Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 72)

Маджа зволікала з відповіддю на запитання Нести. Ми спустилися на перший поверх. Люсьєн уже чекав на нас у вітальні, а Мор і досі сиділа за столом. Обоє підвелися, але залишилися кожний біля своєї кімнати, по обидва боки від фоє.

— А в тому розумінні, — нарешті мовила Маджа, змірюючи поглядом спочатку мене, потім Несту, — що у вашої сестри немає ушкоджень ні зовні, ні всередині, я не можу знайти в неї ніяких розладів. З її тілом усе гаразд, вона надто худа і потребує більше смачної їжі та перебування на свіжому повітрі. А так усе в неї на місці. Що ж до її свідомості… я не зуміла потрапити до її мозку.

— У неї такий сильний щит? — здогадалась я.

— Вона створена Котлом, відповіла цілителька, знову поглянувши на Несту. — Ви не схожі на нас. Я не можу зазирнути в ті місця, які Котел позначив найглибше.

Тобто розум. І душу.

Маджа застережливо поглянула на мене й попередила:

— І на твоєму місці, леді, я не намагалася б туди дістатися.

— Проте щось же з нею не так. Навіть попри те, що немає інших ознак хвороби, — наполягала Неста.

— Мені вже траплялися подібні порушення. Ці травми — щось на кшталт невидимих ран. Але… з Елейн усе по-іншому. Вона зазнала впливу, особливості якого я не розумію. Чи можна вважати це ушкодженнями? Чи справді з нею щось не так? — Маджа говорила так, ніби хотіла підібрати найвідповідніше слово. — Ні, я б не сказала, що з нею щось не так. З нею просто все інакше. Вона просто стала іншою. Змінилася.

— Їй потрібна якась допомога? — крізь зуби спитала Неста.

Стара цілителька кивнула в бік Люсьєна.

— Подивимося, що зможе вдіяти він. Якщо хтось і відчує, що з нею щось не так, то це тільки її суджений.

— Як? — спитала Неста.

Її запитання прозвучало як наказ.

Я вже хотіла сказати Несті, щоб поводилася більш чемно, але Маджа пояснила сестрі, наче малій дитині:

— Через зв’язок суджених. Це місток між двома душами.

Від тону Маджі Неста скрижаніла, а цілителька вже почовгала до дверей. Зупинившись, вона звернулася до Люсьєна:

— Посидь біля неї. Поговори про се, про те і дослухайся до свого відчуття. Звертай увагу на кожну дрібницю. Але ні на чому не наполягай, не тисни на неї, бо це може погіршити її стан.

І двері за нею зачинилися.

Я рвучко повернулася до Нести.

— Несто, ти могла б бути більш ввічливою…

— Поклич іншого цілителя.

— Не буду, якщо ти й далі так поводитимешся і не довірятимеш їм.

— Поклич іншого цілителя.

До нас підійшла Мор. Її спокій був удаваний. Неста спопелила її поглядом. А я подивилася на Люсьєна.

— Ти готовий спробувати?

Неста сторопіла, почувши, а потім вигукнула:

— Навіть не намагайся…

— Вгамуйся, — різко зупинила її я.

Неста сторопіла від мого тону.

Я спробувала її заспокоїти:

— Він спробує. І якщо не знайде нічого дивного, тоді подумаємо про іншого цілителя.

— І ти хочеш змусити її спуститися сюди?

— Я просто хочу запросити її до нас.

Неста розвернулася до Мор, яка спостерігала за нами, прихилившись до арки.

— А ти що робитимеш у цей час?

Мор усміхнулась їй самими лише кутиками губ.

— Сидітиму з Фейрою. Спостерігатиму за тим, що тут діятиметься.

Люсьєн буркнув щось на кшталт того, що йому не потрібні глядачі. Ми здивувалися такій його реакції, а він, вирішивши не розпочинати з нами дискусію, сказав, що хоче дихнути свіжим повітрям, і подався коридором у садок.

Розділ 29

А далі були страшенно напружені пів години.

Ми з Мор влаштувалися в кріслах біля великого вікна. Між нами був столик із трьома відповідями Вищих Лордів. Ми з нею пили холодний м’ятний чай і вдавали, ніби цілковито поглинуті спогляданням залитої сонцем вулички та дітей, що запускали повітряних зміїв, грали у якісь ігри й раділи життю.

А втім, нас цікавила не вулиця, а те, що відбувалося у нас за спиною. Люсьєн і Елейн мовчали, сидячи одне навпроти одного біля темного вичахлого каміна. До чаю ніхто з них не доторкнувся. Я намагалася вгадати, чи робить спроби Люсьєн проникнути в розум своєї судженої й чи відчуває він зв’язок між ними, — ну, приміром, такий, що з’єднував наші з Різом свідомості: міст із чорного адаманту. Чи, може, їхній зв’язок суджених відчувається геть по-іншому.

Горнятко задзенькотіло на блюдечку, і ми з Мор одночасно озирнулися.

Елейн підносила своє горнятко до губ, навіть не дивлячись на Люсьєна.

А в їдальні з іншого боку фоє цей звук привернув увагу Нести. Я дізналася про це, коли Амрен суворо наказала їй зосередитися на їхніх чергових заняттях і повела її до їдальні. Сумніваюся, що вона зараз була в змозі слухати пояснення своєї наставниці. Напевно наставляла вухо, дослухаючись до того, що відбувається у нас.

Амрен і Неста зводили стіни. Подумки. Кожна у власному мозку. Амрен сказала мені про це, коли посадила Несту в їдальні навпроти свого стільця. Такі самі стіни, що їх раніше Амрен вчила мою сестру відчувати й шукати в них проломи, які тепер треба було полагодити. Спроба сестри тренуватися з об’єктами сили у Дворі Жахіть не сприяли засвоєнню Нестою необхідного. Тепер Амрен вирішила вдатися до іншого способу.

— Не вся магія складається зі спалахів і блискіток, — сказала Амрен і випровадила мене з їдальні.

То ж якою магією володіла Неста? Жодних проявів сили моєї сестри… Я не чула їх, не бачила, не відчувала. Я не уявляла, що саме Амрен намагається пробудити чи витягнути з моєї сестри.

Нашу увагу привернув рух знадвору. Різ із Кассіаном заходили крізь низенькі головні ворота, повертаючись з першої зустрічі з командирами Кейрових Провісників Темряви — ті вже зібралися й готувались. Кейр дотримав слова. Принаймні бодай щось вчорашнє закінчилося належним чином. Обоє помітили нас у вікні. І зупинились.

«Не заходьте, — попередила я його через зв’язок. — Люсьєн намагається за допомогою свого зв’язку збагнути, що сталося з Елейн… після Котла».

Різ тихо переказав мої слова Кассіану, і той схилив голову до плеча рухом, дуже схожим на Нестин, щоб зазирнути в кімнату позаду нас.

Різ сухо спитав: «А Елейн про це знає?»

«Ми запросили її на чай. Вони з Люсьєном сидять біля каміна».

Різ знову звернувся до Кассіана, який чомусь засміявся, повернувся і пішов у бік вулиці. Різ залишився. «Кассіан вирішив промочити горло. Я складу йому компанію. Коли зможу повернутися без загрози життю».

Я показала йому у вікно свій звичний вульгарний жест. «Такий великий, сильний іллірійський воїн — і раптом боїться за своє життя».

Я знову повторила той самий жест, а Мор, вгадавши більшу частину нашої розмови, приєдналася до мене. Різ тихо засміявся і відповів театральним поклоном.

«Вищі Лорди відповіли на листи, — додала я йому вслід. — Двори Дня, Світанку і Зими погодилися прибути».

«Я знаю, — відповів Різ. — І наразі отримав звісточку від Крессиди, Тарквен також над цим міркує».

Краще, ніж просто відмова. Я так і сказала.

Обернувшись, Різ усміхнувся мені.

«Насолоджуйся чаєм, квочечко-дуеньє».

«З тобою мені б теж не завадила дуенья, якщо ти розумієш, про що я».

«У цьому домі їх таких було четверо».

Я усміхнулась, коли він нарешті дійшов до низеньких воріт, біля яких на нього чекав Кассіан, користуючись нагодою погріти крила — на радість дітлахам, які тепер на них витріщались.