Темліна. Але це його страхи, не мої. Це ніяк не пов’язано з тобою, Різе. Жодним чином не пов’язано. У мене не було причин тебе боятися. Вирішивши залишитися з тобою, я не боялася наслідків. І зараз не боюся. Навіть якщо всі наймані вбивці світу полюватимуть на нас… Наші стосунки того варті. Ти того вартий.

Він опустив голову й вимовив хрипко:

— Спасибі.

Я згадала, як жахливо довго Різ вважав себе не гідним нічийого кохання, і в мене защеміло серце, ладне розірватися. Я поцілувала його в шию. Різ нігтем зішкріб фарбу з моєї щоки.

Я закінчила з крилами і схопила його за плечі, щоб розвернути до себе.

— Що тепер?

Різ мовчки забрав у мене мило, знову намилив губку й обережно потер мені спину.

— Усе залежить від тебе. Ми можемо повернутися до Веларіса і скріпити наш зв’язок за допомогою жриці — не такої, як Аянта, обіцяю — і офіційно проголосити себе судженими. Ми можемо влаштувати невелику вечірку, щоб відсвяткувати це — вечеря для своїх. Якщо лиш ти не хочеш великого свята, хоча я впевнений, що ти поділяєш мою відразу до них.

Його сильні руки розминали мої затиснуті м’язи спини, що трохи боліли, і я застогнала від насолоди.

— Ми можемо бути не лише судженими, а стати чоловіком і дружиною, перш ніж піти до жриці, якщо ти хочеш називати мене більш звичним людським поняттям.

— А як ти називатимеш мене?

— Я називатиму тебе судженою, — сказав він. — Хоча називати тебе дружиною теж досить приємно.

Його пальці масажували мою спину уздовж хребта.

— Або якщо ти хочеш почекати, ми можемо не робити нічого. Між нами встановлений зв’язок суджених, і не важливо, відомо про це всьому світу чи ні. Немає потреби поспішати з рішенням.

Я повернулася до нього:

— Я розумію, що решта світу нікуди не поділася. Правитель Гайберну, Джуріан, королеви, Котел — усе це залишається в нашому житті. Але я рада, що в наших стосунках у мене є свобода вибору. Я знаю: ти зробиш усе, хай би що я побажала. У мене навіть майнула думка: я, певне, можу з тебе хоч мички микати.

Він подивився на мене поглядом здивованого кота:

— Жорстоке гарне створіння на ім’я Фейра.

Я пирхнула. Думка про те, що він вважав мене гарною…

— Це справді так, — сказав він. — Ти найпрекрасніше створіння, яке я колись знав. Я зауважив це одразу, щойно побачив тебе на святі Каланмаю.

Було досить безглуздо взагалі надавати вроді якогось значення, проте… мені запекло в очах від його слів.

— І це добре, — додав він, — тому що ти подумала, що я найвродливіший чоловік, якого ти колись бачила в житті. Тож ми рівні.

Я скорчила гримасу, і він засміявся, ковзнувши руками, щоб схопити мене за талію і притягнути до себе. Він присів на вбудовану в підлогу ванни лавку, і я осідлала його, ліниво погладжуючи м’язисті руки, які стали пестити мене.

— Завтра, — сказав Різ, і його обличчя спохмурніло, — ми вирушаємо в маєток твоєї родини. Королеви прислали відповідь, що прийдуть через три дні.

Я була приголомшена.

— І ти кажеш мені це тільки зараз? Що ж ти досі мовчав?

— Я був трохи зайнятий, — відповів він, хитро підморгнувши мені.

І цей світ у його очах, це тихе щастя… Від них у мене перехоплювало подих. Майбутнє — у нас буде майбутнє разом. У мене буде майбутнє. Життя.

Його усмішка розтанула, змінившись виразом благоговіння, трепету, і я потягнулася, щоб накрити його обличчя долонями…

Я побачила, що моя шкіра світиться. Не яскраво, а так, ніби внутрішнє сяйво мерехтить під моєю шкірою, просочуючись назовні. Тепле біле світло, немов сонце — немов зірка. Його здивовані очі зустріли мої, і Різ провів пальцем по моїй руці.

— Що ж, тепер я можу радіти, що в буквальному сенсі змушую свою суджену світитися від щастя.

Я засміялася, і сяйво спалахнуло трохи яскравіше. Він нахилився до мене, ніжно цілуючи, і я, розтанувши, огорнула руками його шию. Він став піді мною твердий як камінь. Усе, що потрібно, лиш один плавний рух — і він опиниться всередині мене…

Різ піднявся з води — з нас обох стікали ручаї — і так і пішов назад у спальню, а я трималася ногами за його талію. Завдяки магії простирадла замінилися, і вони були теплі й гладкі під моїм оголеним тілом, коли він опустив мене й подивився на мене. Я світилася яскравим і чистим світлом, немов зірка.

— Двір Дня? — спитала я.

— Мені все одно, — відповів він грубо, і сяйлива чар-маска зникла.

Він якось сказав мені, що це не потребувало сильної магії — приховувати те, хто він є, якою силою володіє. І коли вся його велич вихопилася назовні, кімнату наповнив світ, а мене огорнула сяйлива чорна сила. Зірки, вітер, тіні; світ, мрії, кошмари. Темрява клубочилася над ним, немов завитки пари, коли він поклав руку плазом на сяйливу шкіру мого живота. Ця рука, зіткана з ночі, розкрилася й світилася, і я підвелася на ліктях, щоб поцілувати його.

Дим, туман, роса.

Я застогнала, відчувши його смак, і він розтулив рота, дозволяючи мені пестити язиком його язик. Різ віддавався весь. Він немов приготував мені останнє, найголовніше запитання і чекав моєї відповіді.

Я хотіла його всього. Схопила його за плечі, потягнувши на ліжко. І коли він ліг на спину, я побачила спалах протесту — через притиснуті й нерухомі крила.

— Іллірійська крихітко, — проспівала я і провела руками по його м’язистому животу й далі, вниз.

Різ не заперечував.

Він був величезний у моїй руці — такий твердий, але водночас шовковистий, і я, вражена, просто провела пальцем по ньому. Різ зашипів, і його член трохи сіпнувся, коли я дісталася пальцем його голівки. Я усміхнулася, зробивши так іще раз.

Він потягнувся до мене, але я зупинила його поглядом.

— Моя черга, — сказала я йому.

Різ послав мені ледачу чоловічу усмішку й відкинувся на спину, поклавши руку за голову. Чекав. Нахабна самовпевненість.

Тому я схилилася й накрила його ротом.

Різ сіпнувся й зірвався хрипко на грубу лайку, а я засміялася, не відсторонившись від нього, а вбираючи головку глибше до рота.

Тепер його руки на простирадлах були стиснуті в кулаки до побілілих кісточок, коли я ковзнула язиком по його диву, ледве торкаючись зубами. Його стогін відлунював у мені вогненними хвилями.

Правду кажучи, я здивувалася, що він перервав мене лише за хвилину. А по тому перейшов в атаку.

Накинувся — ось те слово, щоб передати, що Різ зробив зі мною.

Мить тому він був у мене в роті, мій язик пестив широку голівку — наступної миті його руки були вже на моїй талії, а я лежала на животі. Він розсунув мої ноги колінами і схопив за стегна, піднімаючи їх, а потім увірвався в мене одним глибоким поштовхом.

Я застогнала в подушку від неймовірного відчуття, підводячись на ліктях і вчепившись у простирадла.

Різ вийшов з мене, щоб одразу увійти знову. Вічність вибухнула в мені цієї миті, і я подумала, що можу збожеволіти від неможливості ним насититися.

— Поглянь на себе, — пробурмотів він, рухаючись у мені й цілуючи мене вздовж спини.

Я спромоглася підвестися, щоб подивитися на те, як наші тіла з’єднуються, — і побачила мерехтіння мого світла поряд із брижами його ночі — вони зливалися. І це видовище так мене приголомшило, що я досягла кульмінації з його іменем на вустах.

Різ підняв мене, однією рукою накривши мої груди, а другою пестячи й бавлячись із цим клубком нервів між моїми ногами, а я не могла сказати, де закінчувався один оргазм і починався другий. Його рухи стегнами не припинялися, він робив це знов і знов, а його губи цілували то шию, то шкіру за вухом. У мене промайнула думка, що від усього цього, від такої насолоди можна померти, — від того, що так хочу його, від задоволення бути з ним.

Він змінив позу, ненадовго вийшовши з мене, щоб лягти на спину й увібрати мене в себе, але щоб я була зверху.