Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 75)

У мене забриніли сльози на очах.

— Нефелла щасливо дісталася берега. Вона змогла. Того ж вечора кохана Нефелли назвала її своєю дружиною після тієї ночі. А Міріам… Вона жива досі тільки завдяки Нефеллі.

Азріель підняв плаский білий камінчик і став крутити його в пальцях.

— Різ розповів мені цю історію, коли повернувся від них. І тоді ми потайки вирішили, що відтепер у військових справах будемо керуватися нефелліанською стратегією.

Я в подиві скинула бровою. Азріель лиш стенув плечима.

— Ми… Різ, Кассіан і я за кожної нагоди нагадуємо одне одному: те, що ми вважаємо найбільшою своєю слабкістю, іноді може обернутися на найбільшу перевагу. І що змінити хід історії може непомітна особа, про яку ніколи б і не подумали.

— То це така собі нефелліанська філософія! — вигукнула я в захваті.

Він кивнув.

— Щороку в їхньому королівстві проводять Перегони Нефелли на честь того її польоту. На суходолі, звісно. Позаяк люди не можуть літати, охочі позмагатися пробігають відстань, що дорівнює довжині протоки. І Нефелла щороку нагороджує переможця квіткової короною.

Азріель кинув камінчик назад, не у воду, а до своїх товаришів на березі, і звук від його падіння пролунав над водою.

— Тому ми будемо тренуватися, Фейро, допоки нам стане на це часу. Бо ніколи не знаєш, яка додаткова година потім зуміє врятувати і нас, і ситуацію — вирішити все.

Я зважила на його слова. Історія Нефелли вразила мене. Забувши про зідрані долоні й біль у всьому тілі, я підвелася на рівні й розправила крила.

— Тоді спробуймо ще раз.

Я застогнала, кульгаючи до нашої спальні, де Різ сидів за столом із черговим стосом книжок.

— Я попереджав, що Азріель — жорстока скотиняка, — сказав він, навіть не обертаючись. Звів руку, і у прилеглій ванній задзюркотіла вода.

Я буркнула щось вдячне і попленталася туди, зціпивши зуби від болю у спині, стегнах, кістках. У мене боліло все, а позаяк м’язам треба було звикати й міцніти разом із крилами, крила я теж не прибирала — волокла їх підлогою, килимом, знову підлогою, і це був єдиний звук, окрім моїх втомлених кроків. Мій погляд упав на наповнену гарячою водою ванну, у яку треба було залізти, і я схлипнула. Навіть щоб роздягнутись, я мала вичавлювати останні сили із виснажених майже вщент м’язів.

У спальні скрипнули ніжки стільця, почулися м’які, мов у кота, кроки, а потім…

— Ти, напевне, це знаєш, але, щоб помитися, у ванні треба сидіти, а не дивитися на воду в ній.

Мені бракувало сил навіть на похмурий погляд. Я зробила лише один скутий, непевний крок у бік ванни… і Різ впіймав мене.

Одяг зненацька зник, найімовірніше, опинився у пральні на першому поверсі, а Різ підхопив мене на руки й обережно опустив у воду. З крилами мені ледь вистачало місця, і…

Я застогнала від розкішного відчуття гарячої води і прихилилася головою до спинки ванни.

— Зараз повернуся, — сказав Різ і вийшов з ванної, а потім і зі спальні.

Коли він повернувся, я зрозуміла, що заснула, бо розбудила мене його рука на плечі.

— Вилазь, — сказав він, але піднімав і витирав мене сам, а потім провів до ліжка і поклав на живіт.

Я помітила поруч олії та бальзами, почула слабкий аромат розмарину й чогось приємного, чого втома не дала мені розпізнати. Долоні Різа заблищали, коли він вилив на них щедру порцію зілля, а потім ці долоні взялися за мене.

Я застогнала, ганебно застогнала, коли Різ став розминати болісні вузли м’язів у мене на спині. Що боліснішими були вузли, то жалюгідніше я стогнала, але Різ працював м’яко, обережно, доки напруження не спало і шалений біль не перетворився на глухе ниття.

А потім він узявся за крила.

Полегшення й екстаз — ось що я відчувала, коли м’язи на цих чутливих зонах піддалися обережним погладжуванням і я нарешті розслабилися.

У мене підтиснулися пальці на ногах, коли Різ торкнувся особливо солодкої точки, від якої напружився мій живіт. Теплі долоні ковзнули до моїх литок. І він почав повільно підніматися, вище і вище, до стегон, подражнив, гладячи між ними, і дихати стало важче. Потім іще вище, а масаж, хоч і залишився цілющим, набув дещо грішного відтінку. А тоді вище, до попереку, до моїх крил… Їх він торкався інакше. Вивчаючи. Гладив широкими, легкими, як подих, рухами, то по колу чи арками, то прямо, прогладжуючи гарячі лінії.

У мене всередині все розтеклося лавою, і я прикусила губу, коли Різ легенько зачепив нігтем місцинку зовсім поряд із дуже, дуже чутливою точкою.

— Шкода, що ти так втомилася на тренуванні. — Його руки почали вигладжувати ліниві кола.

Я спромоглася на низку плутаних слів, які були лайкою і благанням водночас.

Він нахилився, зігріваючи подихом шкіру між моїми крилами.

— Я колись казав тобі, що в тебе найбрудніший язичок з усіх мені відомих?

Я пробурмотіла зайвий доказ його слів.

Різ засміявся і знову полоскотав краєчок чутливого місця, одночасно запускаючи другу руку між моїми ногами.

Я безсоромно підняла стегна, вимагаючи більшого. Але палець Різа ліниво кружляв довкола своєї мети, тоді як друга рука гладила крило. Він поцілував мою спину.

— Як же мені кохати тебе сьогодні, любонько Фейро?

Я почала звиватися і тертися об покривала під собою, відчайдушно бажаючи посилити відчуття, а Різ усе утримував мене на краю.

— Така нетерпляча, — промуркотів він, і палець нарешті ковзнув у моє тіло.

Я застогнала, бо відчуття були надто сильні, всепоглинальні — одна його рука була між моїми ногами, а друга все ближче і ближче підбиралася до надчутливої місцинки на крилі. Наче хижак, який кружляв навколо здобичі.

— Цікаво, чи це скінчиться колись? — говорив Різ більше до себе, ніж до мене, і другий палець почав дражнити мене всередині. — Хотіти тебе щогодини, щохвилини. Мені й тисячі років буде мало.

Мої стегна рухалися разом із його пальцями, запрошуючи їх пробиратися ще глибше.

— Можеш тільки уявляти собі, як за ці роки зросте моя працездатність.

Я загарчала на нього дещо неромантично, і він засміявся, виходячи з мене. Я заскиглила, протестуючи.

Аж тут його рот опинився там, де раніше були пальці, а долоні підхопили мене під стегна, щоб підняти й дати йому кращий доступ до солодкої мети. Я сховала стогін у подушку, а Різ почав дражнити мене, торкатися й ніжити язиком.

У мене вихопився хрипкий стогін, стегна затрусилися. Різ міцніше обхопив їх руками, утримуючи мене так, як йому самому хотілося.

— Я ще жодного разу не насолоджувався тобою в підземній бібліотеці, — мовив він, проводячи язиком гарячу вологу лінію. — Треба виправити цю помилку.

— Різе… — благально злетіло в мене з уст його ім’я.

— Гм-м-м… — промугикав він.

Мене струснуло від вібрації цього звуку… Я захлинулася повітрям, вчепилася пальцями у простирадла.

Різ нарешті прибрав руки з моїх стегон, і я знову видихнула його ім’я — вдячно, з полегшенням, у передчутті, що він нарешті дасть мені те, чого я так прагну…

Але його рот зімкнувся на грудочці нервів там, де сходилися мої ноги, а рука… Рука нарешті легесенько погладила ту кляту місцинку з внутрішнього боку лівого крила.

Насолода хрипким криком вихопилася з тіла. А коли солодкі судоми і зоряне світло почали згасати… Неймовірне виснаження розлилося тілом, непорушне й надійне, як наш із Різом зв’язок. Різ ліг за мною, підгорнув мої крила, щоб обійняти.

— Чудовий вийшов експеримент, — пробурмотів він мені на вухо.

Я відчувала його спиною, напруженого, знову готового, так само як і я. Але, коли спробувала дотягнутися, Різ тільки міцніше обхопив мене руками.

— Спи, Фейро.

Я поклала долоню йому на передпліччя, насолоджуючись відчуттям прихованої під шкірою сили, і притулилася головою до його грудей.

— Хотіла б я проводити з тобою більше днів ось так… — Повіки в мене злипалися. — Тільки ти і я.

— Так воно й буде, — пообіцяв Різ.

Він поцілував мене в голову і ще раз підтвердив свою обіцянку:

— Неодмінно буде.

Розділ 30

Наступного дня тіло боліло так, що я попросила переказати Кассіану і Азріелю, що сьогодні не тренуватимуся.

І це була помилка: обидва за кілька хвилин уже стояли у дверях міського будинку. Кассіан хотів дізнатися, що зі мною не так. Азріель приніс банку з бальзамом, що мав допомогти від болю у спині.